Повчання 16

Авва Доротей “Повчання та Послання”; Повчання 16.

dorotei_2ДО ДЕЯКИХ КЕЛІОТІВ, ЯКІ ЗАПИТАЛИ
ПРЕПОДОБНОГО АВВУ ДОРОТЕЯ
ПРО ВІДВІДУВАННЯ БРАТІЇ

Отці говорять, що в духовному житті пробувати в келії є половиною і відвідувати старців також є половиною. Цей вислів означає, що і в келії, і поза нею нам однаково потрібна пильність, і маємо знати, для чого мусимо мовчати в себе в келії і для чого маємо ходити до отців і братів; бо хто не випускає з уваги цієї мети, той старається чинити так, як навчають отці. А саме: коли він пробуває в келії, він молиться, повчається у Святому Писанні, займається трохи рукоділлям і, по своїй силі, стежить за своїми помислами. Коли де іде кудись, він спостерігає (за собою) й досліджує свій стан: чи отримує він користь від зустрічі з братами, чи ні? І чи може без шкоди повернутися до своєї келії? І коли бачить, що він у чомусь зазнав шкоди, то пізнає з цього свою неміч; бачить, що ще нічого не здобув від безмовності, і, смирившись, повертається до своєї келії, каючись, плачучи і молячись Богові про свою неміч, і таким чином знову пробуває в келії і пильнує себе.

Потім він знову йде до людей і спостерігає за собою, чи перемагає його те, що перемагало раніше, чи щось інше. Тоді знову повертається до своєї келії й знову чинить те саме: плаче, кається і молить Бога про свою неміч; бо келія підносить, а люди спокутують. Тому добре сказали отці, що пробувати в келії є половиною, а відвідувати старців – другою половиною. Так і ви, браття, коли ходите один до одного, мусите знати, для чого виходите з келії; і не виходити куди-небудь нерозважливо без мети, бо хто без мети пускається в дорогу, той, за словами отців, даремно буде трудитися.

Отож, роблячи що-небудь, кожен мусить неодмінно мати мету і знати, для чого він це робить. Яку ж мету мусимо мати на увазі, коли відвідуємо один одного? По-перше, ми маємо відвідувати один одного з любові, бо сказано: «Бачивши брата твого, ти бачив Господа Бога твого». По-друге, для того, щоб почути Слово Боже, тому що серед великої спільноти братів завжди більше повідається Слово Боже, бо часто чого не знає один, то знає інший, і перший, запитуючи його, також пізнає це. Нарешті, для того щоб пізнати, як я вже сказав раніше, свій душевний стан. Наприклад, якщо хтось іде, як іноді буває, споживати їжу з іншими, то він має спостерігати за собою і дивитися: чи може він, коли буде запропоновано смачну страву, що йому подобається, стриматися і не взяти від неї? Чи старається він також не образити свого брата й не взяти більше за нього або коли буде запропоновано щось (порізане) на шматки, чи не намагається він взяти більший шматок, а іншому залишити менший? Бо трапляється, що хтось не соромиться навіть простягнути руку й покласти менший шматок братові, а більший взяти собі. Якою може бути різниця між більшим шматком і меншим? Чи велика вона? І за таку дріб’язкову річ хтось ображає свого брата і грішить.

Чернець також має помічати, чи може він стриматися від багатьох страв і, бачачи їх, не віддаватися багатоїдству, як це іноді буває. Помічати також, чи стримується він від зарозумілості і чи не засмучується, коли бачить, що іншому братові надають перевагу перед ним і більше його шанують. Якщо бачить, що хтось надто вільно поводиться з іншими, або багато говорить, або робить щось непристойне, то чи не спостерігає він за ним і чи не осуджує його, чи не переймається цим і не звертає на це уваги, а більше дивиться на благоговійних і усердних? І чи старається він чинити так, як розповідають про авву Антонія, котрий, коли приходив до кого-небудь, то помічав лише те, що мав кожен доброго, переймав це від нього і засвоював собі. Від одного переймав лагідність, від іншого – смирення, ще від іншого – безмовність і таким чином поєднував у собі чесноти кожного з них. Так маємо чинити й ми і для цього відвідувати інших, а коли повертаємося до наших келій, мусимо перевіряти себе й визначати, від чого ми отримали користь або від чого шкоду. І за те, в чому ми були вбережені, маємо принести подяку Богові, Який захоронив нас від шкоди; а в чому згрішили, покаємося, будемо плакати й ридати над станом нашої душі. Бо кожен отримує шкоду або користь від свого душевного стану, і ніхто інший не може пошкодити йому; але якщо ми й зазнаємо шкоди, то ця шкода виникає, як я вже сказав, через стан нашої душі; бо ми можемо від будь-якого діла, як я завжди кажу вам, якщо захочемо, отримати і користь, і шкоду. І розповім вам приклад, щоб ви збагнули, що це справді так. Припустимо, що комусь довелося стояти вночі в певному місці, не кажу, щоб то був монах, але хтось із міських жителів. І ось повз нього йде троє людей. Один думає про нього, що він чекає на когось, щоб піти і вчинити перелюб; другий думає, що він злодій; а третій гадає, що він покликав із найближчого будинку якогось свого товариша і чекає, щоб разом із ним піти кудись до церкви помолитися. Ось троє бачили одну й ту саму людину, на одному й тому ж місці, однак не склалося про нього в цих трьох одного і того ж помислу: один подумав одне, другий – інше, третій – ще інше, і очевидно, що кожен відповідно до свого стану. Бо як тіла чорно жовчні й хирляві кожну їжу, яку споживають, перетворюють у погані соки, хоча б їжа була й корисна, а причина цього полягає не в їжі, а в хирлявості, як я вже сказав, самого тіла, яке з конечності так діє і змінює їжу відповідно до своєї недоброякісності; так і душа, що має погану звичку, отримує шкоду від кожної речі, і хоча б ця річ була корисна, душа зазнає шкоди. Уяви собі посудину з медом: якщо хтось увіллє в неї трохи полину, то хіба не зіпсує ця дещиця всього меду в посудині і чи не зробить увесь мед гірким? Так чинимо й ми: примішуємо трохи нашої власної гіркоти й знищуємо добро ближнього, дивлячись на нього відповідно до нашого душевного стану й перекручуючи його за нашою власною лихою вдачею. А той, хто має добру вдачу, подібний до того, в кого тіло здорове: якщо він їсть щось навіть шкідливе, то воно, відповідно до стану його тіла, перетравлюється для нього в добрі соки, і ця погана їжа йому не шкодить, тому що, як я вже сказав, тіло його здорове й перетравлює їжу відповідно до своєї доброякісності. І як ми сказали про першого, що той, відповідно до свого поганого стану, і добру їжу перетравлює в погані соки, так і цей, за добрим станом свого тіла, і погану їжу перетравлює в добрі соки. Наведу вам приклад для того, щоб ви це зрозуміли. Дикий кабан має тіло вельми здорове, а його їжу становить: лушпиння, фінікові кісточки, жолуді й баговиння; однак, оскільки його тіло здорове, то воно й таку їжу перетравлює в добрі соки. Так і ми, якщо маємо добру вдачу і є в доброму душевному стані, то можемо, як я вже сказав раніше, від кожної речі отримати користь, хоча б ця річ і не цілком була корисною. І добре каже премудрий: «Хто бачить право, буде помилуваний» (Прип. 28, 13), і в іншому місці: «а мужеві безумному – все противне» (Прип. 14, 8).

Чув я про одного брата, що коли він приходив до когось із братів і бачив його келію незаметеною і неприбраною, то говорив у собі: «Блажен цей брат, що відклав турботу про все, або навіть про все земне, і так увесь свій ум підніс вгору, що не знаходить часу і свою келію привести до ладу». Також якщо приходив до іншого й бачив його келію прибраною, заметеною і чистою, то знову казав собі: «Як чиста душа цього брата, так і келія його чиста, і стан келії відповідає стану його душі». ї ніколи він не говорив ні про кого: «цей (брат) недбайливий» чи «цей марнославний», але, за своїм добрим устроєм, отримував користь від кожного. Милосердний Господь нехай дасть нам благий устрій, щоб і ми могли отримувати користь від кожного й ніколи не помічали недоліків ближнього. Якщо ж ми через нашу власну гріховність і помічаємо або припускаємо їх, то негайно обернімо наш помисел в добрі думки. Бо якщо людина не буде помічати недоліків ближнього, то, з Божою поміччю, народжується в ній благість, якою подобаємося Богові. Бо Йому належить всяка слава, честь і поклоніння навіки. Амінь.

Залишити відповідь