Повчання 17

Авва Доротей “Повчання та Послання” Повчання 17

dorotei_3ДО НАСТАВНИКІВ У МОНАСТИРЯХ
І ДО УЧНІВ, ЯК ТРЕБА НАСТАВЛЯТИ БРАТІЮ
І ЯК СЛУХАТИСЯ НАСТАВНИКІВ

Якщо ти настоятель братів, дбай про них зі сокрушеним серцем і поблажливим милосердям, наставляючи та навчаючи їх чеснот ділом і словом, але більше ділом, бо приклад впливовіший від слова. Якщо можеш, будь для них прикладом і в тілесних трудах, а якщо ти немічний, то перебувай в доброму устрої душевнім і в перерахованих апостолом плодах Духа: у любові, радості, мирі, довготерпеливості, благості, милосерді, вірі, лагідності і здержливості від усіх пристрастей (Гал, 5, 22.23). За провини, що трапляються, не обурюйся надмірно, а без збентеження показуй шкоду, що походить від такого вчинку. Якщо треба зробити догану, то звертай увагу на особу й вибирай зручний час. Не карай суворо за малі промахи, наче ти сам абсолютно праведний, і не часто звинувачуй, бо це обтяжує і навичка до звинувачень веде до нечутливості та недбалості. Не наказуй владно, а зі смиренням, наче радячи братові, бо таке слово легше приймається й сильніше переконує і заспокоює ближнього.

А під час збентеження, коли брат тобі противиться, стримай язик твій, щоби зовсім нічого не сказати з гнівом, і не дозволяй серцю своєму вивищитися над ним; але пригадай, що він – брат твій і член во Христі і образ Божий, що терпить спокусу від нашого спільного ворога. Змилосердися над ним, щоб диявол, поранивши його дратівливістю, не полонив його й не умертвив злопам’ятністю, і щоб від нашої неуважності не загинула душа, за яку Христос помер. Згадай, що й тебе перемагає пристрасть гніву і, судячи зі своєї власної немочі, май співчуття до брата твого, дякуй, що трапилася нагода Простити іншому, щоб і ти отримав від Бога прощення більших і численніших гріхів, адже сказано: «Прощайте, і проститься вам» (Лук. 6, 37). Чи не гадаєш ти, що брат твій зазнає шкоди від твого довготерпіння? Але апостол заповідає перемагати зло добром, а не добро злом (Рим. 19, 21). І отці говорять: «Якщо ти, роблячи зауваження іншому, впадаєш у гнів, то ти сповниш лише свою власну Пристрасть, а жодна розумна людина не руйнує свого дому для того, щоб збудувати дім ближнього». Коли ж збентеження продовжується, то присилуй своє серце й помолись, кажучи так: «Боже милосердний і чоловіколюбний! Ти з невимовної Твоєї благості сотворив нас з нічого для насолоди Твоїми благами і кров’ю Єдинородного Сина Твого, Спаситєля нашого, прикликав нас, що відступили від Твоїх заповідей! Прийди і нині, допоможи немочі нашій, і, як колись заборонив Ти схвильованому морю, так і нині заборони обуренню сердець наших, щоб Ти водночас не втратив нас обох, дітей Твоїх, умертвлених гріхом, і щоби не сказати нам: «Яка користь із крові моєї, коли я зійду у зітління» (Пс. 29, 10), і: «Амінь, кажу вам, Я вас не знаю» (Мт. 25, 12); світильники бо наші погасли від браку єлею». І після цієї молитви, коли серце твоє смириться, тоді вже можеш розумно й зі смиренням серця, згідно з апостольською заповіддю, викривати, погрожувати, напоумлювати та зі співчуттям лікувати й виправляти брата як немічного члена (Гал, 6, 12; Тим. 4, 2). Тоді-бо і брат, усвідомивши своє розлючення, прийме твої настанови з вірою, і ти своїм миром умиротвориш і його серце. Тож хай ніщо не розлучить тебе зі святою заповіддю Христовою: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем» (Мт. 11, 29); бо найперше треба турбуватися про мирний настрій так, щоб навіть зі справедливого приводу чи заради заповіді зовсім не бентежити серця у переконанні, що ми всі заповіді стараємося виконувати саме заради любові й сердечної чистоти. Наставляючи таким чином брата, почуєш і ти цей голос: «Як винесеш чесне з недостойного, будеш як уста Мої» (Єр. 15, 19).

Якщо ж ти перебуваєш під послухом, то ніколи не вір своєму серцю, адже воно осліплює прив’язаностями старої людини. Ні в чому не йди за своїми судженнями, і сам нічого не призначай собі без запитання й поради. Не думай і не припускай, що ти кращий і праведніший від свого наставника, і не досліджуй діл його, бо в іншому разі ти часто можеш обманутися і впасти у спокусу, бо це є омана лукавого, який хоче перешкодити досконалому згідно з вірою послухові й позбавити нас твердого спасіння, що з цього виникає. Чинячи так, ти коритимешся спокійно й безпечно, не блукаючи йтимеш дорогою отців наших. Примушуй себе й відсікай свою волю в усьому, і благодаттю Христовою через навчання набудеш звички відсікати свою волю; і потім чинитимеш це без примусу й скорботи, аж виявиться, що все буде відбуватися так, як ти хочеш. Не бажай, щоб усе чинилося так, як ти хочеш, але бажай, щоб воно було так, як буде, і в такий спосіб будеш мирний з усіма. Втім, це стосується того, в чому немає переступу заповіді Божої чи отцівської. Намагайся в усьому докоряти самому собі й розумно виконуй заповідь вважати себе за ніщо. І віруй, що все, що трапляється з нами, до найменшого, буває з промислу Божого, і тоді ти без збентеження переноситимеш усе, що находить на тебе.

Віруй, що безчестя і докори є ліками, які лікують гордість душі твоєї, і молись за тих, хто докоряє тобі, як за істинних лікарів (душі твоєї), маючи переконання, що той, хто ненавидить безчестя, ненавидить смирення, і хто уникає тих, що його засмучують, той втікає від лагідності. Не бажай знати про недоліки ближнього і не приймай на нього підозр, які навіює тобі ворог; якщо ж вони і виникають у тобі через нашу гріховність, то старайся перетворювати їх на добрі помисли. Дякуй за все і здобудь благість і святую любов. Найперше будемо всі оберігати совість нашу в усьому: у ставленні до Бога, ближнього і до речей; і перед тим, ніж скажемо чи зробимо що-небудь, перевірмо, чи згідно це з волею Божою; і тоді, помолившись, скажемо чи вчинимо це й покладемо неміч нашу перед Богом, і благість Його допоможе нам в усьому, бо Йому належить всяка слава, честь і поклоніння навіки. Амінь.

Залишити відповідь