Коротка Розповідь про Преподобного Доротея

dorotei_9Ми не маємо відомостей для точного визначення часу, в якому жив преподобний Доротей, більше відомий як письменник. Приблизно ж можна визначити його за свідченням схоластика Євагрія, який у своїй «Церковній історії», що написана, як відомо, близько 590 року, згадує про сучасника й наставника преп. Доротея, великого старця Варсанутія, кажучи, що він «ще живе, замкнувшись у хатині». Звідси можна зробити висновок, що преп. Доротей жив наприкінці VІ-го і на початку VІІ-го століть. Припускають, що він був родом із околиць Аскалона. Ранню молодість провів за старанним вивченням світських наук. Це видно з його власних слів, уміщених на початку 10-го повчання, де преподобний говорить про себе: «Коли я навчався світських наук, спочатку це здавалося мені вельми обтяжливим, і коли я приходив узяти книжку, я був у такому ж становищі, як людина, що йде доторкнутися до звіра: коли ж я продовжував силувати себе, Бог поміг мені, і старанність перетворилася для мене в таку звичку, що від запалу до читання я не помічав, що я їв або пив чи як спав. Ніколи не дозволяв затягнути себе на обід комусь із моїх друзів і навіть не ставав з ними до бесіди під час читання, хоча й був товариським і любив своїх приятелів. Коли філософ відпускав нас, я обмивався водою, бо всихав від безмірного читання і мав потребу щодня освіжатися водою; приходячи додому, я не знав, що буду їсти: не міг знайти вільного часу, щоб розпорядитися щодо самої моєї їжі, проте я мав вірну людину, яка готувала мені, що хотіла. А я їв, що знаходив приготовленим, мав книжку біля себе й на постелі і часто заглиблювався в неї. Також і під час сну книга була коло мене на столі, і, поспавши трохи, я негайно схоплювався для того, щоб продовжувати читання. Так само ввечері, повернувшись додому після вечірні, я запалював світильник і продовжував читати до півночі, і взагалі був у такому стані, що цілком не знав насолоди відпочинку від читання».

Навчаючись із таким запалом і старанністю, преп. Доротей набув широких знань і розвинув у собі природний дар слова, як про це згадує невідомий автор послання про книжку його повчань, кажучи, що преподобний «був високим за даром слова» і, подібно до мудрої бджоли, що облітає квіти, збирав корисне з творів світських філософів і пропонував це у своїх працях для загального повчання. Можливо, тут преподобний ішов за прикладом св. Василія Великого, повчання якого він вивчав і намагався точно виконувати. Із повчань преподобного Доротея і його питань до св. старців чітко видно, що він добре знав твори поганських письменників, але незрівнянно більше писання св. Отців і Вчителів Церкви: Василія Великого, Григорія Богослова, Йоана Золотоустого, Климента Александрійського та багатьох відомих подвижників перших віків християнства; а співжиття з великими старцями і труди подвижництва збагатили його досвідом, про що свідчать його повчання. Хоча ми й не знаємо про походження преподобного, але з його бесід із великими старцями видно, що він був людиною заможною і ще перед приходом до монашества користав із повчань відомих подвижників свв. Варсануфія і Йоана. Це виявляється з відповіді, яку дав йому св. Йоан на питання про роздавання багатства: «Брате! на перші питання відповідав я тобі як людині, що потребує молока. Тепер же, коли ти говориш про цілковите зречення світу, то слухай уважно, за словом Писання: «розкрий широко уста твої, і я наповню їх» (Пс. 80, 11). З цього очевидно, що св. Йоан давав йому поради ще перед цілковитим відреченням від світу. На жаль, до нас не дійшли всі ці корисні для душі слова святих старців. Ми маємо лише ті з них, що збереглися в книжці «Відповіді свв. Варсанутія і Йоана».

Не знаємо, яка причина спонукала преподобного Доротея покинути світ, але, розглядаючи його повчання й особливо запитання до святих старців, можна зробити висновок, що він віддалився від світу» маючи на меті лише одне – досягти Євангельської досконалості через виконання Божих заповідей. Він сам говорить про свв. мужів у 1-му своєму повчанні: «Вони збагнули, що, перебуваючи у світі, не можуть досконало осягнути чеснот, і вимислили собі особливий спосіб життя, особливий спосіб дій, – я кажу про монаше життя, – і почали втікати від світу й жити в пустелях».

Ймовірно, на цю рішучість мали благий вплив і бесіди святих старців: прийшовши до монастиря преп. Серіда, Доротей зараз же віддав себе в досконалий послух св. Йоанові Пророкові, так, що нічого не дозволяв собі робити без його ради. «Коли я перебував у кеновії, – в каже про себе преподобний, – я відкривав усі свої помисли старцеві в авві Йоану і ніколи, як я сказав, не наважувався зробити що-небудь без його ради. Іноді помисел казав мені: «Чи ж не те саме скаже тобі старець? Навіщо ти хочеш турбувати його?» А я відповідав помислові: «Анатема тобі і міркуванню твоєму, і розумові твоєму, і баченню твоєму, бо що ти знаєш, то знаєш від демонів». І так я йшов і запитував старця. І траплялось іноді, що він відповідав мені те саме, що було в мене на думці. Тоді помисел казав мені: «Ну що ж, бачиш, це те саме, що і я радив тобі: чи не даремно ти турбував старця?» А я відповідав помислові: «Тепер воно добре, тепер воно від Святого Духа; твоя ж порада лукава, від демонів, і була ділом пристрасного стану душі». І так ніколи не потурав я собі слухатися свого помислу, не запитавши старця».

Великий запал, з яким преп. Доротей опановував світські науки, заохочував його і в трудах задля чесноти. «Коли я прийшов до монастиря, – пише він у своєму 10-му повчанні, – то казав сам собі: якщо під час вивчення світських наук зродилося в мені таке бажання і таке завзяття від того, що я вправлявся в читанні і воно перетворилося у звичку, то тим більше буде так у навчанні чесноти, – і з цього прикладу я черпав багато сил і старання».

Картина внутрішнього життя й успіхів преп. Доротея під проводом старців відкривається нам почасти з його запитань до духовних отців і наставників у благочесті; у його повчаннях знаходимо деякі моменти, що свідчать про те, як він спонукував себе до чесноти і як досягав у ній успіху. Звинувачуючи завжди самого себе, він старався покривати недоліки ближніх любов’ю і їхні провини щодо себе приписував спокусі або незловмиснїй простоті. Так, у своєму 4-му повчанні преподобний наводить кілька прикладів, з яких видно, що, сильно кривджений, він терпеливо це зносив і, провівши, як він сам каже, у кеновії 9 років, нікому не сказав образливого слова.

Послушність, яку призначив йому ігумен Серід, полягала в тому, щоб приймати і заспокоювати прочан, і тут не раз виявлялася його велика терпеливість і пильність у служінні ближнім і Богові. «Коли я був у кеновії, – говорить про себе преподобний Доротей, – Ігумен з радою старців призначив мене гостинником, а в мене незадовго перед тим була сильна хвороба. І так, бувало, увечері приходили прочани, і я проводив вечір з ними; потім приходили ще погоничі верблюдів, і я служив їм; часто й після того, як я йшов спати, знову траплялася інша потреба, і мене будили, а між тим наставав час чування. Тільки-но я засинав, як канонарх уже будив мене. Але від праці чи від хвороби я був знесилений, і сон знову опановував мене так, що, розслаблений від жару, я не тямив сам себе і відповідав йому крізь сон: «Добре, пане, нехай Бог пом’яне твою любов і нехай нагородить тебе; ти звелів, – я прийду, пане». Потім, коли він відходив, я знову засинав і вельми журився, що запізнювався йти до церкви. А як канонарх не міг чекати на мене, то я вмовив двох братів: одного – щоб будив мене, другого – щоб не давав мені дрімати на чуванні, і повірте мені, браття, я так шанував їх, немовби через них звершувалося моє спасення, і мав до них велике благоговіння». Так подвизаючись, преподобний Доротей досягнув високого ступеня духовного зросту і, призначений як начальник лічниці, яку його брат влаштував у монастирі преподобного Серіда, служив для всіх добрим прикладом любові до ближнього і водночас лікував душевні рани й немочі братів. Його глибоке смирення виявляється і в самих тих словах, якими він розповідає про це у своєму 11 -му повчанні: «Коли я був у кеновії, не знаю, як брати помилялися щодо мене й відкривали мені свої помисли, й Ігумен із радою старців велів мені взяти на себе цю турботу». Тож під його проводом досягнув успіху за такий короткий час і той простосердний ділатель послуху Доситей, опису життя якого присвячено кілька сторінок цієї книжки. Маючи від самого приходу до монастиря своїм наставником св. Йоана Пророка, преподобний Доротей приймав від нього поради, як з уст Божих, і вважав себе щасливим, що за свого перебування в кеновії удостоївся йому послужити, як сам він розповідає про це у своєму повчанні про страх Божий: «Коли я ще був у монастирі авви Серіда, з сталося, що служитель старця авви Йоана, учня авви Варсанутія, захворів, й авва звелів мені служити старцеві. А я і двері його келії цілував іззовні з таким самим почуттям, з яким інший покланяється а чесному хресту, тим більше був я радий йому служити». Наслідуючи у в всьому приклад святих подвижників і виконуючи на ділі благодатні поради своїх отців: Великого Варсанутія, Йоана й ігумена Серіда, – преподобний Доротей був, без сумніву, і спадкоємцем їхніх духовних дарів. Промисел Божий не залишив його під покровом невідомості, а поставив на свічникові настоятельства; тимчасом як він прагнув й усамітнення й безмовності, що видно з його запитань до старців.

Після смерті авви Серіда і св. Йоана Пророка, коли їхній спільний наставник Великий Варсанутій цілковито замкнувся у своїй келії, преподобний Доротей відійшов із кеновії авви Серіда і був настоятелем. Очевидно, до цього часу належать повчання, які він давав своїм учням; ці повчання (числом 21) і кілька послань становлять усе, що залишилося нам у спадок від писань преподобного, хоча світло його навчання поширилося не тільки в чернечих обителях, а й у світі: багато хто, захоплений славою його подвигів і чеснот, приходив до нього по поради й повчання, про що свідчить невідомий автор послання, яке є передмовою до його повчань (він, як можна судити зі змісту його послання, особисто знав преподобного Доротея і, мабуть, був його учнем). Він розповідає, що преподобний, згідно з даром, який дано йому від Бога, виконував святе й мироносне служіння однаково щодо багатих і бідних, мудрих і невігласів, жінок і чоловіків, старців і молодих, смутних і радісних, чужих і своїх, рабів і вільних: він для всіх завжди був усім і здобув дуже багатьох.
На превеликий жаль, до нас не дійшло повного життєпису цього великого подвижника, що, без сумніву, був би вельми повчальний. Вибравши з його власних писань небагато з того, що ми тепер запропонували читачам, гадаємо, не буде зайвим додати і свідчення св. Теодора Студита про автентичність і чистоту писань преподобного Доротея. У своєму заповіті св. Теодор говорить про це так: «Приймаю всяку богонатхненну книгу Старого і Нового Завіту, також і житія і Божественні Писання всіх богоносних отців, учителів і подвижників. Кажу ж оце задля божевільного Памфіла, який, прийшовши зі сходу, звів наклепи на цих преподобних отців, тобто на Марка, Ісайю, Варсанутія, Доротея й Ісихія; не тих Варсанутія і Доротея, що були однодумні з акефалітами і з так званим Декакератом (десятирогим), за що їх піддав анатемі святий Софроній у своїй книжці, – вони цілковито відмінні від вищезгаданих, яких я, за переданням отців, приймаю, спитавшись про це у священоначальника святішого патріарха Тарасія та інших правовірних Східних Отців; та й у науках вищезгаданих отців я не знайшов ані найменшого нечестя, навпаки, велику душевну користь. Згідно з цим свідчить й інший давній письменник Ніл, слова якого надруковано як передмову в книжці повчань преподобного авви Доротея в грецькому оригіналі і в його слов’янському перекладі. «Нехай буде відомо, – каже він, – щодо цієї душекорисної книжки, що було два Доротеї і два Варсанутії; одні нехтували вчення Севіра, а інші у всьому є православні й досягли досконалості в подвигах благочестя; саме оцих і згадувано в цій книжці, тому ми й приймаємо її з любов’ю – як твір цього авви Доротея, блаженного і славного серед отців».

Залишити відповідь