Повчання 4.

Авва Доротей “Повчання та Послання”

dorotei_6ПРО СТРАХ БОЖИЙ

Святий Йоан говорить у своїх соборних посланнях: «Досконала любов геть проганяє страх» (1 Йо. 4, 18). Що хоче цим сказати нам святий Апостол? Про яку любов каже він нам і про який страх? Адже пророк Давид мовить у псалмі: «Бійтеся Господа, всі святі Його» (Пс. 33, 10), і багато інших подібних висловів знаходимо ми в Божественних Писаннях. Отож, якщо і святі, які стільки любили Господа, бояться Його, то як же святий Йоан каже: «Досконала любов геть проганяє страх»? Святий хоче нам цим показати, що є два страхи: один початковий, а другий досконалий; і що один властивий, так би мовити, тим, які починають бути благочестивими, другий же є страхом святих досконалих, які досягли міри досконалої а любові. Наприклад, хто виконує волю Божу через страх мук, той, як ми вже сказали, ще початківець, бо він не чинить добра задля самого добра, але зі страху покарання. Інший же виконує волю Божу з любові до Бога, люблячи Його саме для того, щоб сподобатися Йому; оцей знає, в чому полягає істинне добро, він пізнав, що означає бути з Богом. Ось оцей має правдиву любов, яку святий називає досконалою. І ця любов приводить його до досконалого страху, бо такий боїться Бога, і виконує волю Божу вже не зі страху перед покаранням, вже не для того, щоб уникнути мук, а тому, що він, як ми вже сказали, засмакувавши самої насолоди перебування з Богом, боїться відпасти, боїться втратити її. І цей досконалий страх, що постає з цієї любові, проганяє початковий страх; ось тому апостол і каже: «Досконала любов геть проганяє страх».

Однак неможливо досягнути досконалого страху інакше, як лише початковим страхом. Бо потрійним чином, як каже Василій Великий, можемо ми сподобатися Богові: або догоджаємо Йому, боячись муки, і тоді перебуваємо в стані раба; або, шукаючи нагороди, виконуємо накази Божі задля власної користі, і тому уподібнюємося наймитам; або робимо добро задля самого добра, і тоді ми перебуваємо в становищі сина. Бо син, коли досягає зрілого віку і приходить до розуму, виконує волю свого батька не для того, щоб отримати від нього нагороду, а саме тому зберігає до нього особливу любов і належну батькові пошану, що любить його і впевнений, що все майно батька належить і йому. Такий удостоюється почути: «Ти вже не раб, а син і спадкоємець Божий через Ісуса Христа» (Гал. 4, 7). Такий уже не боїться, як ми сказали, Бога звичайно, тим початковим страхом, а любить Його, як і святий Антоній каже: «Я вже не боюся Бога, а люблю Його». І Господь, сказавши Авраамові, коли той привів для жертвоприношення Йому свого сина: «Нині пізнав, що боїшся ти Бога» (Бут. 22, 12), цим означив той досконалий страх, який постає з любові. Бо інакше як би Він мовив: «Нині пізнав»? Та коли Авраам уже зробив стільки з послуху Богові: покинув усе своє і переселився в чужу землю до народу, що служив ідолам, де не було й сліду богопочитання, і, крім усього цього, навів на нього Бог таку страшну спокусу – жертвоприношення сина, – щойно після цього Він мовив до нього: «Нині пізнав, що боїшся ти Бога». Очевидно, що Він говорив тут про досконалий страх, властивий святим, які вже не через страх перед муками і не для одержання нагороди виконують волю Божу, але, люблячи Отця, як ми вже багато разів казали, бояться зробити щось проти волі Того, Якого люблять. Ось тому й каже (Апостол): «Любов геть проганяє страх», бо вони вже не страхом керуються, але бояться, тому що люблять. У цьому полягає досконалий страх. Але неможливо (як ми вже сказали вище) досягти досконалого страху, якщо хтось спершу не здобуде початкового. Бо сказано: «Початок премудрості – страх Господній» (Прип. 1, 7), і ще сказано: «Страх Божий є початком і кінцем» (Сир. 1, 15, 18). Початком названо початковий страх, за яким настає досконалий страх святих. Початковий страх притаманний нашому душевному станові. Він оберігає душу від усякого зла, як полірування мідь, бо сказано: «Страхом Господнім ухиляється всякий від зла» (Прип. 15, 27). Отож, якщо хтось ухиляється від зла через страх покарання, як раб, що боїться пана, то він поступово приходить і до того, щоб робити добро добровільно, і потрохи починає, як наймит, сподіватися якоїсь нагороди за свої добрі вчинки. Бо коли він постійно уникатиме зла, як ми вже сказали, зі страху, подібно до раба, і чинитиме добро у сподіванні нагороди, подібно до наймита, то, перебуваючи за Божою благодаттю у доброму і відповідно до цього з’єднуючись із Богом, він одержує смак доброго і починає розуміти, в чому істинне добро, і вже не хоче розлучатися з ним. Бо хто може, як мовив Апостол, відлучити такого від любові Христової? (Рим. 8, 35). Ось це і є великий і досконалий страх. Тоді досягає він гідності сина й любить добро задля самого добра і боїться, тому що любить. Тому і пророк, навчаючи нас відрізняти один страх від Іншого, сказав: «Прийдіте, діти, послухайте мене, страху Господнього навчу вас. Хто той чоловік, що бажає життя, що любить бачити дні благі?» (Пс. 33, 12-13). Зверніть увагу на кожне слово пророка, як кожний його вислів має свою силу. Спершу говорить він: «прийдіть до мене», закликаючи нас до чесноти, а потім (додає): «діти». Дітьми я називають святі тих, які через їхні слова навертаються від гріха до чесноти, як і Апостол каже: «Дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос відобразиться у вас» (Гал. 4, 19). Потім, прикликавши нас і приготувавши до того навернення, (пророк) каже: «Страху Господнього навчу вас».

Залишити відповідь