Повчання 8

Авва Доротей “Повчання та Послання”

dorotei_11ПРО ЗЛОПАМ’ЯТНІСТЬ

Отці сказали, що монахам не властиво гніватися, також і зневажати кого-небудь, і ще: «Хто подолав гнів, той переміг демонів, а кого поборює ця пристрасть, той взагалі далекий від монашого життя» тощо. Що ж маємо сказати про себе, коли ми не лише не позбуваємося роздратування й гніву, а й поринаємо у злопам’ятність? Що нам робити, як не оплакувати такий жалюгідний і нелюдський стан наших душ? Отож зважаймо на себе самих, браття, і постараймося з Божою поміччю визволитися від гіркоти цієї згубної пристрасті.

Трапляється, що коли між братами станеться непорозуміння чи виникне невдоволення, один із них поклониться іншому, просячи прощення, але й після цього далі журиться і має помисли проти брата. Такий не має цим нехтувати, а скоро їх відкинути, бо це є злопам’ятність; а вона, як я вже казав, вимагає від людини багато уваги, щоб у ній не закостеніти і не загинути. Хто поклонився, просячи прощення, і зробив це задля заповіді, той тепер вилікував гнів, але проти злопам’ятності ще не подвизався і тому продовжує нарікати на брата. Бо одне – злопам’ятність, інше – гнів, ще інше – роздратування і ще інше – збентеження; і щоб ви краще це збагнули, наведу вам приклад. Хто розпалює вогонь, той бере спочатку маленьку  вуглинку: це слово брата, який завдав образи. Ось це поки що лише маленька вуглинка: бо що таке слово твого брата? Якщо ж ти його перетерпиш, то ти і згасив вуглинку. Якщо ж будеш думати: «Навіщо він мені це сказав, і я йому скажу те й те, і якщо б він не хотів образити мене, він не сказав би цього, і я неодмінно зневажу його». Ось ти і підклав скіпки, чи щось інше, подібно як той, хто розпалює вогонь, і спричинив дим, яким є збентеження. Збентеженням же є той самий порух і збудження помислів, що розбурхує і дражнить серце. Роздратуванням же є мстиве обурення на того, хто засмутив, яке перетворюється в зухвалість, як сказав блаженний авва Марк: «Злоба, що живиться помислами, роздражнює серце; а вбита ж молитвою і надією, вона приводить його в сокрушення». Коли б ти стерпів мале слово твого брата, то згасив би, як я вже казав, оцю маленьку вуглинку ще до того, ніж сталося збентеження; одначе і його, якщо хочеш, можеш легко згасити, поки воно ще невелике, мовчанням, молитвою, одним поклоном від серця. Якщо ж ти будеш продовжувати диміти, тобто подражнювати й розбурхувати серце згадкою: «Навіщо він мені це сказав, і я йому скажу те й те», то від цього самого напливу і, так би мовити, зіткнення помислів серце розігрівається і розпалюється, і виникає спалах роздратування, бо роздратування є жаром крові біля серця, як говорить св. Василій Великий. Ось як виникає роздратування. Його також називають жовчністю (запальністю). Якщо хочеш, можеш згасити і його, перш ніж виникне гнів. Якщо ж ти й далі непокоїш і непокоїшся, то уподібнюєшся до людини, що підкладає дрова у вогонь і ще більше розпалює його, через що утворюється багато палаючого вугілля, і це є гнів. Так само сказав і авва Зосима, коли його запитали, що означає вислів: «Де немає дратівливості, там мовчить ворожнеча». Бо якщо хтось на початку збентеження, коли воно починає, як ми вже казали, диміти й іскритися, поспішить докорити собі й поклонитися (ближньому, просячи прощення), перш ніж розгориться роздратування, то він збереже мир. Також коли розгориться роздратування, якщо він не замовкне, а буде далі бентежитися й розпалюватися, то він, як ми вже казали, уподібнюється до того, хто підкладає дрова у вогонь, і вони горять, поки, нарешті, утворюється багато палаючого вугілля. І як палаюче вугілля, коли воно згасне й буде зібране, може лежати кілька років без шкоди, і навіть якщо хтось поллє його водою, не зазнає гниття, так і гнів, якщо зашкарубне, перетворюється  у злопам’ятність, від якої людина не визволиться, якщо не проллє своєї крові. Ось я вам показав відмінність. Чи розумієте? Ось ви са чули, що таке перше збентеження, а що роздратування, що таке  в гнів, а що злопам’ятність. Чи бачите, як через одне слово доходять  до такого лиха? Бо якби ти відразу докорив собі самому, терпеливо переніс слово брата і не хотів би відімстити йому за себе й на одне слово відповісти два чи п’ять і віддати злом за зло, то визволився б від усіх цих бід. Тому й кажу вам: завжди відсікайте пристрасті, поки вони ще молоді, перш ніж вони вкоріняться і закріпляться у вас і почнуть гнівити вас, бо тоді доведеться вам багато постраждати від них; тому що одна справа вирвати маленьку билинку, а інша – викорінити велике дерево.

Нічому стільки не дивуюся, як тому, що ми самі не розуміємо, що співаємо. Бо ми співаємо щодня, проклинаючи себе, і не розуміємо цього. Чи не маємо ми розуміти те, що співаємо? Ми завжди говоримо: «Якщо б відплатив я тим, що зло мені діють, нехай упаду від ворогів моїх полишений» (Пс. 7, 5). Що означає: «Нехай упаду»? Доки хтось стоїть, він має силу чинити опір своєму ворогові: то він поражає, то його поражають, то він перемагає, то його перемагають, але він усе-таки стоїть. Якщо ж йому доведеться впасти, то як він може, лежачи на землі, боротися зі своїм ворогом? А ми молимося за себе, щоб нам не тільки впасти від своїх ворогів, а й «від ворогів своїх бути полишеними». Що означає: «від ворогів своїх бути полишеним»? Ми сказали, що впасти означає не мати більше сили чинити опір, а лежати на землі; а «бути полишеним» означає не мати нічого доброго, щоб і якимось чином (можна було) встати, Бо хто має силу підвестися, той може потурбуватися про себе і якимось чином знову вступити в бій. Потім кажемо: «Нехай переслідує ворог і душу мою і досягне»; не тільки «нехай переслідує», але нехай і «досягне»: нехай підкоримося йому, нехай слухаємося його у всьому і в кожній справі, нехай переможе він нас, якщо ми віддаємо злом тим, які діють нам зло. І не тільки про це молимося, а й «нехай затопче в землю життя наше». Що таке «життя наше»? Життя наше – це чесноти, і ми молимося, щоб ворог втоптав у землю життя наше. Нехай будемо цілковито земними, і все мудрування наше нехай буде прибите до землі. «І славу нашу в порох укине». Чим же є слава наша, якщо не тим віданням, яке здобуває душа через дотримання святих заповідей. Отож, ми просимо, щоб ворог обернув «славу нашу», як каже апостол, «на сором наш», щоб змішав її з порохом і зробив життя наше і славу нашу земними, щоб ми не роздумували ні про що Боже, а все лише про тілесне, плотське, як ті, про яких Бог сказав: «Не перебуватиме дух Мій у людях оцих, бо вони – плоть» (Буг. 6, 3). Бачите, коли ми співаємо це все, ми проклинаємо самих себе, якщо віддаємо злом за зло. А як часто ми віддаємо злом за зло і не переймаємося цим, а залишаємо це без уваги!

Віддати ж злом за зло можна не лише ділом, а й словом, і виглядом. Хтось гадає, що він на ділі не віддає злом за зло, а виявляється, що він, як я вже казав, віддає словом або виглядом, оскільки трапляється, що хтось одним виглядом, чи порухом, чи поглядом бентежить свого брата; бо можна й одним поглядом чи порухом тіла образити свого брата, і це також є відплатою злом за зло. Інший намагається не мстити за зло ні ділом, ні словом, ні виглядом, ні порухом, але у своєму серці має невдоволення на свого брата і нарікає на нього.

Чи бачите, яка неоднаковість душевних станів! Ще інший хоча не має жалю на свого брата, але як почує, що хтось зневажив його в чомусь, або його насварили, або принизили, чуючи це, радіє, то виявляється, що і він таким чином віддає злом за зло у своєму серці. Ще інший не має злоби у своєму серці й не радіє, чуючи про зневагу свого кривдника, навіть сумує, коли того скривдять, однак же не радіє і його благополуччям; але якщо бачить, що того прославляють і тому догоджають, то він журиться; і це є також, хоча й найлегший, однак вид злопам’ятності. Кожен (із нас) має радіти умиротворенням свого брата і все робити, щоб пошанувати його.

Ми сказали на початку слова, що хтось, і поклонившись своєму братові, усе ще продовжує нарікати на нього; і говорили, що він, зробивши поклін, зцілив оцим гнів, але ще не подвизався проти злопам’ятності. Ще інший, якщо трапиться комусь образити його, і вони поклоняться один одному, примиряться між собою, живе у згоді з тим і не має проти нього жодного помислу у своєму серці; коли ж за деякий час тому знову трапиться сказати щось образливе для нього, то він починає пригадувати й колишнє, і бентежитися не  тільки про друге, а й про давніше. Такий подібний до людини, що и має рану і наклала на неї пластир, і хоча він на цей час загоїв рану, і  вона затягнулася, але місце ще болюче; і якщо хтось кине в нього камінцем, то це місце пошкоджується скоріше за все тіло і відразу  в починає кровити. Те ж саме зносить і ця людина; була в неї рана, і вона наклала пластир, тобто зробила поклін, і подібно, як перша, зцілила рану, тобто гнів; ї почала також ставати проти злопам’ятності, намагаючись не плекати жодного помислу у своєму серці, бо це означає, що рана затягується. Проте вона ще не цілком загоїлася; є ще залишок злопам’ятності, який становить верхнє покриття рани, і від нього легко відкривається вся рана, якщо людина отримає хоча б легкий удар. Отож слід намагатися очистити цілковито і внутрішній гній, аби хворе місце зовсім затягнулося і щоб не залишилось жодного неподобства та й взагалі, щоб неможливо було впізнати, що на цьому місці була рана. Як же можна цього досягти? Молячись з усього серця за кривдника, кажучи: «Боже! Допоможи моєму братові і мені, задля його молитов». Таким чином людина і молиться за свого брата, а це є ознакою співчуття й любові; і смиряється, просячи собі допомоги задля його молитов; а де співчуття, любов і смирення, що може там досягнути роздратування, чи злопам’ятність, чи інша пристрасть? І авва Зосима сказав: «Якщо диявол підійме всі хитрощі своєї злоби з усіма своїми демонами, то всі його підступи знищаться і скрушаться від смирення за Христовою заповіддю». А інший старець сказав: «Хто молиться за ворога, буде незлопам’ятним» Виконуйте це на ділі й тоді добре збагнете те, що чуєте; бо по правді, якщо не будете цього виконувати, не можете одними лише словами навчитися цього. Яка людина, прагнучи навчитися ремесла, осягає його з самих слів? Ні, спершу вона працює і псує, трудиться і знищує свою працю; і так, потрохи, трудами і терпінням навчається ремесла з допомогою Бога, Який споглядає на її труд і бажання. А ми хочемо мистецтва із мистецтв навчитися самими словами, не беручись за діло. Чи це можливо? Отож будемо вважати на себе, браття, і старанно трудитися, поки ще маємо час.  Бог нехай дасть нам пам’ятати й виконувати те, що чуємо; нехай не послужить нам це на осудження в день Господнього суду. Богові належить слава, честь і поклоніння на віки віків. Амінь.

Залишити відповідь