Питання преподобного Доротея

dorotei_10ПИТАННЯ ПРЕПОДОБНОГО ДОРОТЕЯ
І ВІДПОВІДІ,
що їх дали на них святі старці

Варсанутій  Великий і Йоан Пророк

Питання 1. До святого старця Йоана Пророка. Я маю майно і хочу одну частину з нього пожертвувати на кеновію, а другу роздати вбогим. Скажи мені, отче мій, чи маю я роздати його через авву?

Відповідь. Брате, на перші питання відповідав я тобі як людині, яка ще потребує молока. Тепер же, коли ти говориш про цілковите відречення від світу, то слухай уважно, за словом Писання: «Розкрий широко уста твої, і я наповню їх» (Пс. 80, 11). Брате! Не в мене, найгіршого, треба тобі вчитися, що робити; а послухай краще, що написано в Апостольських Діяннях: «Роздавалося кожному за його потребою» (Ді. 4, 35). Не самі вони роздавали, а через Апостолів; самі ж ставали вільними від клопотів, майна та марнославства. Так і ти вчини, якщо хочеш досягти цієї міри, насолоджуватися умиротворенням, відмовитися від усіх турбот і спокійно жити для Бога. Брате! Твоє майно досить незначне порівняно з тим, яке інші віддавали авві Ісаї. Йому приносили десятки тисяч, кажучи: «Розпорядись ними, як знаєш», а не казали, куди і як їх віддати. Зробивши в такий спосіб те, що веде до досконалості, вони жили вже без турбот. Якщо буде Божа воля на те, щоб і ти досягнув цього радісного стану, то ти маєш бути вдячний тому, хто понесе твій тягар; як би тільки сіяч зла не посіяв у тобі тієї думки, що той, хто прийняв твоє майно, мусить бути тобі вдячний. Бог нехай дасть тобі корисне до спасіння душі.

Питання 2. Той самий брат запитав Великого старця, чи має він через свого авву роздати майно, і як роздати його і кому?

Відповідь. Господь нехай благословить тебе, сину мій! Ти хочеш звільнитися від клопотів; і водночас не хочеш, утримуючись власною волею. Ти тільки скажи, скільки хочеш призначити на кеновію і скільки для бідних, і більше не журися. Бо послух полягає в тому, щоб не мати своєї волі. Що дорогоцінніше за твою душу, про яку Господь сказав, що вона дорожча за увесь світ (Мт. 16, 26)? Якщо ж ти і її передав Богові і твоїм духовним отцям, то навіщо ж вагаєшся довірити їм маловажливе? Дивись, як таємно провадить із тобою борню марнославство і невірство! Якщо чиниш так, то ти і своєї душі не довірив їм істинно; як же очікуєш отримати через них милість? Бажаючи задля Бога бути вільним від усього, залиш усі клопоти; і я візьму на себе твої турботи разом із тим, кого ти призначиш; тільки ти будь далекий від піклувань задля Бога і прости мене з любові.

Питання 3. Того самого до того ж Великого старця. Скажи мені, отче мій, як досягти відсічення своєї волі і того, щоб сказати: «Ось ми покинули все й пішли за Тобою» (Мт. 19, 27). Я залишив для свого прожиття невеличкий маєток, тому що я немічний.

Відповідь Великого старця. Відсічення своєї волі є кровопролиттям, і для досягнення цього людина мусить трудитися до смерті й відрікатися своєї волі. Слова ж: «Ось ми покинули все й пішли за Тобою» стосуються досконалості. Тут маються на увазі не лише маєтності й невеликі маєтки, а й помисли, і бажання. Ти не досягнув ще такої досконалості; коли ж наблизишся до неї, відчуєш, що тобі треба робити. Тепер же одне кажу тобі: покинь усі клопоти про речі. Маєтком же тим володій поки для свого прожиття. Господь Ісус Христос нехай приведе тебе до невимовної радості, бо Він є світлом вічним. Амінь.

Питання 4. Той самий брат запитав того ж Великого старця. Мене сильно поборює блудна пристрасть; побоююсь, щоб не впасти у відчай. Та через неміч мого тіла не можу стримуватися; помолися за мене, заради Господа, і скажи мені, отче мій, що мені робити?

Відповідь. Брате! Диявол із заздрощів підняв на тебе борню. Бережи свої очі і не їж доситу. Вина споживай мало, задля немочі тіла, про яку говориш. Здобудь же смирення, яке розриває всі ворожі сіті. І я, нікчемний, зроблю по своїй силі, благаючи Бога, щоб Він визволив тебе від усякої спокуси і зберіг від усякого зла. Не поступайся ворогові, брате, і не впадай у відчай, бо це велика радість для  диявола. Молись безнастанно, кажучи: «Господи Ісусе Христе, визволи мене від ганебних пристрастей», – і Бог помилує тебе, й отримаєш силу молитвами святих. Амінь.

Питання 5. Той самий брат, поборюваний тією ж блудною пристрастю, просив того ж самого Великого старця помолитися за нього й сказати йому, як розпізнати, чи своєю похіттю спокутується людина, чи ворогом.

Відповідь. Брате! Без зусилля і сердечного сокрушення ніхто не може визволитися від пристрастей і сподобатися Богові. Коли людину спокушує її власна похіть, можна довідатися з того, що вона не дбає про себе й дозволяє своєму серцю роздумувати про вчинене раніше; і тоді людина сама собою накликає собі пристрасть через свою похіть. Її ум, поволі осліплюваний пристрастю, починає непомітно для неї самої звертати увагу на того, до кого відчуває потяг; або розмовляє з ним і знаходить причини для того, щоб з ним побесідувати чи посидіти, і всіма способами намагається сповнити своє бажання. Якщо дозволити думці пробувати в цьому, то збільшиться борня до падіння, хоч і не тілом, то духом відповідно до помислів, і виявляється, що така людина сама запалює вогонь у своїй речовині. Пильна ж і розсудлива людина, яка хоче спастися, коли бачить, від чого зазнає шкоди, старанно оберігає себе від поганих спогадів, не захоплюється пристрасними думками, уникає зустрічі й розмови з тими, до кого відчуває потяг, уникає усякого приводу до гріха, боячись, щоб самій не розпалити із собі вогню. Ось борня, що постає через свою похіть чи свавілля людини. А та, яка буває від диявола, виникає так: серце того, хто хоче спастися, боїться, щоб не прийняти в себе ворожого сімені. І в цьому разі людина пильно оберігає себе від лихих спогадів, щоб не захопитися пристрасними помислами, і від зустрічі, бесіди і будь-якого приводу до побачення. Якщо є потреба до неї (особи, що зваблює) у справі, то краще покинути справу, щоб не загинула душа. Будь пильний, брате, ти смертний і недовговічний; не бажай же за короткий час (насолоди) втратити вічне життя. Яку користь приносить сморід і нечистота гріха? Тільки сором, ганьбу і спокусу; стриманість же дає перемогу, вінець і похвалу. Приборкуй свого коня вуздечкою для зору, щоб він, розглядаючись туди й сюди, не розпалювався похіттю на жінок і чоловіків і не скинув би тебе, свого вершника, на землю. Молись Богові, щоб Він відвернув «очі твої, щоб не бачили суєти» (Пс. 118, 37). І коли здобудеш мужнє серце, борня покине тебе. Очищуй себе, як вино очищує рани, і не дозволяй нагромаджуватись у тобі смороду й нечистоті. Здобудь плач, щоб він віддалив від тебе надмірну вільність у стосунках, що губить душі тих, які її засвоїли. Не кидай знаряддя, без якого неможливо обробити плодоносну землю. Цим знаряддям, що його зробив Великий Бог, є смирення. Воно викорінює всі бур’яни з поля Владики і дає благодать тим, які мешкають на ньому. Смирення не пригинає, а підносить із падіння тих, які його мають. Полюби всім серцем плач, бо і він є співучасником цього доброго діла. Потрудися у всьому відсікати свою волю, бо це зараховується людині за жертву. Це ж воно й означає: «Задля Тебе нас умертвляють увесь день, уважають нас за овець на заріз» (Пс. 43, 23). Не розслаблюй себе розмовами, бо вони не дозволяють тобі зростати задля Бога. З усіх сил загнуздуй органи твоїх відчуттів: зору, слуху, нюху, смаку і дотику. І досягнеш успіху благодаттю Христовою. Без страждань ніхто не стає мучеником, як і Господь сказав: «Терпеливістю вашою здобудете душі ваші» (Лк. 21, 19); й Апостол каже: «У великій терпеливості, у скорботах» (2 Кор. 6, 4) тощо. Дивись, не показуй халдеям скарбів свого дому (4 Цар. 20, 12-18), Інакше візьмуть вони тебе в полон і відведуть до Навуходоносора, царя Вавилонського (4 Цар. 24, 13). Напоумлюючись завжди моєю відповіддю, зневажай пристрасті, щоб вони не зневажили тебе й насильно не спричинили тобі зла. Утікай від них, як сарна від тенет (Прип. 6, 5), щоб не зарізали тебе, як ягня. Не лякайся їх, вони не мають сили: Господь наш Ісус Христос розслабив їх і зробив безсилими. Не віддавайся сну: хоча вони й напівмертві, та не сплять; не будь недбалим, бо вони не є недбалими. Хоча б трішки простягни і ти руку своїм отцям, які хочуть витягнути тебе зі смердючого баговиння. Згадуй, що «ревна молитва праведника має велику силу» (Як. 5, 16). Не суди, не зневажай і не спокушуй нікого. Не приписуй нікому того, чого не знаєш про нього достовірно, бо це душевна погибель. Уважай на себе й очікуй смерті, що наближається. Говори собі слово блаженного Арсенія: «Арсенію, навіщо ти вийшов зі світу?» Навчайся того, чого прийшов ти тут шукати. Біжи до Ісуса, щоб і досягти Його. Якщо хочеш спастися, іди швидко, щоб і тобі увійти в добру дружину святих старців. Якщо хочеш досягти успіху, трудися. Забажай бути прославленим зі святими в невимовній славі, а не бути з безславними демонами в невимовних муках. Забажай бути в Царстві Небесному, а не в геєні вогненній. Забажай почути: «Прийдіть, благословенні Отця Мого» (Мт. 25, 34), і «Гаразд, рабе добрий і вірний» (Мт. 25, 23) тощо, а не почути: «Ідіть від Мене геть, прокляті» (Мт. 25, 41), «Рабе лукавий і лінивий» (Мт. 25, 26). Господеві слава навіки. Амінь.

Питання 6. Того самого до того ж Великого старця. Маючи багато гріхів, я хочу покаятися, але через тілесну неміч не можу подвизатися подібно до отців. Прошу тебе, скажи мені, як мені почати? Признач мені щось і поясни, що означають твої слова в попередній відповіді: «Не показуй вавилонянам скарбів свого дому, інакше вони візьмуть тебе в полон і відведуть до Вавилону».

Відповідь Варсанутія. Брате! Є вбогі, яких ублажає Господь, тому що вони зреклися всього свого майна, тобто всіх своїх пристрастей, і роздягнулися з них задля імені Його; такі насправді вбогі, і їм належить блаженство. Є й інші вбогі, які не придбали нічого доброго, яким Господь погрожує, кажучи: «Ідіть від Мене геть, прокляті» (Мт. 25, 41). Хто має такі надбання й обтяжений ними, нехай зречеться їх, щоб бути без клопотів. Отож, коли хочеш покласти початок покаяння, поглянь, що зробила блудниця: своїми сльозами обмила вона ноги Владики (Лк. 7, 38). Плач обмиває кожного від гріхів; але людина здобуває плач трудом, тривалим повчанням у Писанні, терпеливістю, роздумами про страшний суд і вічний сором і через самозречення, як Господь сказав: «Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною» (Мт. 16, 24). Зректися ж себе і взяти свій хрест означає відсікати свою волю у всьому і вважати себе за ніщо. Оскільки ти сказав, що немічний тілом і не можеш нічого робити, то роби по своїй силі, споживаючи хліба й пиття трохи менше, ніж належиться, бо Бог прийняв дві лепти вдовиці й радів ними більше, ніж усім іншим. Привчи себе не поводитися з іншими розв’язно, і ти спасешся. Зберігай мої попередні відповіді й цю останню як зіницю ока. Що ж стосується моїх слів: «Не показуй своїх скарбів вавилонянам», – я говорив це про бісів, яким ти покажеш їх, якщо будеш говорити людям, що тобі написано цю відповідь. Біси, бачачи це, розгніваються на тебе й будуть тебе поборювати марнославством, а простих слухачів спокутувати, і ти одержиш осуд за те й за інше. Тим же, які можуть слухати і зберігати мої слова, вони принесуть радість і користь. Усе, чого б не робив доброго, старайся приховувати, бо це тобі корисно. Господь нехай наставить тебе молитвами святих. Амінь.

Питання 7. Того самого до того ж Великого старця. Помолись за мене, отче мій, мене дуже бентежать помисли блуду, зневіри і страху; і помисел каже мені, щоб я розмовляв із братом, до якого відчуваю потяг, коли його бачу, щоб своєю мовчанкою не дати йому приводу до підозр. Відчуваю також, що біси неначе душать мене, і впадаю в боязнь.

Відповідь. Брате! Ти не навчився ще боротьби з ворогом, тому і приходять до тебе помисли страху, зневіри і блуду. Стань проти них твердим серцем, бо борці, якщо не подвизаються, не бувають увінчаними, і воїни, якщо не покажуть своєму цареві своєї вправності в битвах, не удостоюються почестей. Згадай, яким був Давид. Хіба ти не співаєш: «Досліди мене, Господи, і випробуй мене; розпали нутро моє й серце моє» (Пс. 25, 2). І ще: «Як озброїться полк проти мене, не убоїться серце моє. Як повстане проти мене війна, на Нього я уповаю» (Пс. 26, 3). Також про страх: «Бо коли піду я навіть посеред тіні смерті, не боятимуся зла, бо Ти зо мною» (Пс. 22, 4). Про зневіру ж: «Коли дух вельможі зійде на тебе, місця твого не покидай» (Еклез. 10, 4). Хіба ти не хочеш бути вправним? Але муж, не випробуваний спокусами, невправний. Вправною людину робить боротьба. Ділання монаха полягає в тому, щоб терпіти борню й чинити їй опір із мужністю серця. Але оскільки ти не знаєш хитрощів ворога, то він приносить тобі помисли страху й розслаблює твоє серце. Ти маєш знати, що Бог не попустить на тебе борні і спокус, вищих за твої сили; тому навчає тебе й Апостол, кажучи: «Бог вірний: Він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність» (1 Кор. 10, 13). Брате! І я за моєї юності багато разів і сильно був спокушуваний бісом блуду, і трудився, подвизаючись проти таких помислів, суперечачи їм і не погоджуючись з ними, а уявляючи собі перед очима вічні муки. П’ять років робив я так щоденно, і Бог звільнив мене від цих помислів. Цю борню знищує безнастанна молитва з плачем. А те, що біси душать тебе, стається через їхню заздрість. Коли б могли, вони вигнали б тебе і з твоєї келії; але Бог не допускає їм володіти тобою, та вони й не мають на те влади. Бог скоро міг би дати тобі полегшу, але ти не став би тоді опиратися іншій пристрасті. Нехай не розслаблять тебе біси, щоб звертати увагу на брата, яким захоплюєшся, або розмовляти з ним, а якщо тобі й трапиться ненароком з ним зійтися проти твого бажання, стримай свій погляд зі страхом і доброчесністю і не слухай уважно його голосу. Якщо ж той брат через незнання сам заговорить з тобою або сяде біля тебе, то вміло відхились від нього, втім, не відразу, а з доброчесністю. Скажи своєму помислові: «Згадай страшний суд Божий і сором, якого зазнають тоді ті, яких зваблюють ці ганебні пристрасті». Примушуй свій помисел, і отримаєш поміч молитвами святих, і Бог помилує тебе. Не будь дитиною розумом, «але щодо зла будь немовлям» (1 Кор. 14, 20); розумом же, брате, будь досконалим. Уважай на себе, як тобі стрінути Бога. Амінь.

Питання 8. Той самий брат просив того ж Великого старця, кажучи: Помолися за мене, отче мій, бо я окаянний у всьому і маю потребу у великому чоловіколюбстві. Помисли, які в мені постають, говорять: іди в чужий край і там спасешся. За молитвами вашими, нехай не допустить Бог, щоб ці помисли оволоділи мною.

Відповідь. Брате! Нехай буде проклятий той, хто посіяв у твоєму серці такі помисли, щоб вийти з цього місця заради порушення заповідей. Це диявол. Він пропонує тобі це під виглядом правди для того, щоб, насміявшись з тебе, зробити тебе предметом спокуси для багатьох, щоб ти і за них поніс осудження. Зрештою, ти цього зазнаєш через свою недбалість і марнославство. Ти говориш: «Якщо піду в чужий край, то там буду зносити безчестя». Чому ж тепер, як тільки почуєш, що твій брат сказав щось на тебе, твоє серце бентежиться, і ти не хочеш, щоб хтось знав про твоє прогрішення? До недбалості та марнославства приєднують свої підступи й демони, щоб погубити твою душу. Будь впевнений у Господі: коли б не Божа поміч і не молитви істинних рабів Божих, що тут перебувають, ти не міг би й року пробути в монастирі. Але як сліпий нічого не бачить, так і ти не бачиш благодіяння, яке виявив тобі Бог і продовжує виявляти за молитвами святих і блаженного Авраамія, який сказав тобі і твоєму братові: «Якщо ви залишитеся в цьому місці, то будете мати мене заступником». Брате! Уважай на себе пильно; подвизайся проти помислів, щоб не впасти в недбайливість і марнославство, не чинити нічого за своєю волею і не приймати помислів і самовиправдання, що виникають у тобі; бо ти зазнаєш сильного падіння. Знай же достеменно, що куди б ти не пішов, хоча б пройшов усю землю з кінця в кінець, ніде не отримаєш такої користі, як на цьому місці. Що для корабля якір, то буде для тебе молитва тутешніх отців. Здобудь твердість, і вона віджене від тебе надмірну вільність у стосунках із ближніми – причину всіх бід у людині. Залиш усі (зовнішні) клопоти і тоді будеш вільно служити Богові. Стань мертвим для будь-якої людини. Ось у цьому й полягає прочанство. Вважай себе за ніщо, І твоя думка не буде бентежитися. Не думай, щоб ти зробив щось добре, і твоя нагорода збережеться непорушена. Понад усе пам’ятай, що ти не довго пробудеш у тілі, і старайся, щоб зі сміливістю міг ти сказати в той час: «Приготувавсь я і не боявся» (Пс. 118, 60) Брате! Неможливо жити без праці, і ніхто не вінчається без подвигу. Примушуй себе подвизатися за своє спасення, і допоможе тобі Бог, «Який хоче, щоб усі люди спаслися І прийшли до розуміння істини» (1 Тим. 2, 4). Він нехай помилує тебе, сину мій, щоб ти міг із ревністю почати догоджати Йому. Бо Його є милість, і сила, і слава на віки віків. Амінь.

Питання 9. Того самого до того ж Великого старця. Отче мій! Що означають твої слова, що я не міг би й одного року пробути в монастирі? І помолися за мене заради Господа, тому що під час сну нападає на мене демон і душить мене, і я маю потребу в твоєму чоловіколюбстві.

Відповідь. Я сказав тобі, що коли б не молитви отців, то ти не міг би й одного року пробути в монастирі, маючи на увазі монаший стан. Тому що не всі, що живуть у монастирях – монахи, а той монах, хто сповняє монаше діло. Господь сказав: «Не кожний, хто промовляє до Мене: «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця Мого, що на небі» (Мт. 7, 21). Брате! Навіщо ти, перебуваючи в біді, дозволяєш ворогові знущатися з тебе. Ти запитуєш і не стараєшся виконувати сказаного тобі; знову запитуєш і марнославно передаєш це іншим через чоловіковгодництво, і сам перешкоджаєш собі скоро досягти успіхів; а тому й зазнаєш спокус уві сні, і демон нападає на тебе й душить тебе. Бог же допускає це для того, щоб ти напоумився і докоряв собі, як належить монахові; а ти не розумієш цього, брате. Час нам дано для того, щоб пізнавати наші пристрасті, плакати й ридати. Якщо ж ти, перебуваючи в келії, розсіюєшся думками, докоряй собі у всьому і поклади твою неміч перед Богом. Він допоможе тобі й укріпить тебе, щоб досягти успіхів задля Нього. Амінь.

Питання 10. Того самого до іншого старця і прохання про молитву. Заради Господа, помолись за мене, щоб мені визволитися від ганебних пристрастей і від марнославства, бо вони осквернюють мене в кожній справі, про яку думаю, що чиню добре; також прошу тебе сказати мені: з яким наміром звершувати пам’ять святих і як викинути з себе внутрішнє зло.

Відповідь Йоана. Якщо хочеш визволитися від ганебних пристрастей, не поводься ні з ким надмірно вільно, особливо ж із тими, до яких твоє серце прихиляється через похітливу пристрасть. Через те звільнишся і від марнославства, бо до марнославства примішується чоловіковгодництво, до чоловіковгодництва – надмірно вільна поведінка, а надмірно вільна поведінка є матір’ю всіх пристрастей. Хто звершує пам’ять святих без марнославства, вважаючи, що робить це за Божою настановою, а не за своєю власною думкою, той стає сопричасником святих і отримує нагороду від їхнього Владики. Турбота ж про спасення душі й любов до Бога допомагають кожному викинути з себе внутрішнє зло й чисто покаятися. Вислухай мене, сину мій, і за видимим роби висновок і про невидиме. Коли ти буваєш трохи нездоровий тілом, то стримуєшся від шкідливого для тебе. Чому ж не стараєшся стримуватися, коли ти хворий душею? Багато потрібно нам трудів і поту, як каже апостол: «Умертвляю своє тіло і поневолюю» (1 Кор. 9, 27). Зроби по своїй силі, і Бог допоможе Тобі молитвами твоїх отців; бо прагне бачити наше спасення Той, Хто клявся самим Собою, що «не хоче смерті грішника, а хоче, щоб він навернувся і жив» (Єзек. 33, 11). Велика сила підноситься з місця, де молитви істинних рабів Божих приносяться Богові за всіх нас; вірую, що не посоромить їх Господь. Приєднай до них і свої дві лепти і ти порадуєш Господа, як і євангельська вдовиця. Прив’яжи обтяжений твій човен до корабля твоїх отців, і вони скерують тебе до Ісуса, Який може дарувати тобі смирення і силу, розум, вінець і веселість. Амінь.

Питання 11. Того самого до Великого старця. Я молодий і нерозумний, а моє служіння перевищує мої сили, і тому прошу тебе, отче мій, випроси мені в Бога розум, щоб я міг роздавати речі відповідно до потреби, сказати вчасно слово і вчасно помовчати, щоб серед сумнівів прикликав Бога і твої молитви й одержував поміч і щоб не впасти мені в оману.

Відповідь Варсанутія. Вельми радію, коли хтось просить чогось, керуючись страхом Божим; такий сміливо нехай сподівається, що його прохання сповниться. Але послухай, брате, якщо ти просиш насіння для свого поля, то удобри спершу поле для прийняття насіння. Бо про добру й оброблену землю сказано, що вона принесла «плід сторицею» (Лк. 8, 8). Я зроблю по своїй силі, що можу, заради Божої заповіді; проте визнаю свою неміч, що не можу дарувати тобі того, чого просиш, через мою недостойність. А втім, якщо ти віруєш, то отримаєш за твоєю вірою не тільки це, а й усе, в чому маєш потребу. «Бо знає Бог, чого тобі треба, перш ніж ти проситимеш у Нього» (Мт. 6, 8). Тож не май сумнівів, і я вірую, що Бог вчинить за твоїм проханням – не задля мене, а задля твоєї віри. Найперше сми-рись перед Богом, бо «смиренним дає Він благодать» (1 Пт. 5, 5) у Христі Ісусі Господі нашім, Якому слава навіки. Амінь.

Питання 12, Той самий брат запитував іншого старця, як йому чинити за силою цієї відповіді старця.

Відповідь. Якщо ти хочеш навчитися, як тобі діяти за силою цієї відповіді старця, то так треба чинити: коли хочеш говорити з кимось або зробити щось, призивай ім’я старця, і Бог вкладе тобі в серце, що треба робити або що сказати. Але роби це зі смиренням, щоб не втратити цієї благодаті.

Питання 13. Того самого до Великого старця. Отче мій! Ти виявив милість мені, немічному, і дав мені пораду, коли щось роблю або говорю, призивати ім’я Боже і твої молитви і мовив, що через те буду мати успіх; я силую себе робити й говорити згідно з Божою волею; але стається, що іноді й забуваю призивати Ім’я Боже і твої молитви через мою недбалість і тому прошу тебе: випроси мені в Бога трезвіння і не допусти мене блукати за своєю волею. Ще прошу тебе сказати мені, як чинити в тому разі, коли, призвавши в якійсь справі ім’я Боже і твої молитви, я все ще вагаюся, чи зробити діло, чи ні. Також коли мене спитають про щось, і перш ніж я встигну призвати Бога чи зметикую, що сказати, а той, хто запитав, негайно зажадає відповіді, то як мені вчинити за такого несподіваного питання? Прошу тебе помолитися і про те, щоб я міг володіти своїми очима, бо вони є причиною розпорошення.

Відповідь. Якщо хтось тримає від отців заповідь, пораду або відповідь на щось і через забуття чи недбалість забуде, то, пізнавши, що він згрішив, нехай покається, і Бог простить йому. Брате! Чому ж ти написав про одне лиш трезвіння? Я благаю Бога, нехай дасть Він тобі всякий благий дар, і щоб Він пробував із тобою навіки. Якщо трапиться тобі щось робити і призовеш Бога й молитви святих, але все ще маєш сумнів, виконай цю справу: вона згідна з Божою волею, бо ти перед початком її призвав Бога. Що стосується того, як відповідати на несподіване запитання, то немає нічого бистрішого за розум; піднеси його до Бога, і Він дасть тобі, що відповідати без страху. Смирення оберігає очі від розпорошення і всю людину від усякого зла. Я прошу тобі ще більших дарів, про які казав я тобі, але з умовою, якщо ти будеш чинити по своїй силі. Уважай на себе, і не тільки святі, а й Сам Бог дасть тобі руку (помочі) і виявить тобі милість.

Питання 14. Прохання того самого до того ж Великого старця. Наймилосердніший отче мій! Ти бачиш сліпоту моєї душі, і тому знову прошу тебе: випроси мені просвічення серця, щоб я міг відрізнити добрий помисел від потаємно шкідливого, бо боюся, як би не повірити часом останньому. Багато разів траплялося, що коли я давав річ, мені здавалося, що роблю це не з пристрасті; але, досліджуючи свій помисел, чи приємно йому (помислові) буде, якщо через іншого дам братові цю річ, так, щоб брат не знав, що я йому дав її, бачив я, що це було неприємно моєму помислові. Буває також, що я, здається, не з пристрасті починаю щось робити або говорити; але водночас, коли видаю річ або говорю, мій помисел цим насолоджується. Тож що робити мені, окаянному? Та ж дія, чи, краще сказати, славолюбне моє серце, вражають мене ще й іншим. Буває, що коли деякі говорять мені про якусь справу, перш ніж вони закінчать свою мову, мій помисел погоджується з ними і співнасолоджується, як такий, що це розуміє. Прошу тебе, отче мій, випроси мені силу мовчати, бо дивуюся, як я насолоджуюсь тим, що, як сам знаю, марне й позбавляє людину всякого добра.

Відповідь Варсанутія. Без сердечного терпіння ніхто не дістає дару розрізняти помисли. Я благаю Бога дарувати тобі його, та нехай і твоє серце трохи потерпить, і Бог дасть тобі цей дар. Подібно до цього розумій і про інше. Коли Бог, за молитвами святих і за терпінням твого серця, дасть тобі цей дар, то завжди вже будеш уміти розрізняти помисли Його Духом. Коли бачиш, що випадає нагода показати своє знання, мовчи, як ти і чув уже від істинного мого в Бозі сина, якого ти маєш слухати щодо кожного твого помислу; бо він говорить тобі не від себе, а вимовляє те, що Бог дає йому для користі кожного. Бог нехай охоронить тебе і нехай дасть тобі силу, щоб у кожному разі мовчати розважливо, і благодать, щоб ти пізнавав, коли треба говорити без пристрасті. Бо твоє серце ще не знає в повноті, що багатомовність осквернює людину, інакше воно не дозволяло б тобі нею насолоджуватися.

Питання 15. Того самого до того ж Великого старця. Велике твоє милосердя до мене, грішного, знову дає мені сміливість турбувати тебе. Настав мене, отче мій, як має трудитися моє серце, щоб досягнути дару розсудливості. Напиши мені, пане мій, і про безнастанну пам’ять про Бога, якщо удостоїш мене цього повчання, і утверди мене в ньому, бо мій помисел боїться, що не під силу мені буде цього дотриматися; тому й прошу тебе, Владико, скажи, чи справді корисна для мене ця справа. Я вірую, що коли слово виходить із твоїх уст, воно дає силу моєму серцю.

Відповідь Варсанутія. Сердечний твій труд має полягати в тому, щоб безнастанно молитися Богові, щоб не допустив Він тобі помилятися або йти за своїми власними бажаннями: через це досягнеш ти розсудливості. Про безнастанну ж пам’ять, тобто повчання: поклади початок і не бійся; Бог укріпить і утвердить тебе. Але сій із надією (1 Кор. 9, 10), щоб і пожати, якщо не ослабнеш (Гал. 5, 6). Благословен Бог, Який благословляє тебе розпочати. Він дасть тобі силу й охоронить за твоєю мірою.

Питання 16. Того самого до того ж. Багато разів траплялося мені раніше відчувати певну теплоту протягом небагатьох днів, але потім вона знову минала; І тепер протягом однієї години з ревністю зберігаю пам’ять про Бога, а другу (годину) – із присилуванням себе, і лякає мене думка, що ця короткочасна теплота, як завжди, триватиме лише кілька днів, а потім полишить мене, і моя душа загине цілковито. Тому й прошу тебе, благий мій отче, не покинь мене, а поясни, що відцалює від мене цю пам’ять і теплоту. Випроси мені й збереження відчуттів, бо я чимало зваблююсь через них, й особливо тоді, коли моє серце шукає приводу до гріха; а й саме собою, без мого бажання, воно виливає пристрасні чи безумні спогади або недоречні помисли. Тому прошу тебе, отче мій, сильний у Господі, даруй мені, твоєму рабові, трезвіння, щоб я пізнавав те, що входить у моє серце, і скажи, як чинити мені, щоб воно не віддалило мене від твого благословення. Поясни мені ще й оце: якщо зроблю щось або скажу, і Божою поміччю буду захоронений від гріха, то чи маю я після звільнення від цього дякувати Богові? І чи приводить це до Божої любові, чи взагалі не приймати думки, що уникнув гріха, а досліджувати свої прогрішення у вчиненому ділі чи словах і просити за них прощення?

Відповідь Варсанутія. Потрудись сердечним терпінням здобути теплоту й молитву, і Бог дасть тобі мати їх постійно. Забуття виганяє їх. Саме ж воно постає через недбалість. Щодо збереження відчуттів, то кожен дар отримується через терпіння серця. Дар же трезвіння не дозволяє помислам входити, а якщо вони і ввійдуть, то не допускає їх завдати шкоди. Бог нехай дасть тобі трезвіння і чування. Заповідано: «За все дякуйте» (1 Сол. 5, 17), тим більше за те, про що ти мені пояснив; досліджувати ж прогрішення і просити прощення вельми корисно.

Питання 17. Прохання того самого до того ж Великого старця. Прошу тебе, отче мій святий, випроси мені в Бога силу; бо те, що я заповідаю собі на самоті, не виконую, коли сходжуся з братією; і боюсь, щоб мені не звикнути, роблячи гріх, лише розкаюватися, а не виправлятися, щоб не пробути в гріхах і не вмерти так. Знаю, що скорботи від пристрастей корисні мені. Вони, можливо, сокрушать жорстокість моєї душі, і не смію, безумний, прагнути спокою від них; лишень прошу про те, щоб через ваше заступництво, отче мій, не часто падати, якщо це мені корисно, і не жаліти за цим серцем.

Відповідь. Ніхто й нікому не може сказати: «Я буду про тебе піклуватися, а ти будь спокійним», бо виявиться винним. Але той, кого підтримують, мусить докласти трохи власного зусилля, робити, що належить, за своєю силою, пильно зберігаючи заповіді своїх отців. І якщо впаде колись, то нехай знову постарається виправитися. Я вірую Богові, що такій людині це (випадкове повторення падінь) не стане звичкою і недбалість не запанує над нею, але Бог невдовзі приведе її в стан ревних ділателів і не візьме її душі доти, поки не приведе її до повної міри, до «мужа досконалого» (Еф. 4, 13). Отож не розслаблюйся, але доки маєш час, трудись, смиряйся, будь послушним, корися, і поможе тобі Бог, Який дає благодать смиренним, а гордим противиться (1 Пт. 5, 5). Безперевно говори: «Ісусе, поможи мені», – і він допоможе. Бог нехай визволить твою душу, сину мій, від ганебних пристрастей.

Питання 18. Того самого до того ж Великого старця. Кланяюся тобі, милосердний мій отче і лікарю немічної моєї душі. Горе мені! Що показав ти мені, до чого привернув мене? І де я перебуваю, немовби пов’язаний недоброю моєю звичкою? Якщо і звільнюся трохи, знову повертаюся до того самого, тому що даю і приймаю різні речі. Якщо б я не соромився Божої доброти і твого милосердя (бо знаю, від якого тяжкого становища привів Він мене до ваших ніг), то міг би впасти у відчай. Коли ваші молитви охороняють мене, я пробуваю в мирі, коли ж буваю трохи покинутий, щоб виявилася моя власна воля, негайно стаю переможений. Зранку усамітнююся в келії, але коли трапиться потреба, що мушу вийти з неї, то після завершення справи вже не маю сили волі повернутися туди, а ворог дає мені привід за приводом щодо справ, які й без мене можуть бути виконані, поки не вразить мене. Таким чином повертаюсь я до келії вже пізно, з великою неприємністю, похмурий і засмучений, не знаючи, що мені робити. І тому, святий мій отче, ось я перед твоїм серцем, яке бачить усе. Вчини зі мною за твоїм милосердям, як хочеш і як знаєш. Зрештою, я не знаю, що й сказати тобі; але прости мене заради Бога.

Відповідь. Брате! Не треба тобі зневірятися через те, що ти написав мені. Стерничий, коли його корабель б’ють хвилі, не втрачає надії на своє спасення, а управляє кораблем, поки не заведе його до пристані. Так і ти, бачачи, що захопився і розсіявся в ділі, постав себе на початок шляху, кажучи з пророком: «І я сказав: Нині почав» (Пс. 76, 11) тощо. Оцінюй справи, які трапляються: чи можуть їх виконати браття, чи ти – і не схибиш зі шляху. Турбота задля Бога є духовним діланням, що його виконують і звершують на спасіння душі; старайся тільки, за своєю силою, не виходити з келії для дрібних справ, бо це демонська хитрість. Будь розумно уважний до себе, і Бог допоможе тобі молитвами святих. Амінь.

Питання 19. Прохання того самого до того ж Великого старця, щоб він поніс його гріхи.

Відповідь. Брате! Хоча ти просиш про справу, що перевищує мої сили, але виявлю тобі міру любові, яка спонукає себе і на те, що понад сили. Задля прихильності до тебе я беру на себе й понесу твій тягар із тим, щоб і ти взяв на себе берегти мої слова і заповіді, бо вони спасенні, і ти проживеш без ганьби.

Питання 20. Того самого до того ж Великого старця про заповіді, які він дав йому, і прохання про те, щоб бути спроможним зберегти їх.

Відповідь. Той, Хто укріпив наших отців, нехай укріпить і твою любов, брате, і нехай дасть тобі духовний розум, щоб ти міг у всіх своїх ділах поводитися розумно. Стримуй свій язик від пустослів’я, черево – від сластолюбства і не дратуй ближнього. Не будь зухвалим, вважай себе за ніщо, оберігай любов до всіх і май завжди Бога у своєму умі, згадуючи, «коли з’явлюся перед лицем Божим» (Пс. 41, 3). Дотримуйся цього, і твоя земля принесе сторицею плід Богові, Якому слава на віки. Амінь.

Питання 21. Того самого до того ж Великого старця. Отче мій, що означає вважати себе за ніщо?

Відповідь. Брате! Вважати себе за ніщо означає ні з ким не порівнювати себе і не говорити про своє добре діло: «І я це зробив».

Питання 22. Прохання того самого до того ж. Щодо порушення заповідей, які йому дано, про поміч у покаянні і як треба каятися; і якщо трапиться порушити заповідь, чи знищується через те завіт?

Відповідь. В ім’я Боже, нехай станеться за твоїм проханням те, про що ти просив. Остерігайся ж високомудрування, щоб не втратити всього. Коли порушиш заповідь, поспішай до покаяння; і хоча маєш перев’язку для своєї рани, не віддавайся недбальству, щоб не сталося з тобою гірше від першого. Поки ти тримаєшся за мене, мій завіт із тобою перебуває непорушний. Інакше як помилує тебе Бог, щоб слухати і виконувати у Христі? Амінь.

Питання 23. Того самого до того ж великого старця прохання про молитву, щоб і в майбутньому віці не втратити його покрову.

Відповідь. Сину мій! Коли б ти розумів те, що я тобі сказав, то міг би знати, що я вже дав тобі запоруку спасіння твоєї душі; я не хочу звести тебе чи відлучити від істинних дітей моїх, що спасаються, і покрову Божого, але й ти сам постарайся не відриватися від того життя. Апостол нікого не розлучив, а мовив: «Коли ж невірний хоче розлучитися, нехай розлучається» (1 Кор. 7, 15). Але хай не сповниться це на тобі; я згадав про це лише для твого утвердження, щоб ти уважав на себе, силкуючись не відпасти від цього очікування і надії. Кріпись же у Господі, Який сказав Своїм учням, що вони приймуть силу з висоти (Лк. 24, 49).
Питання 24. Того самого до іншого старця. Якщо хтось вважає себе нижчим від усього творіння, а його дії цьому не відповідають, що про це думати?
Відповідь. Якщо дія не згідна з усвідомленням, то й воно не є правдивим, а демонською наругою.
Питання 25. Отче мій! Немає ще того, щоб я вважав себе нижчим від усього творіння, але коли досліджую свою совість, бачу, що я заслужив собі те, щоб вважати себе нижчим від усього творіння. Невже і це наруга від демонів?
Відповідь. Брате! Тепер (тільки) став ти на правильну дорогу. Ось сама істина. Бог нехай приведе тебе до тієї міри, щоб вважати себе нижчим від усього творіння. Живи у Господі.
Питання 26. Того самого до того ж. Скажи мені, Владико мій: яким шляхом скоріше можна досягти спасення: трудами чи смиренням і як визволитися від забуття?
Відповідь. Брате! Істинний труд не може бути без смирення; бо сама по собі праця марна і вважається за ніщо. Писання каже: «Споглянь на смирення моє та на труд мій, і прости всі гріхи мої» (Пс. 24, 18). Тож хто поєднує смирення з працею, той скоро досягне (мети). Той, хто має смирення з приниженням, також досягає успіху, бо приниження замінює труд. А хто має одне лише смирення, той хоча й досягає успіхів, але не так скоро. Той, хто хоче здобути правдиве смирення, в жодному разі не має вважати себе чимось. У цьому полягає правдиве смирення. Хто приймає «вогонь», який Господь «прийшов кинути на землю» (Лк. 12,49), той не знає забуття і полонення, бо завжди відчуває цей вогонь. Візьми приклад від чуттєвого вогню. Якщо до людини, яка вже є при смерті, наблизиться вогонь, вона відразу відчуває біль; і чим би людина не була зайнята, якщо впаде на неї гаряча вуглинка, вона анітрохи не може вже залишатися у своєму захопленні. Брате! Вогонь ніколи не згасає, інакше він і не був би вогнем. Якщо ти хочеш визволитися від забуття і полонення, то не інакше можеш цього досягти, як зібравши в собі духовний вогонь, бо тільки від його тепла зникають забуття і полонення. Здобувають же цей вогонь прагненням до Бога. Брате! Якщо твоє серце вдень і вночі із томлінням не шукатиме Господа, ти не можеш досягти успіху. Якщо ж, залишивши все інше, займешся цим, то досягнеш цього; бо Писання каже: «Заспокойтесь і пізнайте» (Пс. 45, 11) тощо. Нехай дасть тобі Господь розуміти це і подвизатися у цьому.
Питання 27. Того самого до того ж. Отче мій, що таке смирення, що приниження, а що сокрушення серця? Чи здобуває смирення той, хто сам себе принижує в серці? Чи потрібно для цього перенести ще й зовнішні зневаги, і наруги від людей, і вправлятися в найнижчих ділах? Чи має також смиренномудрий показувати своє смирення на словах, чи старатися бути смиренним і у вчинках?
Відповідь. Смирення полягає в тому, щоб у жодному разі не вважати себе чимось, у всьому відсікати свою волю, коритися всім і без страху переносити те, що спіткає нас зовні. Таким є правдиве смирення, в якому не знаходить собі місця марнославство. Смиренно-мудрий не має виявляти своє смирення на словах, а досить йому говорити: «Прости мені» або «Помолись за мене». Не треба також самому викликатися на виконання низьких діл, бо й те, й інше веде до марнославства, перешкоджає досягненню успіхів і більше завдає шкоди, ніж приносить користі; але коли накажуть щось, не суперечити, а виконувати з послухом – ось що сприяє досягненню успіхів. Приниження ж буває двоякого роду. Одне сердечне, а друге постає від наруг, які надходять ззовні. Зневаги, прийняті ззовні, більші від сердечних; бо легше самому себе зневажати, аніж знести зневажання від інших, тому що останнє викликає значно більше терпіння в серці. Сокрушення ж серця полягає в тому, щоб оберігати його і не допускати захоплюватися некорисними думками.
Питання 28. Того самого до того ж. Якщо когось хвалять, чи не має він відповідати, промовляючи наче зі смиренням?
Відповідь. Мовчати значно корисніше. Бо якщо хтось відповідає, то це означає, що він приймає похвалу, а це вже є марнославством. Навіть і сама гадка про те, що він відповідає смиренно, є вже марнославством; бо якщо він ті ж слова, які сам говорить про себе, почує від іншого, то не може перенести їх.
Питання 29. Того самого до того ж. Проте трапляється, що той, хто похвалив, зробивши висновок з його мовчання, що той прийняв похвалу, цим спокуситься. Як тоді треба повестися?
Відповідь. Невідоме подвижник має поручати Богові, нехай Він Сам звістить тому, хто слухає. Звідки знати, можливо, той, який похвалив, отримав користь від його мовчання, гадаючи, що той не прийняв похвали, а цей думає, що той спокусився. Якщо той, хто спокусився, сам це виявить, тоді слід пояснити йому зі смиренно-мудрієм, кажучи: «Прости мені, брате, я нічого не бачу в собі доброго, тому й не знайшовся, щоб тобі відповісти, але помолися за мене ради Господа».
Питання 30. Того самого до того ж. Буває, що хтось справді грішний, і зі смиренномудрістю, а не з марнославства говорить істину. Невже він і тоді не повинен відповідати?
Відповідь Йоана. Не повинен, хоча б так і було; бо якщо він смиренно думає на час, а той, який слухає, вважає його смиренномудрим, це буде його обтяжувати; тому що Господь мовив: «Горе вам, коли добре кажуть про вас люди» (Лк. 6, 26), відносячи це до грішників, які не мають діл, а отримують похвалу.
Питання 31. Того самого до того ж. Як же ж ми знаємо, що дехто зі святих, коли їх хвалили, відповідали зі смиренням?
Відповідь. Отці, які досягли тієї міри, про яку сказав Господь: «Як зробите все, що звелено вам, кажіть: ми раби непотрібні, виконали те, що повинні були зробити» (Лк. 17, 10), і справді вважаючи себе такими, так і відповідають, як думають про себе; якщо ж і від іншого почують те саме, не обурюються, а благословляють його, як такого, що сказав істину.
Питання 32. Того самого до того ж. Якщо хто-небудь, отримавши благодіяння від іншого, дякує йому як своєму благодійникові, невже і в такому разі не треба відповідати?
Відповідь. Мовчання завжди добре. Але щоб не здалося, що благодійник відкидає подяку, що йому приносять, він має зі смиренням сказати: «Прости мені, авво, і помолися за мене Господа ради», думаючи у своєму серці, що він сам нічого не зробив; бо Господь творить благодіяння всім. Притому йому слід молити Бога, щоб не бути осудженим за свої слова.
Питання 33. Того самого до того ж. Помолися за мене, отче мій, щоб я визволився від свого язика, від надмірної свободи в стосунках і від догоджання череву.
Відповідь. Щодо язика, надмірної вільності в стосунках і догоджання череву, то так, як ти мене просив помолитися, так і сам старайся по своїй силі стримуватися, бо їх неможливо загнуздати без сердечного терпіння, без трезвіння і плачу, пам’ятаючи, що «ревна молитва праведника має велику силу» (Як. 5, 16). Усі пристрасті перемагає смирення, яке кожен здобуває трудом. Брате! Бог нехай дасть тобі силу, разом із розсудливістю і страхом Божим.
Питання 34. Того самого до того ж. Якщо це здобувається плачем, як ти сказав, то як же мені зберегти плач, коли я перебуваю серед людей, служачи іншим, і клопочуся про те, що кому дати з хворих? І чи є сердечний плач без сліз?
Відповідь Йоана. Не плач постає від сліз, а сльози від плачу. Якщо людина, перебуваючи серед інших, відсікає свою волю і не звертає уваги на чужі гріхи, то здобуває плач. Бо через це збираються її помисли і, збираючись, таким чином породжують у серці смуток задля Бога (2 Кор, 7, 10), а цей смуток – сльози.
Питання 35. Того самого до того ж. Я відкриваю свої помисли авві і відчуваю, що деякі з помислів на це нарікають. Як мені чинити? Чи не отримую я шкоди, коли перебуваю в келії і як помисел, насміхаючись з мене, навіює мені, немовби слухаюся свого наміру? Відтак, якщо мій намір, за вашим заступництвом, і не буде через пристрасть, то як я можу звершити цю справу без шкоди, коли я немічний і не маю ще ненависті до моїх пристрастей? І тому прошу тебе, якщо й ти так само розсудиш, і те мені корисно, щоб не бути мені більше посередником між братією й аввою поза лікарнею, щоб часом через це не викликати заздрощів і не захитатися самому. Душа моя в твоїх руках, отче мій, скажи мені, як накажеш чинити?
Відповідь. Якщо говориш від чистого серця, не з пристрасті і не з марнославства, а лише для користі, то не звертай уваги на слова людей. Подвизайся, за допомогою молитов святих, поки не завершиш всю справу без шкоди. Бути посередником не з пристрасті, як я вже сказав, справа добра, тому що не всім можливо, та й не всім і корисно говорити безпосередньо з аввою. Коли ти говориш задля Бога, то не від себе говориш і робиш добро, а Бог діє у всьому. А добро Боже не породжує заздрості. Якщо ж вона і з’явиться на короткий час, то скоро згасає. Душі всіх нас у руках Бога; Він береже нас і укріпляє на корисне.
Питання 36. Того самого до того ж. Якщо я вважаю, що щось корисне для когось, то чи маю я сказати про це, якщо мене не запитують? І якщо брат, якого це стосується, буде старший за мене або клирик, чи розповісти мені про нього авві, чи змовчати? Коли мене запитають, то як відповідати? Якщо ж корисно говорити й самому по собі, то як мені говорити, щоб не видатися нещирим, тобто уникнути смирення на словах і не говорити, немовби владно навчаючи.
Відповідь. Отці сказали, що добре говорити задля Бога й мовчати задля Бога. їхні ж слова означають таке: говорити, як я вже сказав, не з пристрасті добре, бо хто так говорить, задля Бога говорить. А коли хто бачить, що хоче щось сказати з пристрасті, то якщо змовчить, добре зробить, бо він змовчить задля Бога. Якщо ж ти хочеш говорити задля Бога, не журись про те, що сказати, інакше ти не виконаєш заповіді; а віддай цю справу Богові, і Він вкладе у твої уста, що сказати для користі. Бог сильний «опоясати нас, немічних, силою» (1 Цар. 2, 4). Він нехай укріпить тебе, брате.
Питання 37. Того самого до того ж. У чому треба відсікати свою волю перед аввою: в доброму, у посередньому чи в тому, що видається противним Божій заповіді? І якщо його наказ перевищуватиме мої сили, чи маю я відмовитися, щоб не відчути потім скорботи й збентеження? І ще, якщо комусь буде потрібно попросити щось в авви, а він скаже мені, щоб я допоміг йому в тій справі, і я згоджуся, чи не дасть це поживи моєму честолюбству, немовбито я що-небудь значу?
Відповідь. Брате! Хто хоче бути монахом, той у жодному разі ні в чому не може мати своєї волі. Христос, навчаючи нас цього, сказав: «Прийшов Я у світ не для того, щоб свою волю чинити» (Йо. 6, 38) тощо. Бо хто хоче одне виконувати, а від іншого відмовлятися, той показує, що він або розсудливіший від того, хто йому наказує, або збезчещений демонами. Тож ти мусиш слухатися у всьому, хоча б тобі здавалося, що діло буде не безгрішне. Авва, який призначає його тобі, понесе і твій гріх, бо з нього спитають відповідь за тебе. Якщо ж призначуване діло видасться тобі тяжким, запитай про це авву і віддай на його розсуд. Якщо ж брати будуть призначати тобі подібне діло, а ти бачиш або знаєш, що воно шкідливе або переважає твої сили, знову спитай авву, і що він скаже, те й зроби. Якщо ж будеш розглядати не тільки діла, а й людей, то стягнеш на себе скорботи. А де бачиш, що діло добре, там вияви послух братам; а в чому помисел сумнівається, або що перевищує твої сили, або поєднане зі шкодою – усе те кажи твоєму авві. І як він розсудить, так і вчини, і будеш спокійний; бо авва знає, що робить, і як подбати про твою душу. Віруй, що все, що він каже тобі, говорить задля Бога (а все, що буває задля Бога), корисне І не приносить ні скорбот, ні збентеження (від доброго не постає нічого злого). «Всяке добре дерево добрі плоди приносить» (Мт. 7, 17). Якщо ж хтось у разі потреби попросить тебе допомогти йому в авви, виконай це як заповідь, яку дав тобі авва; бо якщо він посадовить тебе біля дверей і скаже: «Повідомляй мені про кожного, хто б не прийшов», то ти не від себе це робитимеш, а виконуватимеш наказ того, який звелів. Якщо авва звелить тобі говорити йому чи не говорити, це вже не твоя справа.
Питання 38. Того самого до того ж. Коли брат запитає мене про якесь слово чи справу, якої я не знаю, відповідати йому чи ні? Також коли мене й не запитують, але я сам бачу, що недобре щось виконують, чи треба хоч один раз сказати про це тому, хто робить погано, чи ні?
Відповідь. На всі ці питання одна відповідь: остерігайся, щоб не сказати з марнославства, а говори зі смиренням і страхом Божим. У всіх випадках (про які ти запитував) скажи і нагадай, якщо треба, однак у своєму тільки монастирі, а не в іншому місці; тому що ті, які живуть в одній спільноті, є немовби одним тілом. А коли перебуваєш в іншому місці, сам від себе не кажи нічого, щоб не видатися вчителем; але коли тебе запитають, скажи зі смиренням, і Бог напоумить тебе, брате.
Питання 39. Того самого до того ж. Ти сказав мені, що коли мене запитають або сам побачу щось, то я маю сказати зі смиренням. Але якщо бачу, що коли говорю, серце моє насолоджується марнославством, або хоча тоді й не насолоджуюся, та знаю, що буду насолоджуватися ним пізніше, промовчати мені чи ні?
Відповідь. Сказати щось зі смиренням не означає говорити по-вчительськи, а так, як сам чув від авви і від отців. Якщо ж корисно сказати щось братові, а марнославство навіює тобі насолодитися цим, то знай, що ворог хоче перешкодити тобі зробити добро братові. Якщо будеш слухатися марнославства, брат ніколи не отримає від тебе користі; але відкинь марнославство і погорди ним; а коли скажеш братові (належне), покайся перед Богом, кажучи: «Прости мені, Господи, що я марнославно говорив». І в останньому випадку чини так само.
Питання 40. Того самого. Отче мій! Як це узгодити: ти наказав мені, коли побачу щось недобре, говорити, перш ніж мене запитають, а отці кажуть, що не слід починати розмови раніше від запитання, і хіба авва Ністерой не тому дивував інших, що, живучи в кеновії, говорив: «Я і осел – одне й те ж». Скажи мені також, отче мій, що означає пильнувати за своїми помислами? Чи слід цим займатися у визначений час і як це робити?
Відповідь Йоана. Брате, старці відповідають згідно з духовним зростом людини. Є час, у який людина може послужити, і тоді вона мусить робити послуги іншим; але прийде і такий час, коли їй будуть служити інші; тоді її духовний зріст буде вже не той, що раніше. Досконалим досконале і говориться, а тим, які перебувають під законом, подається інше, бо їх ще випробовують під наглядом наставника. Коли й ти будеш мертвим для світу, як авва Ністерой, тоді можеш сказати: «Я осел». Не мудруй високо, тому що тим собі пошкодиш. Отці призначили час для розгляду своїх помислів, кажучи: вранці перевір себе, як провів ти ніч, і ввечері також, як провів день. І серед дня, коли обтяжишся помислами, перевір себе.
Пояснення, Цим Богоносний отець показує, що не кожен, а лише той, який думає смиренно і зневажає себе, може сказати: «Я осел»; бо сказати це не є безчестям, а, навпаки, найбільшою честю. Тому й говорить отець: «Високо не мудруй». Бо коли хто досягне в міру осла, то, подібно до осла, дістаючи удари, терплячи зневаги, несучи тягарі, будучи волоченим, зв’язаним і терплячи все подібне, що властиво терпіти ослові, він зносить усе це, не суперечачи, не пам’ятаючи зла й аж ніяк не обурюючись, подібно до осла, а перебуваючи при всьому тому як безчуттєвий. Це й означає вже бажане подвійне або потрійне умертвлення. Тоді, можливо, людина й насмілиться сказати: «Я осел», та й то з великим соромом, роздумуючи про висоту такого досягнення. Однак, гадаю, що й тоді вона цього не скаже; але бачачи, що їй багато чого не вистачає до такого стану, тим менше наважиться сказати: «Я осел», і навіть не посміє й подумати цього, знаючи, що це є високомудрування, в якому міститься падіння душі і, насправді, цілковита загибель.
Питання 41. Того самого до того ж. Якщо хтось зі старців, вищих за мене, запитає мене про щось, чи маю я відповісти те, що вважаю корисним?
Відповідь Йоана. Не твоє діло це говорити, тому що ти не знаєш волі Божої, чи справді це добре; але якщо хтось із них запитає тебе, скажи йому зі смиренням: «Прости мені» і: «Я не знаю».
Питання 42. Того самого до того ж. Коли брат робить щось посереднє, але не згідне з моєю волею, і я ремствую на це, як мені вчинити: чи промовчати і не заспокоїти свого серця, чи лагідно сказати і тим позбутися збентеження? Якщо ж це діло іншим спричинює скорботу, а не мені, чи сказати мені задля інших, чи це буде даремне втручання в чужу справу?
Відповідь Йоана. Якщо діло буде безгрішне, посереднє, і ти хочеш сказати для того тільки, щоб заспокоїти своє серце, то в цьому виявляється твоя поразка, що ти через свою неміч не можеш потерпіти. Докори ж собі і мовчи. А коли брат іншим спричинює скорботу, то скажи своєму авві, і він або сам скаже тому братові, або тебе напоумить, що тобі сказати йому, і ти будеш спокійний.
Питання 43. Того самого. Якщо я розповідаю авві задля інших і здогадуюся, що брат цим бентежиться, як мені вчинити? Також коли він ображає й інших, і мене, чи сказати мені задля інших, чи промовчати, тому що це й мене непокоїть? Якщо ж знаю, що брат цим не журиться, чи розповісти про це задля себе, чи примусити себе змовчати?
Відповідь Йоана. Якщо ти скажеш авві, а брат цим збентежиться, то це тебе не стосується. Коли треба буде сказати задля інших, і це тебе турбує, скажи задля них, заради ж себе примусь себе не говорити.
Питання 44. Того самого. Але помисел каже мені, що коли брат образиться на мене, він стане моїм ворогом, гадаючи, що я його обмовив перед аввою.
Відповідь Йоана. Це злий помисел, що перешкоджає виправленню брата. Не стримуйся, а розповідай авві лише задля Бога, а не через пристрасть; бо й на лікарів нарікають хворі, яких вони лікують, але лікарі цим нехтують, знаючи, що пізніше вони їм будуть дякувати.
Питання 45. Того самого. Коли помічаю, що помисел спонукає мене сказати не для користі брата, а для того, щоб обмовити його, сказати мені чи промовчати?
Відповідь Йоана. Переконай свій помисел сказати задля Бога, а не через пристрасть. Якщо ж прагнення обмовити (брата) перемагає тебе, скажи авві, визнаючи перед ним і свою обмову, щоб вам обом зцілитися: братові – від гріха, а тобі – від обмови.
Питання 46. Якщо ж помисел не дозволить мені звіритися авві, що я розповідаю з наміром обмовити брата, що мені робити: сказати чи ні?
Відповідь. Не кажи нічого, і Господь про це потурбується. Тобі не слід говорити на шкоду душі. Господь виправить брата, як йому подобається.
Питання 47. Буває, що я, здається, роблю щось, як належить, а Інший виправляє мою працю; і я відповідаю йому з марнославством. Як мені поводитися в таких випадках?
Відповідь Йоана. Якщо тобі не треба відповідати, мовчи. А коли праця брата викликає в тебе сумнів, докори собі в марнославстві і вилікуй брата.
Питання 48. Якщо роблю щось посереднє і бачу, що коли брат довідається, що я це чиню, він цим спокуситься і марнославство спонукає мене приховати цю справу (бо соромлюся, якщо брат це побачить); чи маю я її приховати, щоб уникнути спокуси; чи не приховувати, щоб запобігти марнославству? Також якщо не знаю напевно, чи спокутується брат, а лише підозрюю, як мені повестися?
Відповідь Йоана. Якщо серце осуджує тебе, що спокутуєш брата, то приховай цю справу й не давай йому приводу до подібних думок; а коли не знаєш напевно, а тільки підозрюєш, не журися про це.
Питання 49. Того самого. Якщо скажу комусь уїдливе слово, а він не зрозуміє його, чи маю я покаятися перед ним, чи змовчати і не давати йому думки про те?
Відповідь Йоана. Якщо брат не зрозуміє, що ти сказав йому ущипливе слово, мовчи і не бентеж його, але постарайся в тому покаятися.
Питання 50. Якщо хтось побачить, що брат згрішив, і повідомить про це авві; той, про якого сказано, як має ставитися до того, який про нього розповів?
Відповідь Йоана. Якщо той, хто згрішив, вірний і живе задля Бога, то хоча б хтось і через ворожість розповів про нього авві, він має подумати: брат це сказав, бажаючи зробити мені добро; тож сповниться на ньому слово Писання: «Добра людина з доброго скарбу серця свого добро виносить» (Мт. 12, 35). Думаючи так, він має радше полюбити того брата, ніж ненавидіти. Хто завжди так чинить, той досягає успіхів задля Бога.
Питання 51. Того самого. Коли я відчуваю, що через своє марнославство трохи червонію, коли роблю при декому поклін, то чи маю я старатися з наміром кланятися при інших, чи як випаде?
Відповідь Йоана. Ти не маєш примудрятися з наміром кланятися при інших чи окремо (наодинці), а робити це, як доведеться.
Питання 52. Чи маю я кланятися й молодшим, чи лікувати їх словами, щоб, з іншого боку, не вкралося (в мене) марнославство?
Відповідь Йоана. Трапляється, що великі й шановані люди бувають винні нікчемним і найостаннішим, і вони зобов’язані віддати борг, не пишаючись, тому що були винні. Так і ти: якщо винен комусь із молодших за тебе, поклонись йому без марнославства, знаючи, що ти його боржник.
Питання 53. Того самого. Якщо пристрасний помисел увійде в моє серце, чим я маю відбити його: чи тим, щоб суперечити йому, чи вимовити заборону і начебто прогніватися на нього, чи тим, щоб припасти до Бога й повалити ниць перед Ним свою неміч?
Відповідь Йоана. Брате! Пристрасті – це ті ж самі скорботи, І Господь не розділив їх, а мовив: «Призови мене в день скорботи твоєї, і я визволю тебе, і ти прославиш мене» (Пс. 49, 15). І тому відносно кожної пристрасті немає нічого кориснішого, як призвати ім’я Боже. Суперечити ж можуть не всі, а лише сильні в Бозі, яким коряться демони. Якщо ж хтось із слабких буде перечити, то демони насміхаються з нього, що, перебуваючи в їхній владі, він їм же суперечить. Також і забороняти їм – справа великих мужів, які мають над ними владу. Чи багато хто зі святих забороняв дияволові, як архангел Михаїл, який зробив це тому, що мав владу? Нам же, немічним, залишається лише прибігати до імені Ісусового; бо пристрасті, як сказано, – це демони, і (від призивання цього імені) вони виходять. Чого ж ти хочеш більшого від цього? Бог нехай укріпить тебе у Своєму страсі і нехай дасть тобі перемогу.
Питання 54. Прохання того самого. Прошу тебе, отче мій, дай мені слово, що ти молишся за мене, як і святий старець дав мені його. І коли я буваю переможений у чомусь, помисел нашіптує мені: «Бог тому не дає тобі сили опанувати пристрасть, що в тобі є гордість, або тому, щоб, опанувавши її, ти не впав у марнославство, або якщо легко отримаєш цю владу, то легко і втратиш її, або для того, щоб ти, бажаючи її отримати, часто припадав до Бога, або з якоїсь іншої причини. Чи це буває через моє розслаблення? І як мені чинити?
Відповідь Йоана. Якщо всі ми одне, то наважуюся сказати, що старець у Бозі та й я з ним. Якщо він дав тобі слово, то і я через нього. Знаю, що я немічний і найостанніший, але відійти від старця не можу, бо за його милістю ми двоє становимо одне. Отож уважай на себе, брате. Постарайся трудитися, щоб зберегти ці заповіді. Коли ж і переможено тебе буде в чомусь, не підупадай на силі, не розпачай, а встань знову, і Бог допоможе тобі. Те, що пристрасті перемагають тебе й ти не можеш їх подолати, стається і через перші причини, про які ти згадав. Але трапляється, що і від розслаблення підлягаєш ти тому. Для звільнення ж від першого й від другого треба кинутись ниць перед милосердям Господа з плачем, щоб визволив Він тебе від цих і від інших пристрастей молитвами святих. Амінь.
Питання 55, Того самого до того ж, прохання допомоги в тому, що заповідав Великий старець.
Відповідь. Брате! Старець нічого не залишив без розв’язання у своїх до тебе відповідях і загородив через те уста всім. Чого ж ти ще хочеш, коли тобі сказано: «Збережи слова Мої, і завіт Мій із тобою залишиться непорушним». По твоїй силі, старайся зберегти Його заповіт; бо в ньому міститься спадкоємство Царства, рай насолоди і «те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спадало, те наготував Бог тим, що Його люблять» (1 Кор. 2, 9). Ти мусиш докласти свої зусилля і старання; а покров, милість і подання сили залежать від Бога. Йому слава навіки. Амінь.
Питання 56. Що мені робити? Я боюся сорому безчестя. ї якщо почну розмову з кимось, сильно втягуюся в неї і захоплююся, так що цілковито забуваюся; коли ж отямлююся, соромлюся залишити співрозмовників і відійти.
Відповідь Йоана. Щоб немічному не зазнати всього цього і славолюбства, йому слід усілякими способами уникати багатослів’я і припиняти розмову, покликаючись на авву, начебто той наказав йому щось виконати, і тому він квапиться. А не переносити безчестя є ділом невірства. Брате! Ісус став людиною і переніс безчестя, а хіба ти більший від Ісуса? Це невірство і демонська спокуса. Хто прагне смирення, як каже, і не зносить безчестя, той не може осягнути смирення. Ось, ти чув (те, що було сказано), не легковаж цим; бо й саме діло зневажить тебе. Коли розмова приносить користь і не є перешкодою до важливішої справи, то стій, поки розмовляють. Якщо ж розмова ця некорисна, скажи: «Прости, я немічний». Про сором же (скажу): роздумуючи про всенародний сором, якого перед Господом зазнають грішники, вважатимеш ти тимчасовий за ніщо.
Питання 57. Того самого. Коли приходять до монастиря декотрі, або світські, або отці, помисел навіює мені запитати в них на користь душі або про справи. Як ти розсудиш про це?
Відповідь Йоана, Брате! Хто насправді хоче бути Христовим учнем, той ні в чому не має влади над самим собою, щоб самому по собі щось робити. Хоча він і гадає отримати користь від бесіди з тими, які приходять, але порушує заповідь, яка каже: «Усе роби, за порадою» (Сир. 32, 21). Що ж ти ще хочеш почути понад те, що сказали отці? Якщо дехто з тих, які прийшли, будуть говорити про слово Боже, запитай свого авву зі смиренням: «Авво, чи хочеш, щоб я почекав і послухав, чи мені йти?» І що він скаже, те й роби спокійно. Якщо ж із потреби хочеш когось спитатися, монаха чи мирянина, то скажи авві, і коли він вважатиме за потрібне, сам запитає про те, що ти хочеш довідатися; а коли тобі скаже: «Спитай ти», тоді запитай.
Питання 58. Якщо ж я не хочу запитувати, а трапиться мені зустрітися з кимось із них або хтось сам запитає мене про щось, то як звелиш тоді повестися?
Відповідь Йоана. Зустрічаючись з кимось, обмежуйся тільки привітанням і потім скажи: «Помолися за мене, я йду у справі», і відійди. А коли запитають тебе про щось, і ти це знаєш, то скажи і йди далі; не знаючи, скажи: «Не знаю», і проходь.
Питання 59. Якщо ж (хтось) застане мене в той час, як я сиджу або щось роблю, і сяде біля мене і захоче зі мною говорити, то що мені робити?
Відповідь Йоана. Якщо (хтось) застане тебе, коли ти десь сидітимеш, і підійде до тебе, візьми від нього благословення і зроби те саме, що й раніше, і скажи йому: «Помолися за мене»; і хоча б заледве не руками удержував тебе, скажи йому: «Прости мені, мені дано заповідь ні з ким не розмовляти без волі авви; але я скажу йому, і що він звелить, те й зроблю». Якщо ж хтось підійде до тебе й сяде в той час, як ти щось робиш, то, за заповіддю, яку тобі дано, знайди якийсь привід і встань.
Питання 60. Того самого. Що ж означають слова авви Ісаї: «Привітавши подорожнього, запитай його, як він живе, і потім сиди .
з ним мовчки»?
Відповідь. Ти написав мені, що авва Ісая заповідав прийняти подорожнього й після привітання спитати його, як він живе, а потім сидіти з ним мовчки; але все це було сказано старцеві, який був уже в роках і досягнув (високої духовної) міри. Правдивий же учень і той, хто хоче бути монахом, оберігає себе від подібних бесід, бо від них породжуються: недбайливість, розслабленість, непокірність і затята зухвалість. В Іншому місці («Висловів отців») написано: «Йоан цим не займається». Й ось це означає звільнитися від клопотів щодо кожної людини.
Питання 61. Помисел каже мені: «За один раз відітни зустрічі, і ти визволишся (від захоплень ними)». І знову каже: «Відсікай поволі, щоб ті, які тебе бачать, не почали дивуватися». Скажи мені, що з цього краще?
Відповідь Йоана. Про те, щоб припинити зустрічі раз назавжди чи поволі, щоб ті, які тебе бачать, не почали дивуватися, відповім: якщо відкинеш побачення за один раз, то будеш спокійний; а інакше подаси привід до нових розмов і різних помислів. До розмов – тому що будуть говорити: «Він бесідував зі мною раніше, побесідую і я з ним»; до помислів же – тому що хтось подумає: «Певно, цей брат має щось проти мене, бо раніше говорив зі мною, а тепер не розмовляє». Побажай цього досягти, і Бог допоможе тобі.
Питання 62. Того самого. Іноді деякі хворі приходять до монастиря, просячи чогось із лікарні, і мені призначено від авви роздавати їм необхідне, через що я змушений буваю розмовляти з ними, гадаю, чи не за своїм бажанням я це роблю. Поясни мені це, отче мій, і помолися за мене, щоб мати мені в цьому спокій.
Відповідь Йоана. Щодо тих, які приходять до лікарні й мають потребу отримати щось, скажу: якщо ти всім однаково роздаватимеш, ти не маєш про це непокоїтися, тому що тобі наказано так робити. Але будь вельми уважний до того, щоб не почати з кимось розмови з цієї нагоди і не продовжити зустрічі, що сталася з необхідності, за винятком того, коли треба буде запитати про якусь справу чи покупку; а й при цьому обмежуйся лише необхідним питанням, щоб зла воля не знайшла собі поживи. Збережи це й отримаєш спокій.
Питання 63. Помисел каже мені, що безмовність потрібніша за все і що воно мені корисне. Чи справедливо він так мені навіює?
Відповідь Йоана. У чому полягає мовчання, як не в тому, щоб стримувати своє серце від того, щоб давати (іншим речі й самому) приймати (від них) задля догоджання людям та інших подібних дій. Коли Господь викрив книжника через притчу про того, хто потрапив у руки розбійників, і при тому запитав його, хто був його ближній, то книжник відповів: «Той, хто вчинив над ним милосердя» (Лк. 10, 37); і ще сказав Господь у Писанні: «Я милосердя хочу, а не жертви» (Мт. 12, 7). Якщо й ти віриш, що милосердя більше від жертви, то до милосердя прихили своє серце. Мовчання дає людині привід до високомудрування, перш ніж вона здобуде саму себе, тобто буде непорочна. Тільки тоді є істинна безмовність, коли людина понесла вже хрест. Тому, якщо будеш співчувати ближнім, отримаєш поміч; якщо ж утримаєшся від співчуття, бажаючи досягти того, що вище від твоєї міри, то знай, що втратиш і те, що маєш. Отож, не залишайся ні всередині, ні зовні, а тримайся середини, «розуміючи, що є Господня воля, бо дні лихі» (Ефес. 5, 16).
Питання 64. Того самого. Поясни мені, отче мій, що означає: «Не залишайся ні всередині, ні зовні, а тримайся середини». Чи не слід певні дні призначати для безмовності, а певні – для клопотання про зовнішнє?
Відповідь Йоана, (Слова мої) означають: не дерзати на мовчання і не занедбувати себе, коли перебуваєш серед клопотів, – ось середній шлях, безпечний від падіння; у безмовності треба мати смирення і в клопотах пильність над собою й утримувати свій помисел; і все це не обмежується якимось визначеним часом, тим більше днями. Кожен має із вдячністю терпіти те, що через необхідність його спостигає, і співчувати всім, хто живе в кеновії; бо через це виконує заповідь Апостола, тобто якщо хтось плаче, поплач із ним, умовляй його, потіш (Рим. 12, 15; Сол. 5, 11, 14). У цьому й полягає співчуття. Співчувати ж хворим і допомагати їм лікуванням добре діло. Якщо лікар, який піклується недужим, отримує нагороду, хіба не тим більше отримає той, хто по своїй силі у всьому співчуває ближньому? Бо той, хто не співчуває йому в усьому, навіть у тому, в чому співчуває, виконує лише свою волю.
Питання 65. Того самого. Ти звелів мені триматися середини, але буває, що, коли я звільнюся від занять і виберу зручний час, щоб посидіти трохи у своїй келії, мене вельми турбують монахи або миряни, яких я люблю і які приходять за своїм звичаєм. Якщо вийду до них, то журюся; якщо ж не захочу вийти, то мені треба сидіти у своїй келії, а через це з’являється перепона у виконанні конечного в лікарні. Чи не накажеш мені сказати одному з братів, які є зі мною в лікарні, щоб, коли я не вийду, пішов і поклопотався про те, що потрібно? Чи цілковито відійти мені? Це я думаю, як людина; але якщо в моєму помислі криється самовиправдання, то нехай буде Божа воля, а не моя, тому що своя воля не може вистояти, а завершується загибеллю.
Відповідь Йоана. Чим більше людина сходить до смирення, тим більше досягає успіхів. Перебування в келії не робить тебе досвідченим, тому що ти перебуваєш у ній без скорботи. А через те, щоб передчасно полишити всі клопоти, ворог готує тобі не спокій, а радше збентеження, так що змусить тебе нарешті сказати: «Краще б я не народився». Про турботи ж від людей отці сказали: «Буває, що людина вже є близькою до смерті, а все ще уважає на дружбу цього світу». Не давай їм нічого і не бери від них нічого. У такий спосіб вони й залишать тебе. А про служіння брата (в лікарні замість тебе, скажу): коли ти робиш щось, собі й помагаєш; якщо ж через іншого, то він одержить більше, ніж ти за твою працю й молитву. У попередній моїй відповіді я говорив тобі про співчуття. Подвизайся ж у ньому, якщо віруєш апостолові, який каже: «Хтось слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся?» (2 Кор. 11, 29). «Із терплячими співтерпімо, бо й самі ви в тілі» (Євр. 13, 3).
Питання 66. Отче мій! Якщо хтось просить речі, як мені видати їх з привітністю, коли я спочатку вагаюся? Бо коли даю з примусу, то моя душа буває жорстока й невдоволена.
Відповідь Йоана. Якщо довідаєшся, що прохач просить задля потреби, дай йому з радістю, немов видаючи з Божих дарів. У цьому й полягає привітність. Якщо ж знаєш, що він просить без потреби, не давай йому, а скажи: «Мені дано заповідь від авви нічого не давати тому, хто не має потреби»; і це не буде жорстокість. Господь нехай наставить тебе.
Питання 67. Читаючи книжку Василія Великого про подвижництво, я натрапив на таке: «Хто має що-небудь і дає те іншому за Господньою заповіддю, той не іншому чинить благодіяння, а більше собі». Як мені виконати цю заповідь?
Відповідь. Ця глава стосується того, хто проживає окремо й може розсудливо собою керувати; а той, хто живе в кеновії, той перебуває під послухом в отця, і його не стосується ця заповідь, бо він ні в чому не має влади чинити за своєю волею.
Питання 68. У книжці Св. Василія про подвижництво знайшов я й те, що неможливо бути Господнім учнем людині, яка має пристрасть до чогось теперішнього або яка має стосунки з кимось із тих, які, хоча й на короткий час, відвертають її від Божої заповіді. Але мої родичі мені дещо винні, і я хочу цю суму віддати вбогим, а рідні, можливо, не захочуть мені її повернути. Як мені повестися в такому разі?
Відповідь Йоана. Якщо ти не відсічеш плотського мудрування й не станеш ще наполегливішим задля Бога, то почнеш догоджати людям. Бог нехай дасть тобі силу у всьому виконувати Його волю. Амінь.
Питання 69. Того самого. Що означає «не замовчувати», за словами отців, і як це сповняти на ділі?
Відповідь. Думаю, те, щоб не мовчати про свої помисли; бо хто приховує свої помисли, залишається невигоєним і виправляється лише частим запитуванням про них духовних отців. Як сам розумію, сказав я й тобі, моєму братові. Якщо ж ти краще це розумієш, Господь нехай дасть тобі розум (2 Тим. 2, 7), зісланий від Нього (Екл. 2, 26; Йов. 12, 13, 16; 1 Йо. 5, 20), також і мені, найгіршому Його рабові.
Питання 70. Що означає сказане тобою, мій отче, що пильному анітрохи не шкодить сон?
Відповідь Йоана. Хто оберігає своє стадо так, як Яків (Бут. 1, 40), від того відходить сон (Бут. 31, 40); а коли він і засне трохи, його сон буває такий, як в іншого чування. Вогонь сердечного горіння не дозволяє йому поринути в сон, і він співає з Давидом: «Просвіти очі мої, щоб я не заснув часом на смерть» (Пс. 12, 4). Хто досягає цієї міри й засмакував уже її солодкість, той розуміє сказане. Така людина не п’яниться чуттєвим сном, а лише користується природним.
Питання 71. Якщо хтось попросить мене увійти в його келію й помолитися, або я попрошу когось зайти до мене, або хочу допомогти комусь у ділі, то скільки разів треба відмовлятися й не погоджуватися – там, звичайно, де немає порушення заповіді?
Відповідь. Якщо ти увійдеш до келії брата або він до твоєї і скаже тобі: «Помолися, брате», до трьох разів відповідай: «Прости». Якщо він і після третього разу проситиме, то виконай (його бажання) зі смиренням. І ти також три рази говори іншому, і якщо не захоче, залиш його; тому що сперечатися – погана справа. І завжди, чи пропонують тобі прийняти допомогу, чи ти хочеш подати комусь (руку) помочі, проси до трьох разів, і якщо він не погодиться, припини в мирі й не ображай його. Такий правдивий шлях Божий; уважай на себе, щоб подвизатися на ньому нелицемірно, з чистим серцем, зі співдією Бога, Який простягає тобі руку й допомагає своєю благодаттю. Амінь.
Питання 72. Того самого. Якщо трапиться трапеза любові і мені даватимуть мою частку, але я не матиму в ній потреби; чи накажеш мені взяти її, щоб не видалося, що я не беру через стриманість, і роздати її кому потрібно в лікарні, чи ні?
Відповідь Йоана. Брате! Якщо маєш потребу в цій частці, то візьми її; якщо ж ні, то не бери, бо інакше відродиться в тобі марнославство.
Питання 73. Того самого. Буває, що я роблю для братів трапезу любові, і мене за це прославляють; чи не шкодить це мені і чи не краще робити її таємно, через авву, чи самому для свого навчання? І як, отче мій, звільнитися від цієї слави, тому що вона йде і за добрими, і за лихими ділами людини?
Відповідь Йоана. Ти маєш бути уважний до обох цих намірів, бо вони дають привід до марнославства. Однак через авву легше робити (трапезу любові), бо в такому разі тобі треба буде боротися лише з власним серцем. А коли сам собою робитимеш її, тебе чекає подвійна борня – не лише з власним серцем, а й з думкою інших людей. Бути вільними від славолюбства й марнославства можуть тільки ті, які скинули стару людину. Господь нехай дасть тобі цю свободу в Христі Ісусі Господі нашім, Якому слава навіки. Амінь.
Питання 74. Коли заплющую очі під час служби, мої думки збираються. Але чи добре це? Можливо, іншим, браттям, які зі мною стоять, це видається дивним, і вони згіршуються?
Відповідь Йоана. Якщо твої думки справді збираються, коли задля Бога заплющуєш очі під час служби, то не звертай уваги на деяких, хоча б, як ти говориш, це й здавалося дивним браттям, які з тобою стоять.
Питання 75. Того самого. У мене є власні мої книжки, і думка навіює мені віддати їх до кеновії і не журитися про них більше; бо коли вони будуть спільні монастирські, кожен буде отримувати їх для читання. Так само думаю і про одяг. Скажи мені, отче мій, чи слід це зробити? І який одяг мені залишити собі, через мою тілесну і неміч?
Відповідь Йоана. Якщо хочеш визволитися від журби про книжки, то добре зробити так, як ти казав, тобто віддати їх до кеновії; бо все, що належить кеновії, є Боже. Що стосується одягу, який для тебе необхідний, ти залиш собі на зиму дві короткі коловії й один левітонарій і на літо – дві легкі коловії и один левітонарій. І ще на зиму, на випадок сильного холоду, невеликий нагрудник. Якщо ж не буває сильного холоду, то достатньо мати куколь і дві мантії: одну зимову, а другу літню; також і два покривала: одне тепле, а друге легке. Май також волосяницю й подушку, вони тобі потрібні. Якщо потрібен тобі матрац, май І його. І коли тобі дають одяг, і ти потребуєш його, візьми його, а старий замість нього віддай авві; якщо ж тобі не потрібен той, який дають, його також віддай авві. Господь нехай укріпить тебе слухати й виконувати, бо в цьому й полягає успіх і виправлення, вгодне Богові.
Питання 76. Того самого до великого старця. Оскільки ви призначили мені перебувати в цьому служінні в лікарні, то скажи, отче мій, чи треба мені читати деякі лікарські книжки й навчатися самому готувати ліки, чи краще не дбати про це, як таке, що розсіює ум, і полишити це (щоб воно не викликало в мені, як у неуважного, марнославства) і задовільнятися тим, що я вже знаю, роблячи, що можливо, за допомогою оливи, борошна, мазей і взагалі простих засобів, які вживають і ті, що не читають лікарських книжок. Як мені чинити? Бо моє серце тремтить при цьому служінні, щоб не згрішити в ньому і не додати до моїх пристрастей ще інших гріхів.
Відповідь великого старця. Тому що ми не осягнули ще досконалості, щоб цілковито визволитися від полону пристрастей, то краще лікарські заняття, аніж пристрасні. Та не на лікування маємо покладати надію, а на Бога, Який умертвляє й оживляє і каже: «Я завдам ран і Я зцілю» (Втор. 32, 39). Читаючи лікарські книжки або запитуючи про них когось, не забувай, що без Бога ніхто не отримує зцілення. Тож хто посвячується лікарській справі, той мусить віддаватися Імені Божому, і Бог дасть йому поміч. Лікарська справа не перешкоджає людині бути благочестивою, але займайся нею як рукоділлям на (користь) братам. Що робиш, роби зі страхом Божим і збережешся молитвами святих. Амінь.
Питання 77. Того самого. Ти сказав мені раніше, що відсічення своєї волі полягає і в тому, щоб не сперечатися з бажання наполягти на своєму. Як мені бути, отче мій: інколи трапляється, що приношу недужому річ, здається, корисну; а вона нерідко шкодить йому, і я журюся, що сповнив у тому свою волю. Бачу також, що я цілий день перебуваю в занятті, і воно начебто не допускає мені згадати про Бога, і догоджання череву непокоїть мене. Скажи мені, що мені робити? Бо вірую, що в цьому полягає моє спасення.
Відповідь Варсанутія. Якщо ти, гадаючи, що якась річ принесе хворим користь, зробиш по-своєму, а станеться навпаки, що вона завдасть їм шкоди, то Бог, Який бачить твоє серце, не осудить тебе, бо знає, що ти завдав шкоди, бажаючи принести користь. Якщо ж хтось із тих, що знають, попередить тебе про це заздалегідь, а ти зі зневагою не послухаєш його, то це буде гордість і свавілля. Багато хто завжди чує про якесь місто, і йому трапляється увійти до нього, не знаючи, що воно – те саме місто; так і ти, брате, цілий день проводиш в пам’яті Божій і не знаєш того. Мати заповідь і старатися зберігати її – у цьому полягає і послух, і пам’ять Божа. Справедливо сказав тобі брат Йоан: «Зодягнися спершу листям, а потім, коли Бог звелить, принесеш і плоди». Якщо не знаєш доброго, то наслідуй тих, які знають. І це є смирення, й отримаєш Божу благодать. Справедливо зауважив ти, що в цьому полягає твоє спасіння; бо ти не сам собою прийшов сюди, а Бог запровадив тебе. «Кріпися в Господі» (Ефес. 6, 10); ти чималу користь отримуєш від заняття, на яке скаржишся. Скільки можливо, подвизайся проти догоджання череву, і Господь допоможе тобі пізнавати й робити добре. Мужній і кріпися в Господі.
Питання 78. Того самого. Тому що ти сказав мені, що послух і пам’ять про Бога полягають у тому, щоб мати заповідь і старатися виконувати її, то прошу тебе, навчи мене й цього: чи можливо зайнятому таким служінням задля Бога, який перебуває між людьми, мати безнастанну пам’ять про Бога? І коли можливо, випроси мені її, отче мій, якщо це мені буде корисно. Бо тобі і «Богові все можливо» (Мт. 19, 26),
Відповідь Варсанутія. Щодо безнастанної пам’яті про Бога, то кожен може зберігати її за своєю мірою. Ти тільки смирися, а я краще від тебе знаю, що тобі корисно, і цього прошу тобі в Бога, бо Йому «все можливо» (Мт. 19, 26).
Питання 79. Того самого. Знову прибігаю до тебе, милосердний мій отче, і не перестану непокоїти тебе, поки не укріпиш мене; бо якщо Бог за вашими молитвами і дає мені деякий жаль за мої гріхи, я поволі знову втрачаю його через зовнішнє розсіяння. Тож прошу тебе, отче мій, і в цьому укріпи мене, щоб усе було зі мною за милістю Божою і вашою і нічого не було мого власного: бо я нічого не можу, якщо не буду укріплений вашими молитвами. Побоююся, отче мій, і того, що керую лікарнею, бо це є певна влада, щоб це не дало приводу для марнославства і надмірної вільності в стосунках. Також і через часте споживання їжі можу почати догоджати череву. Тож чи не вирішите ви, щоб мені, для попереднього мого навчання, виконувати спочатку нижчу послушність, а потім, коли мені буде легше, знову почати це служіння? Чи знаєш ти, отче мій, що я кажу так не тому, що обтяжуюся цією справою, бо що я роблю, окаянний? Але боюся, чи не розпалюю я свої пристрасті, живучи тут. Не знаю, чи сам я так думаю, чи демони мені те навіюють. Ти ж, отче мій, відкрий мені волю Божу; визволи від помислів, які бентежать мене, укріпи мене твоїми молитвами виконувати, що ти кажеш, і прости мене.
Відповідь Варсанутія. Вислухай, брате, і будь певний у Господі, що, коли ми доручили тобі це діло, наша рука й наше серце з тобою, точніше ж мовити, рука Бога, Якого благаємо нашими молитвами про спасення твоєї душі і про те, щоб Він укріпив тебе в ділі, дарував тобі успіх і покрив тебе в ньому. Ти не інакше можеш спастися, як тільки через цю (послушнїсть). Тож не розпачай, падаючи і встаючи, хитаючись і докоряючи собі, поки Господь не виявить тобі милості, якої ти прагнеш; лише не будь недбалим. Не бійся, бо Господь, Який настановив тебе на цю справу, і влаштує її, і ми поділяємо з тобою турботи. Нехай не спокусить тебе диявол під видом добра, як сказано: «Милими та улесливими словами зводять серця простодушних» (Рим. 16, 18). Той, Який настановив тебе на це діло, є всім: Він сказав Своїм учням: «Оце Я посилаю вас» (Мт. 10, 16), і ще: «Оце Я з вами» (Мт. 28, 20). Не бійся й анітрохи не бентеж себе сумнівами щодо лікарні, журячись клопотами, пов’язаними з владою. Якщо збагнеш написане тобі, то будеш спокійний. Тільки на себе мусиш ти уважати за своєю силою, Бог допоможе тобі. Живи у Господі й укріпляйся в Ньому.
Питання 80. Того самого до іншого старця. Якщо браття, які живуть зі мною, у чомусь згрішать, як мені їх виправити без збентеження?
Відповідь Йоана. Якщо закарбуєш у серці Божу волю, то не будеш бентежитися, а здобудеш добру звичку, як і отці. Якщо ж забудеш її і захопишся, як людина, то скажи Богові з покаянням: «Прости мені, Владико, і помилуй мене». А братам, які живуть з тобою, скажи: «Пильнуйтеся, брати, бо через це ми наражаємося на осудження й губимо наші душі». І не говори надто голосно, а тільки так, щоб було чутно. Коли навчишся цього, досягнеш і такого стану душі, який вгодний Богові.
Питання 81. Того самого. Прошу тебе, отче мій, скажи мені, яким чином треба виправляти (ближніх) і коли треба юродствувати, тобто вдавати, начебто не розумієш у чому річ, і не звертати на неї уваги. А якщо я не матиму успіху в справі, чи маю заборонити її собі?
Відповідь Йоана. Щодо людей поводься так: коли знаєш, що людина, яка згрішила, розумна і приймає твої слова, то, наставляючи її, скажи: «Брате! Якщо ми недбало робимо Божу справу – це погибель для душі. Ну, чи добре ти тепер вчинив? Постарайся надалі (виправитися)». Якщо ж вона немудра, скажи їй: «Повір мені, брате, що ти заслуговуєш на покарання за свою недбалість, І як тільки скажу авві, він суворо тебе покарає». А відносно того, коли можна вдавати з себе такого, що нічого не розуміє, то зважай на прогрішення брата; і якщо воно незначне, вдай, що ти його не зрозумів; якщо ж велике, то не можна вдавати, що не розумієш. Ти не мусиш забороняти собі (займатися справою) у разі невдачі, але й не занедбувати її. Розглянувши її, проси прощення в Бога, бо інакше станеш недбалим.
Питання 82. Того самого. Якщо хтось із братів або навіть із хворих згрішить, і я, бажаючи виправити його, скажу щось із докором, чи мушу я після цього поклонитися йому (просячи прощення)? І якщо трапиться, що він, розгніваний на мене, вийде з лікарні, що мені робити? І взагалі, через які прогрішення треба робити поклін? Бо гордість і самовиправдання затьмарюють розум. А коли хтось і поклониться, то марнославство знову знайде собі привід.
Відповідь Йоана. З докором нічого не говори, тому що зло добра не породжує. А потерпи, поки твій помисел заспокоїться, і тоді скажеш мирно. І якщо брат послухає тебе, – добре; якщо ж ні, скажи йому: «Хочеш, я відкрию це авві, і як він вирішить, так і зробимо, і ти будеш спокійний». А якщо він, розгнівавшись, піде, то скажи авві, і він напоумить його, а ти йому не кланяйся (тобто не проси прощення), бо через те даси йому привід думати, що ти справді винен перед ним, І він ще більше на тебе озброїться. В інших же людей старанно проси прощення, відповідно до прогрішення: як чітко бачиш, що твоє прогрішення велике, поклонись; а коли воно незначне, скажи устами з почуттям сердечного розкаяння: «Прости мені, брате». Остерігайся гордості й самовиправдання, бо вони перешкоджають покаянню. Утім, буває й так, що людина з марнославства робить поклін. Зневажаючи ці три пристрасті, де треба, роби поклін зі смиренням, страхом Божим і розсудливістю. За твоєю силою старайся перебувати в цих чеснотах, і Бог допоможе тобі молитвами святих.
питання 83. Того самого. Якщо під час служіння хворим настане час псалмоспіву або святої проскомидії або трапиться Інша потреба, і брати, які є зі мною, знають, що кому треба дати, чи повелиш мені піти, чи це буде для мене тяжкою провиною? Так само якщо захочу побути у своїй келії, коли я не маю потреби бути в лікарні: чи дозволиш мені, отче мій, чи ні?
Відповідь Йоана. Коли брати знають, не матимеш провини в тому, щоб піти або побути у своїй келії; тільки відвідуй хворих.
Питання 84. Якщо скупість непокоїть мене в той час, коли видаю комусь щось необхідне, так що не можу навіть і дати: то дати йому менше від того, скільки йому потрібно, чи постаратися видати не менше, ніж належиться? Також якщо я хочу дати більше, але соромлюся, неначе з чоловіковгодництва або марнославства, за навіюванням помислу, то дати мені всупереч моїй пристрасті трохи менше чи належне за заповідаю?
Відповідь. Якщо скупість перешкоджає дати ближньому те, що йому потрібне, то розсуди відповідно до того, що маєш. Коли в тебе багато речей, дай трохи більше від належного, а коли мало, дай точно, скільки належить. Бог нехай врозумить твоє серце, брате.
Питання 85. Коли бачу посудину, конче потрібну для лікарні, і відчуваю, що маю до неї пристрасть, то чи не дам поживи моїй пристрасті, взявши її?
Відповідь Йоана. Якщо маєш потребу в посудині, і думка про неї поборює тебе, то скажи своєму помислові: «Вона мені потрібна, але навіщо брати з примхи?» Як скоро перестане поборювати тебе пристрасть, візьми її; якщо ж не перестане, то, коли зручно обійтися іншою посудиною, не бери і затамуй свою пристрасть; а в разі потреби візьми ту посудину, докоряючи собі й кажучи: «Коли б не змушувала потреба, не взяв би її, тому що піддався своїй похітливості».
Питання 86. Одна людина подарувала мені колись одяг, і я взяв його тоді начебто з радістю, анітрохи не вагаючись; але, роблячи іспит совісті, побачив, що взяв його не з потреби, а більше через пожадливість, і помисел говорить мені: «Поверни його». Як накажеш мені вчинити?
Відповідь Йоана. Від душі похвалимо того, хто подарував, і від душі зганимо того, хто взяв, і будемо носити його зі смиренням, осуджуючи себе, а надалі будемо остерігатися пожадливості.
Питання 87. Того самого. Якщо трапиться, що хтось хоче дати мені річ, яка мені потрібна, але бачу, що серце моє бажає прийняти її з пристрасті, як маю вчинити: чи взяти з огляду на потребу, чи відмовитися з причини пристрасті до неї?
Відповідь Йоана. Як про їжу, так розумій і про це. Ти знаєш, що ми щоденно маємо потребу в їжі, але не маємо споживати її з насолодою. Коли споживаємо її, дякуючи Богові, що її дав, і осуджуючи себе, як негідних, то Бог чинить, що вона служить нам на освячення і благословення. Тож якщо потребуєш якоїсь речі й отримуєш її, дякуй Богові, що допомагає тобі, і осуджуй себе, як негідного, і Бог відверне від тебе пристрасть, бо «все для Нього можливе, і немає нічого неможливого для Нього» (Йов. 10, 13; 42, 2; Мр. 10, 27). Йому слава навіки. Амінь.

Залишити відповідь