Початок гріха – гордість

розміщено в: Іван Золотоустий, Повчання | 0
Іван Золотоустий “Повчання”

HrisostomНамагатимемося ухилитися від згубної пристрасті — гордості, щоб ми не підпали однаковому з дияволом засудженню, щоб ми не зазнали однакового з ним покарання, щоб ми не стали причасниками його мук. “Не новонавернений, – говорить Апостол, – щоб, розгордівши, не потрапив під дияволів осуд” (1 Тим. З, 6). Тобто той, котрий загордився, понесе однакове з дияволом покарання. “Початок гордині людської – відступ від Господа” (Сир. 10, 12). “Бо початок гордині являє собою гріх…” (Сир. 10, 13), перше спонукання і порух до зла; зрештою, можливо, і корінь, і підвалини. Бо початок може означати або перший порух до зла, або – підвалини його. Так, наприклад, утримування від видовищ може бути названо початком доброчесності, тобто початковим спонуканням. Але якщо ми назвемо початком доброчесності піст, то тут початок буде означати підвалини або опору. В такому сенсі і гордість є початком гріха. З неї і починається будь-який гріх і в ній знаходить свою опору. Тому що, скільки б ми не зробили добрих справ, цей порок не дозволяє їм укріпитися в нас і нерозлучно з нами перебувати, але, подібно до будь-якого кореня, перешкоджає їм залишатися в нас непохитними. Це видно з наступного. Дивися, які діла творив фарисей; а втім, це не принесло йому жодної користі, бо він не відсік кореня, котрий і зруйнував усе. Від гордости бере початок і презирство до бідних, пристрасть до грошей, владолюбство і славолюбство. Горда людина схильна до помсти за образи. Бо гордий чоловік не може байдуже зносити образи ні від вищих, ні від нижчих; а хто не переносить спокійно образи, той не в стані переносити і нещастя. Дивися, яким чином гордість є початком гріха.

Але як початком гордости може бути незнання Бога? Дуже просто. Бо хто знає Бога так, як треба знати, хто знає, до якого ступеня Син Божий упокорив Себе, той не звеличується. Бо гордість веде до пихатості. Скажи мені: чому вороги Церкви Божої говорять, що вони знають Бога? Чи не від гордости? Чи бачиш, в яку прірву ввергло їх незнання Бога? Якщо Бог любить дух скрушений, то, навпаки, Він противиться гордим, а смиренним дарує благодать. Таким чином, немає зла, рівного гордости. Вона перетворює людину в демона, нахабного, богохульного, клятвопорушника; вона збуджує в ній жагу вбивства. Людина пихата постійно журиться, постійно досадує, постійно нарікає. Ніщо не може вгамувати її пристрасті. Якщо б навіть вона бачила, що цар принизливо схиляється перед нею і благоговіє, то і тоді не задовольнилася би цим, а навпаки, ще б більше запалилася. Подібно до того, як сріблолюбці, чим більше набувають, тим більше жадають; так і горді, чим більше вони користуються шаною, тим більше прагнуть її. Пристрасть їхня постійно зростає, бо вона є пристрастю. А пристрасть не знає меж і вщухає лише тоді, коли вб’є того, хто одержимий нею.

Хіба не бачиш, що люди, одержимі так званим вовчим апетитом, постійно голодують? Бо це пристрасть, як стверджують лікарі, кот¬ра переступила природні межі. Таким самим чином і люди, над міру допитливі і жадібні до наукових досліджень, скільки би не збагачувалися знаннями, не зупиняються ні на чому; бо це пристрасть, котра не має меж. Знову ж таки, ті, котрі знаходять насолоду в перелюбстві, не вміють покласти кінець своїм бажанням. “Бо безстидний смакує від кожного хліба, тож не заспокоїться до самої смерти” (Сир. 23, 17). Бо це пристрасть. Втім, хоча пристрасті і є в деякій мірі певною недугою, однак вони не є невиліковними, а навпаки, їх можна вилікувати, і навіть краще, ніж тілесні недуги. Якщо ми тільки захочемо, то можемо загасити їх. Як же можна загасити пристрасть? Треба для цього пізнати Бога. Бо якщо вона походить від незнання Бога, то коли ми пізнаємо Його, від нас відійде всяка гордість.

Подумай про геєну вогненну, помисли про тих, хто набагато кращий за тебе, подумай про те, наскільки ти винен перед Богом. Якщо подумаєш про це, то приборкаєш свій розум, скоро вгамуєш його. Подумай про сьогодення, про природу самої людини, про те, яка людина нікчемна. Коли побачиш людину мертвою, то помисли при цьому про нікчемність всього нинішнього, про те, що вона нічим не відрізняється від тіні і сновидіння. Подумай про людей, володіючих великими багатствами, котрі зовсім розорилися під час війни. Подивися на будинки славетних і великих людей, а тепер щезла й пам’ять про них. Кожного дня, якщо захочеш, ти можеш знаходити подібні приклади: зміну правителів, відбирання в казну майна багатих. “Багато вже владарів сиділо на долівці, занедбаний же – носив корону” (Сир. 11, 5). Що скажеш? Те, що ти наділений розумом? Та ось у тебе і розуму немає, бо гордість є ознакою нерозумності. Чому ж ти вихваляєшся? Чи розсудливістю своєю гордишся? Але гордість не притаманна розсудливості, навпаки, через неї ти позбавляєш себе права називатися розсудливим. Тому приборкаємо наші помисли, будемо скромними, смиренномудрими, покірними. Бо саме таких ублажає Христос: “Блаженні, – говорить Він, – вбогі духом” (Мт. 5, 3). І знову: “…навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем… ” (Мт. 11, 29). Для того й омив Він ноги своїм учням, щоб показати нам приклад смиренномудрості. Намагатимемося з усього цього мати для себе користь, щоб ми могли отримати блага, обіцяні люблячим Його.

1 Бес. на 2 пос. до Сол

Залишити відповідь