Про молитву

розміщено в: Іван Золотоустий, Повчання | 0
Іван Золотоустий “Повчання”

Hrisostom_2Будемо завжди звертатися до Бога і в Нього просити всього. Ніщо не можна порівняти з молитвою: вона і неможливе робить можливим, важке – легким, незручне – зручним. Її відправляв і блаженний Давид, тому і говорив: “Сім раз на день я Тебе хвалю за Твої присуди справедливі” (Пс. 119, 164). Якщо ж цар, обтяжений численними турботами і забавлений з усіх боків, стільки разів на день молився Богові, то яке виправдання чи прощення можемо отримати ми, котрі маємо стільки зайвого часу і не молимося Йому ненастанно, і до того ж тоді, коли можемо отримати таку велику користь! Бо неможливо, щоб людина, котра молиться з належною ревністю і закликає до Бога ненастанно, допустилася гріха. А чому так, я скажу. Хто розпалив свій розум, зворушив душу, переселився на небо і таким чином Господа назвав своїм, той, згадавши про свої гріхи, розмовляє з Ним про прощення їх і молить Його бути милосердним і лагідним; той, внаслідок такої розмови, відкладає всякі житейські турботи, окрилюється і стає вище від пристрастей людських. Чи ворога побачить він після молитви? – не буде дивитися на нього, як на ворога; чи вродливу жінку? – не спокуситься; тому що пломінь, запалений молитвою, ще залишається всередині нього і відганяє будь-яку порочну думку. Але оскільки нам, як людям, властиво впасти в безпечність, то, коли пройде година, друга, третя після молитви, і ти побачиш, що збуджений у тобі молитвою запал готовий охолонути, звернися негайно знову до молитви і зігрій охололу свою душу. І якщо будеш робити це впродовж цілого дня, розігріваючи частим повторенням молитов самі проміжки між ними, то не даси дияволу доступу і входу до твоїх думок. Як під час трапези, якщо побачимо, що приготована їжа чи вода вистигла, ми ставимо її знову на вогонь, щоб вона якнайшвидше загрілася, так будемо чинити і тут: на молитву, ніби на гаряче вугілля, будемо покладати вуста свої, і таким чином розпалювати душу свою до благоговіння. І будівничі, якщо необхідно збудувати будинок з цегли, у зв’язку з нетривкістю цього матеріалу, зміцнюють цю будівлю залізними брусами і кладуть їх не на великій, а на малій відстані, щоб від частої перекладки цими брусами сполучення цеглин зробити міцнішим. Так чини і ти: переривай всі житейські справи свої частими молитвами, ніби низками з брусів, і таким чином зі всіх боків захисти життя своє. Якщо будеш так чинити, то, коли б подули найсильніші вітри, чи обсіли спокуси, скорботи, якісь сумні думки чи будь-яке нещастя, не можуть вони зруйнувати цієї будівлі, скріпленої такими частими молитвами.

Але як можна, скажеш, людині світській, заклопотаній житейськими справами, молитися по три години на день і приходити до церкви? Можна, і досить легко. Якщо і не можна прийти до церкви, так можна і прикликаному до суду помолитися, стоячи там перед дверима; тому що для цього не стільки потрібне слово, скільки думка; не стільки простертя рук, скільки настрій душі, не стільки відоме положення тіла, скільки бажання, милість духу. І Анна (матір Самуїла) була почута не тому, що голосно кричала, а тому, що твердо волала внутрішньо, серцем, “…а голосу її не було чути”, – говорить Писання (1 Сам. 1, 13); та Бог почув її. Так часто робили й інші: тоді як на-чальник усередині судилища кричав, погрожував, дратувався, вони, стоячи перед дверима, захистивши себе хресним знаменням і промовивши в думках коротку молитву, входили в судилище, і змінювали суддю, приборкували його і з лютого робили лагідним; і ні місце, ні час, ні мовчання не було для них перепоною до такої молитви. Так і ти зроби: плач гірко, згадай про свої гріхи, глянь на небо, скажи в думках: “помилуй мене, Боже”, і закінчена молитва твоя. Хто сказав “помилуй”, той учинив сповідь і усвідомив гріхи свої, тому що жадає помилування, властивого согрішившому. Хто сказав: “помилуй мене”, той отримає відпущення гріхів; тому що помилуваний не карається. Хто сказав: “помилуй мене”, той отримав царство небесне, тому що Бог, кого помилує, того не тільки звільняє від покарання, але й удостоює майбутніх благ. Тож не будемо говорити в своє виправдання, що дім молитви не близько; благодать духа нас самих зробила храмами Божими; якщо тільки ми пильні, то можемо молитися завжди дуже легко. Наше Богослужения не таке, яке було раніше в юдеїв, котре мало багато чуттєвого і потребувало безлічі обрядів. Тому, хто молився, там треба було увійти в храм, купити горлицю, принести дрова і вогонь і взяти ніж, і стати перед жертовником, і виконати безліч інших постанов. Тепер нічого такого не потрібно; та де б ти не був, усюди з тобою і жертовник, і ніж, і жертва, тому що ти сам і жрець, і жертовник, і жертва. Де б ти не був, усюди можеш поставити жер-товник, покажи лише бадьору волю, і не завадить тобі місце, не перешкодить і час; ні, хоча ти і ке приклониш колін, не станеш бити себе в груди, і не простягнеш руки до неба, а тільки покажеш гарячу душу, то зробиш все потрібне для молитви. Можна і жінці, сидячи за прялкою чи займаючись тканням, звернутися думками на небо і призвати Бога палко; можна і чоловікові, на торговиці і в дорозі, промовляти ревно молитви; іншому – і сидячи в майстерні, займаючись своєю справою, можна вознести свою душу до Господа; можна слузі і купуючи на базарі, і під час слугування в домі, і займаючись на кухні, промовляти щиру і сердечну молитву. Бог не гребує місцем; Він потребує тільки одного палкого серця і доброчесної душі. А щоб упевнитися тобі, що для молитви необхідні не певне положення тіла, місце і час, але бадьора думка, послухай, як Павло, лежачи у в’язниці, розпластаний, а не стоячи прямо, помолившись ревно, потряс в’язницю і похитнув її фундамент, злякав в’язничного сторожа і потім привів його до святого хрещення. Знову ж Єзекія, не стоячи прямо і не приклонивши коліна, але лежачи на постелі, бо був хворим, звернувшись до стіни, коли палкою душею призвав Бога, тоді і відмінив винесений вже вирок, і привернув до себе велике благовоління Боже, і став здоровим, як був колись. І це траплялося не тільки зі святими і великими мужами, але й з великими грішниками. Так, розбійник, не стоячи в домі молитви, не приклонивши коліна, але розпластаний на хресті, небагатьма словами здобув царство небесне. Один у багні і в рові, другий у ямі і зі звірями, третій навіть у череві китовім, призвавши Бога, припиняв усілякі страждання і привертав до себе вишнє благовоління. Кажу це, щоб переконати вас частіше приходити до церкви, і вдома молитися в тиші, у вільний час приклонивши коліна і здійнявши руки. Якщо ж ви якийсь час чи в якомусь місці будете знаходитися серед великої кількості інших людей, і тоді не залишайте молитви, але таким самим чином, як я сказав, моліться та призивайте Бога, в надії отримати не меншу користь і від такої молитви. Якщо ми так налаштуємо себе, то і нинішнє життя проведемо в спокої і отримаємо царство небесне.

Бес.про Анну.

Залишити відповідь