Про поступливість та лагідність

розміщено в: Іван Золотоустий, Повчання | 0
Іван Золотоустий “Повчання”

dorofey_2Навчимося поступливосте і лагідності у Спасителя: “…навчіться від Мене, – говорить Він, – бо Я лагідний і сумирний серцем” (Мт. 11, 29), і відкинемо всяку гнівливість. Повстане хто проти нас, – тож будемо ми смиренні. Стане хто чинити з нами нахабно, — тож будемо ми послужливі. Буде хто говорити в’їдливо і терзати нас насмішками та лайкою, — не будемо відповідати тим самим, щоб помстою за себе не занапастити себе. Гнів є звір, звір жорстокий та лютий. Щоби приборкати його, будемо наспівувати собі вірші з Божественного писання і говорити: “…бо ти є порох і вернешся в порох” (Бут.З, 19), і: “…чим пишатися порохові й попелові” (Сир. 10, 9), також: “…бо в запалі його гніву – його погибель” (Сир. 1, 22). Справді, немає нічого бридкішого за гнівне обличчя; якщо ж – обличчя, то тим паче – душа. Як тоді, коли розрити болото, зазвичай буває сморід: так і тоді, коли душа збурена гнівом, з’являється велике неподобство. Та не можу, скажеш, зносити ганьблення від ворогів. Чому ж, – скажи? Якщо ворог сказав правду, то ще швидше від нього тобі самому необхідно було дорікнути собі, і ти повинен дякувати йому за викриття; якщо ж неправда, то не звертай на це уваги. Він назвав тебе злидарем – посмійся над цим. Назвав негідним та нікчемою — пошкодуй його. Бо хто скаже “…братові: Дурень! – той підпаде під вогонь пекельний” (Мт. 5, 22). Отже, якщо хто стане ганьбити тебе, подумай про те покарання, яке на нього чекає, – і не лише не будеш гніватись, але й проллєш сльози. Ніхто не ображається на одержимих лихоманкою чи гарячкою, але всі шкодують таких людей і плачуть. Отака душа розгнівана. Якщо ж хочеш помститися, змовчи, – і тим завдаси ворогові смертельного удару. Якщо ж будеш відповідати на дорікання докорами, то розпалиш вогонь. Але присутні, скажеш, будуть звинувачувати в малодушності, якщо мовчатиму. Не в малодушності будуть звинувачувати, а здивуються любомудрості. Якщо ж ти, зазнавши ганьби, станеш засмучуватися, то через це будеш ганьбити самого себе, тому що примусиш думати, що сказане про тебе є справедливим. Чому, скажи мені, багатій сміється, коли чує, що його називають бідним? Чи не тому, що не визнає за собою бідності? Так і ми, якщо на лайливі слова будемо частіше відповідати посмішкою, то цим подамо найбільший доказ, що ми не визнаємо за собою того, в чому дорікають нам. При тому ж, доки нам боятися суджень людських? Доки будемо зневажати спільного для всіх Владику і горнутися до плоті? “Як же між вами зависть та суперечки, то хіба ви не тілесні” (1 Кор. З, 3)? Тож будемо духовними і приборкаємо цього страшного звіра. Між гнівом і біснуванням немає жодної різниці; гнів є те саме біснування, тільки тимчасове, або навіть воно гірше за біснування. Біснуватий може ще отримати прощення, а той, хто гнівається, зазнає тисячі мук, як той, хто добровільно прагне у прірву загину. Та й раніше майбутньої геєни, він вже тут терпить покарання, тому що щоночі і щодня носить у помислах душі своєї невпинне збентеження і не згасаючу бурю. Отже, щоб урятуватися від покарання в житті нинішньому і мук у майбутньому, відкинемо цю пристрасть і будемо виявляти велику лагідність і поступливість. І завдяки цьому ми віднайдемо спокій нашим душам і тут, і в царстві небесному.

48 Бес. на Єв. Йо.

Залишити відповідь