Іван Золотоустий “Повчання”
Наскільки багатьма пороками ми сповнені сьогодні і не відчуваємо їх? Один одного мучимо, один одного терзаємо, ображаємо, звинувачуючи, обдурюючи, заздрячи славі ближніх. І дивися, яке тяжке зло: коли хто хоче винищити добру думку про ближніх, то говорить: такий-то говорив мені про то-то, – прости мені, Господи, не осуди мене, — я передаю лише чутки. Для чого ж і говориш ти, якщо сам не віриш? Для чого розповсюдженням чуток робиш їх очевидними? Для чого передаєш оповідь, якщо вона невірна? Ти сам не віриш їй і просиш Бога, щоб Він не осудив тебе? Тож не говори, а мовчи, і звільни себе від усякого страху.
Не знаю, звідки увійшла в людей ця хвороба; ми стали балакучішими; в нашій душі нічого не затримується. Послухай одного мудреця, котрий, наставляючи, говорить: “Почув якесь слово? Нехай умре з тобою! Не бійся – воно тебе не розірве” (Сир. 19, 10); і ще: “Слово для дурного — таке ж саме страждання, як і дитина для породіллі” (Сир. 19, 11). Ми готові до звинувачень, швидкі на осуд. Якщо б ми не скоїли ніякого іншого зла, то і цього одного достатньо для того, щоб занапастити нас, скинути в геєну, спричинити нам тисячі бід. А щоб ти точніше пізнав це, послухай Пророка, котрий говорить: “Сідав і говорив на брата свого…” (Пс. 50, 20). Але не я, – говориш, – а інший. Ні, – ти. Якщо б ти не говорив, то інший не почув би; а якщо б і почув, то ти не був би винним у гріху. Вади ближніх треба замовчувати та прикривати; а ти під виглядом доброзичливості виставляєш їх напоказ, стаєш якщо не обвинувачем, то оповідачем, базікалом, дурнем. О, сором! Разом з ним ти ганьбиш себе самого, і не відчуваєш? Дивися, скільки лиха коїться через це: ти гнівиш Бога, засмучуєш ближнього, сам себе приводиш до покарання! Чи не чув ти, що Павло говорить про вдів? “А разом з тим, – говорить, – звикають бездільно по хатах тинятися, і не тільки нічого не роблять, а ще й цокочуть і скрізь втручаються, і базікають, що не личить” (1 Тим. 5, 13). Таким чином, навіть і тоді, коли б ти вірив сказаному про твого брата, не слід переказувати, а тим паче, якщо не віриш. Про себе ти завжди піклуєшся, побоюючись, щоб не бути тобі засудженому Богом. Тож бійся, щоб не бути тобі засудженому і за балакучість. Ти не можеш сказати: Бог не осудить мене за балакучість; а ця справа є базікання. Для чого ти розповсюджуєш чутки? Для чого примножуєш зло? Воно може занапастити нас. Тому і говорить Христос: “Не судіте, щоб вас не судили” (Мт. 7, 1) Але ми зовсім не думаємо про це, і приклад фарисея не напоумлює нас. Він сказав правду: “… я не такий,…як оцей митар”, – сказав тоді, коли ніхто не слухав його, і, проте, засуджений (Лк. 18, 11). Якщо ж він засуджений, сказавши правду, і промовивши тоді, коли ніхто не слухав його, то на які муки будуть віддані ті, котрі всюди розголошують неправду і таке, в чому самі не впевнені, як і балакучі жінки? Чого не потерплять вони? Покладемо ж на вуста свої двері й огорожу. Базікання стало причиною багатьох бід: посварилися сім’ї, розірвалися узи дружби, постали тисячі інших бід. Не намагайся ж, людино, взнавати те, що стосується ближнього. Але ти балакучий, ти маєш цю ваду? Говори краще про свої справи Богові, – і це не буде вадою, а буде здобуттям; розповідай про свої справи друзям, друзям істинним і справедливим, на котрих ти покладаєшся, щоб вони молилися за гріхи твої. Якщо будеш розповідати про чужі справи, то не отримаєш жодної користі, жодного здобутку, та ще й матимеш шкоду; а якщо будеш сповідувати свої діла перед Господом, то отримаєш велику нагороду. “Я мовив – каже псалмоспівець, – признаюсь Господеві в моїх провинах”, і Ти простив вину гріха мого” (Пс. 32, 5). Ти хочеш засуджувати? Засуджуй себе самого; ніхто тебе не осудить, якщо ти будеш осуджувати сам себе; та осудить, якщо ти не будеш осуджувати сам себе; осудить, якщо ти не будеш викривати самого себе; осудить, якщо ти не будеш уболівати за самого себе. Якщо бачиш, що хтось гнівається, дратується або чинить що-небудь безглузде, відразу подумай про свої справи; тоді і його не надто будеш засуджувати, і себе звільниш від тягара гріхів. Якщо ми таким чином будемо стримувати себе, якщо таким чином упорядковуватимемо своє життя, якщо будемо осуджувати своє життя, то, звичайно, не допустимося багатьох гріхів, але зробимо багато доброго, будемо покірними та стриманими, і отримаємо всі блага, обіцяні люблячим Бога, котрих хай сподобимося всі ми благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Котрим Отцю, разом зі Святим Духом, слава, влада, честь нині і завжди, і навіки-віків. Амінь.
Бес. 21 на пос. до Євр
Залишити відповідь