Про заздрість

розміщено в: Іван Золотоустий, Повчання | 0
Іван Золотоустий “Повчання”

Hrisostom_6Велике зло — заздрість. Вона засліплює душевні очі всупереч власній користі самого одержимого нею. Як біснуваті часто оберта­ють мечі на самих себе, так і заздрісні, маючи на увазі лише одне – шкоду тому, кому заздрять, втрачають власне спасіння. Вони гірші від диких звірів, бо звірі нападають на нас, тому що голодні або наперед будучи нами роздратовані; а ті, будучи облагодіяні, часто чинять з благодійниками, як з ворогами. Тому вони гірші від диких звірів і подібні до бісів, а, можливо, і гірші. Бо біси непримиренно ворогують тільки проти нас, і не умишляють лихе проти собі под­ібних: саме цим Христос закрив вуста юдеям, коли вони говорили, що Він виганяє бісів силою Вельзевула. Але заздрісні не поважають і єдності природи, а також не жаліють і самих себе: бо ще раніше, ніж зашкодять тому, кому заздрять, вони мучать свої власні душі, наповнюючи їх даремно і не маючи в цьому потреби, всякими турбо­тами та невдоволенням. Справді, навіщо ти журишся, бачачи благо­получчя ближнього? Журитися, певна річ, треба нам, якщо ми самі зазнаємо зла, а не тоді, коли бачимо благополуччя інших. Тому гріх цей не може мати жодного вибачення. Розпусник ще може вказати на похіть, злодій на бідність, людиновбивця на роздратованість; хоча і ці вибачення пусті та безпідставні, але все ще можуть мати вигляд виправдання. А ти яку представиш причину – скажи? Абсолютно ніякої, окрім однієї надзвичайної злоби. Якщо нам ворогів любити звелено, а ми ненавидимо і люблячих нас, то якого зазнаємо пока­рання? Якщо люблячий люблячих його нічим не краще язичників, то той, хто злоститься на людей, котрі нічим не образили його, яке може отримати прощення, яке помилування? Послухай, що гово­рить Павло: “…та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любові, то я не мав би жадної користі” (1 Кор. 13, 3). А що там, де заздрість та ненависть, вже зовсім немає любові, це кожному зро­зуміло. Заздрість гірше і від розпусти, і перелюбства; бо ці пороки обмежуються тими, котрі роблять їх; а переважання заздрості звер­гло цілі церкви та чинило зло всьому всесвіту; вона – матір убив­ства. Так Каїн убив брата; так Ісав хотів убити Якова; так Йосифа – брати; так усіх людей – диявол. Ти не вбиваєш: та ти чиниш набага­то гірше від убивства, коли, наприклад, жадаєш, щоб брат твій заз­нав безчестя, коли зі всіх боків розставляєш йому тенета, розлад­нуєш його труди заради доброчесності, досадуєш, що він угодний Господу всесвіту. Таким чином ти вже ворогуєш не проти нього, а проти Того, Кому він служить; Бога ображаєш, коли власну честь ставиш вище Його честі; а що найжахливіше, ~ гріх цей ти вва­жаєш неістотним, тоді як він є найтяжчим від усіх інших гріхів. Бо навіть якщо ти давав милостиню, навіть якщо вів невинний спосіб життя, постався – але ти гірший злочинець серед усіх, якщо зазд­риш брату своєму. Це очевидно з наступного: у Коринтян хтось допустився перелюбу, але був викритий, швидко виправився; Каїн позаздрив Авелю і не виправився; і навіть тоді, як Бог ненастанно нагадував йому про його хворобу, він ще більше потерпав від зазд­рості, дратувався і зосереджувався на вбивстві. Так, немає нічого настирливішого від цієї пристрасті, і не легко вона піддається ліку­ванню, якщо ми не будемо уважними. Тому викорінемо її з себе з коренем, уявляючи собі те, що, як ми ображаємо Бога, заздрячи чужому добру, так благодіємо Йому, радіючи іншим, і себе робимо учасниками благ, уготованих людям доброчесним. Тому і Павло на­ставляє радіти з тими, хто радіє, й плакати з тими, хто плаче, щоби від того та іншого отримати нам велику користь. Отже, пам’ятаючи, що, бодай би ми самі і не трудилися, а тільки співчували працюючо­му, ми можемо поділяти з ним досягнення його, залишимо всяку заздрість і насадимо в душах наших любов, щоби, радіючи благопо­луччю братій наших, ми могли сподобитися благ нинішніх і майбутніх.

Б. на Єв. Йо.

Залишити відповідь