Умовляння приходити до Церкви

розміщено в: Іван Золотоустий, Повчання | 0
Іван Золотоустий “Повчання”

Hrisostom_3Коли подивлюся на вашу нечисленність і бачу, що наше стадо зменшується з кожним зібранням, то і сумую, і радію: радію за вас, котрі тут зараз; уболіваю за тих, котрих тут немає. Ви гідні похвали за те, що не стали безпечнішими і від нечисленності; вони заслуговують осудження за те, що не пробуджують у собі старання і вашого запалу. Тому і називаю вас щасливими і блаженними за те, що вам зовсім не зашкодила безпечність тих, а тих визнаю жалюгідними і оплакую тому, що їм не принесла жодної користі ваша старанність. Чи не чули вони, що говорить Пророк: “…волію стояти на порозі дому Бога мого, ніж у наметах беззаконня жити” (Пс. 84, 11). Не сказав: хочу жити в домі Бога мого ні “проживати”, ні “увійти”, але: “волію стояти на порозі”. Я радий, говорить, бути і серед останніх; задоволений буду і тим, якщо удостоюсь увійти напоріг; вважатиму за великий дар, якщо мене поставлять між останніми в домі Бога мого. — Спільного всіх Господа любов засвоює собі, така вже любов. – “В домі Бога мого”. Той, хто любить, бажає бачити не лише того, кого любить, і не тільки дім його, але й поріг дому, і не лише поріг дому, але й саму вулицю і провулок; і якщо побачить хоч одяг чи взуття друга, вважає, що перед ним сам друг його. Такими були Пророки: оскільки вони не бачили безтілесного Бога, тодивилися на храм, і в ньому уявляли собі присутнім самого Бога. “Волію стояти на порозі дому Бога мого, ніж у наметах беззаконня жити”. Будь-яке місце, будь-який дім – чи то суд, чи сенат, чи приватний дім, – в порівнянні з домом Божим, є оселею грішників. Бо, хоча і там бувають молитви та моління, та неминуче бувають також чвари і сварки, і лайки, і розмови про житейські справи; а цей дім (Божий) чистий від усього цього. Ось чому ті місця – оселі грішників, а це – дім Божий. І як пристань, захищена від вітрів та хвиль, дає повну безпеку суднам, котрі в неї заходять, так і дім Божий, ніби викидаючи тих, хто входить у нього з бурі світських справ, дозволяє їм стояти спокійно та безпечно і слухати слово Боже. Це місце є школою доброчесності, училищем любомудрості. Прийди не тільки під час зібрання, коли буває читання Писання, навчання і собор чесних отців; ні, в будь-який інший час прийди лише на поріг, і — відразу відкладеш житейські клопоти. Увійди на поріг, і – ніби вітерець який-небудь духовний повіє на твою душу. Ця тиша вселяє страх і навчає любомудрості, збуджує розум і не дає пам’ятати про сьогодення, переносить тебе з землі на небо.

Якщо ж так корисно бути тут і без зібрання, то яку користь мають тут присутні, і якої втрати зазнають відсутні тоді, коли Пророки виголошують, коли Апостоли благовіщать, коли Христос стоїть посередині, коли Отець схвалює те, що відбувається тут, коли Дух Святий сповіщає свою радість? Хотів би я знати, де тепер ті, котрі ухилилися від зібрання, що затримало їх і відвернуло від цієї священної трапези, – про що їхня бесіда? – Втім, я добре знаю це: вони або розмовляють про речі непристойні та смішні, або поринули в житейські турботи, а заняття тим та іншим непростимо і заслуговує найсуворішого покарання. Про перших не треба говорити і доводити; але – що і ті, котрі посилаються перед нами на домашні справи і кажуть, нібито неминуча потреба по цих справах затримує їх, що і ці люди не можуть отримати прощення, тому що призиваються сюди тільки раз на тиждень, але і в цей час не хочуть віддати перевагу духовному замість земного, – це зрозуміло з Євангелія. Запрошені на духовне шлюбне торжество виправдовувалися ось як: перший купив робочих волів, другий купив землю, третій одружився; проте вони покарані (Лк. 14, 18-24). Справи необхідні, але й вони не виправдовують, коли кличе Бог, тому що все, потрібне нам, нижче Бога. Спочатку вшануй Бога, а потім вже піклуйся про інше. Який слуга, скажи мені, піклуватиметься про свій дім раніше, ніж виконає справи пана?

Тож чи не дивно, що там, де панування – одна назва, виявляти таку шану і покору, а до істинного Владики, не тільки нашого, але й вишніх сил, не мати такої поваги, яку виявляємо подібним нам рабам? — О, якщо б ви могли увійти в совість тих, хто не прийшов до церкви, тоді, звісно, побачили б, скільки в них ран, скільки терня в душі! Як земля, не оброблена руками землероба, дичавіє і заростає бур’яном, так і душа, котра не користає духовними настановами, вирощує терня і вовчі пристрасті. Бо, якщо і ми, щоденно слухаючи Пророків і Апостолів, ледве стримуємо свій гнів, ледве приборкуємо лють, ледве вгамовуємо похіть, ледве виганяємо з серця отруту заздрості і, постійно наспівуючи своїм пристрастям вірші з Божественного Писання, ледве усмиряємо цих звірів, то вони, котрі ніколи не користуються цим лікуванням і не слухають Божественної любомудрості, – яку вони, скажи мені, можуть мати надію на спасіння? Хотілося б мені, якби міг, показати вашим очам їхню душу: ви б побачили, яка вона нечиста, розладнана, принижена і безнадійна! Як тіла, котрі не користуються банею, покриваються пилом та брудом, так і душа, котра не користає духовним повчанням, покривається великою нечистотою гріхів. Церква є духовною банею, яка теплотою Духа Святого очищує всяку нечистоту душі; і не тільки вогонь Духа очищує нечистоту, але й сам колір змінює. “Коли б, – говорить Бог, – гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг” (Іс. 1, 18); нехай гріховна нечистота так міцно вп’ється в сутність душі, що отримає вже незмінний колір, і тоді Я зможу привести її в протилежний стан; тому що досить лише Мого поруху, і – всі гріхи знищаться.

Бес. про змін. імен.

Залишити відповідь