Повчання 2

Теодор Студит “Повчання для подвижництва монахам”

monach_151. Не мати про себе високої думки.
2. Кожен нехай живе для всіх братів, як кожен член для всього тіла.
3. Неважкі наші послухи, але завдяки зреченню від своєї волі, заслуговують вінців мучеництва.

1. Мудро ви вчинили, мужі, Богом покликані, що покинули цей світ і до Бога звернули очі душ ваших. Намагайтеся так жити, аби Богові вгодити, і так живучи, “не будьте мудрі самі перед собою” (Рм. 12,16), ані в духовних чеснотах, ані в ті¬лесних перевагах, щоб не почути: “Що маєш чого б ти не отримав? Коли ж отримав, чому хвалишся, неначе б не отримав” (1 Кр. 4,7). Хто багато трудиться, той трудиться Христовою благодаттю, отримавши згори силу не для себе, а для ближнього свого.

2. Усі ви послушники один для одного, помічники один одному, як живі члени тіла одного. Коли око не буде керувати рукою, коли одна рука не допомагатиме іншій, коли нога не буде так іти, як того вимагає добро всього тіла, коли, взагалі, кожен член почне діяти за своєю волею, то вони не лише своєї цілісності не збережуть, але, вразивши самих себе, і тіло все розладнають. Тому нехай утішається кожен, якщо йому доведеться більше потрудитися для інших, терплячи холод, негоду й спеку; нехай плаче й сумує кожен, хто сидить без діла, як член непотрібний, що в тілі перебуває, але не для тіла живе, і заслуговує лишень на відсічення від нього.

3. Хай не вражається слух ваш, коли чує таке. Навпаки, подумайте, якими незначними й невеликими зусиллями дано нам здобути Царство Небесне. Ми бо не проливаємо, як мученики, крові, наших кінцівок не відрубують, кісток наших не ламають, проте, якщо додаємо до своїх трудів, легких і нечисленних, зречення волі своєї, бажаючи і Богові вгодити, і братам своїм у любові прислужитися, то стаємо через це подібними до багатостраждальних мучеників і, навіть, до самого Господа, Який прийняв за нас розп’яття і смерть. Тож радійте в трудах ваших! Очікують вас вінці святих мучеників.

Залишити відповідь