Повчання 22

Теодор Студит “Повчання для подвижництва монахам”

Sv_Teodor_Stydit_51. Усе від Бога;
однак потрібні й наші зусилля, щоби зберегти набуте і просуватися вперед.
2. До цього часу вірно оберігав вас Господь і ви досягли успіху;
й надалі перебувайте у тому ж – в молитві, мовчанні та в ін.
3. Перетерпіть важке та скорботне;
усе життя – один день, але в ньому можна набути вічне блаженство.

1. Подякуємо Господеві за всі успіхи наші, бо від Його щедрої благодаті – усяке добро, що є у людях: “Все бо від Нього, через Нього і для Нього” (Рм. 11,36). І якщо хтось наважиться похвалитися, що він є щось, то нехай почує слово апостола: “Що маєш, чого б ти не отримав? Коли ж отримав, то чому вихваляєшся, неначе б не отримав?” (1 Кр. 4,7). Однак разом із тим потрібен подвиг і біг напружений, і старання безперервне з покорою, бо це розум наш у благочесному житті божественному укріплює, охороняє й зосереджує, щоб не відступилися ми від доброго почину нашого, не осоромили трудів попередніх через наступне зледачіння і щоб не повернулися потім від життя доброчесного до життя лихого, але, перемінюючись доброю переміною, будемо ще більше й більше очищатися, просвічуватися та щоденно сходити вгору, зі світлих світлішими ставати, із зірки перетворюватись у сонце, від сили доблесну могуть набуваючи. Благаю вас, відкиньте всіляке тілесне мудрування і найбільшу перепону доброчесності – світську жалюгідну славу та відсікайте мечем духовним усякі пристрасті й тілесне любострастя, до Бога пригорніться і духовними сходами до Нього зійдіть, щоденно покладаючи починання боговидні, поглиблюючи духовні основи, а тілесні безумства відкидайте, зрікаючись бажань, розпалений жар погашайте пролиттям сліз, нестерпне прагнення наїдків і напоїв, або іншої якої марноти, проганяйте спогляданням майбутніх благ.

2. Через молитви отця мого й вашого1, вірною охороною хоронив вас Господь до цього часу; процвітали ви, прямуючи царською дорогою чеснот, засяяли красою безпристрастя, побачили, що немає нічого кращого й милішого серцю, як позбутися пристрастей і, піднявшись над ними, по-царському володіти усім земним і бути якби співволодарями Богові. Не забудьте цього і не проспіть, відкинувши передане вам і належно ведене вами життя, але зі зростаючою наполегливістю “увійдіть із подякою в Його ворота, в Його двори з хвалою” (Пс. 100,4); збагачуйтеся плодами послуху і там напийтеся вина розчулення, що веселить священні серця ваші; не переставайте творити й інші приємні Богові справи ваші, мовчазними бережіть свої вуста, не вражайте совісті брата показною оманливою і самовільною здержливістю від якоїсь їжі; не набирайте суворого вигляду, не будьте велеречивими й пустомовними, не надавайте першості своєму спокою перед тим, щоб допомогти ближньому, будьте всі однією душею, одним серцем, однією волею в Христі Ісусі, Господі нашім, взявши Ім’я Його собі за главу.

3. “…Кріпіться в Господі та в могутності Його сили” (Еф. 6,10) і мужньо переносьте все неприємне, скорботне і приважке, маючи перед очима розуму таїну смерті та коротким уважаючи тривалість життя нашого. А все життя, як сказав св. Григорій Богослов2, день один для тих, які наполегливо займаються головною справою, справою свого спасіння. Але в день оцей, у цей час швидкоплинний, що наче сон промайне, ми можемо набути Царство Небес, царство безконечної радості й утіх.

1 Св. Платона.

2 Григорій Назіанзін (з Назіанзу), або Богослов (грец. Оαγιος Гρηγοριος ο Ναζιανζηνος Θεολογος лат. Sanctus Gregorius Naciancenus, Theologos; 329-389 рр.) – єпископ Назіанза і Сасими, патріарх Константинополя, видатний церковний діяч і мислитель, один із трьох „великих каппадокійців”, разом із Василієм Великим і Григорієм із Ніси. Покинувши блискучу кар’єру юриста, він разом зі св. Василієм Великим декілька років вів у Понтійській пустелі життя у молитві, пості та роздумах над Святим Письмом. Потім батько Григорія, св. Григорій Старший, який був єпископом Назіанза, висвятив його на священика. Згодом Григорій став єпископом у м. Сазимі. У 375 році він пішов у Ісаврійську Селевкію, де провів п’ять років аскетичного життя. У 381 році Григорій став константинопольським патріархом. У той час він виголосив свої славні проповіді про Пресвяту Трійцю, за які Халкидонський Собор назвав його Богословом. На II Вселенському Соборі в Царгороді 381 року Григорій став його головою. Незабаром він зрікся патріаршого престолу й головування на Соборі та виїхав до Назіанза, де управляв батьківською єпархією. Помер там же. Його мощі були перенесені в 950 р. до константинопольської церкви св. Апостолів, а потім – до Риму, де спочивають на вівтарі базиліки св. Петра у Ватикані. Дні пам’яті: 7 лютого, 12 лютого (Трьох Святителів).

Залишити відповідь