Повчання 25

Теодор Студит “Повчання для подвижництва монахам”

monach_101. Вінці – переможцям пристрастей;
муки – тим, що їм піддаються;
якщо ви у першому ряду – добре, якщо у другому – поспішайте виправитися.
2. Стреміть виконувати заповіді;
ніхто хай не буде лінивим, двоєдушним, зарозумілим.
3. Кожен нехай внесе свою лепту від свого послуху;
Господь прийме її, якою б вона не була малою.
4. Прямуйте, не зупиняючись перед труднощами, допомагаючи один одному.
5. Зовнішні й внутрішні тягарі минають;
потерпи, прийде й полегшення.
6. Хто вінчався, не докладаючи зусиль?
Але ось-ось надійде смерть і кінець трудам; увійдеш до сонму святих (1,28).

1. Тут – арена1 змагань! Тут – боротьба! Хто самовіддано бореться, хто належно біжить, хто душу свою утримує свобідною від усього чуттєвого і пристрасного, той здобуває справжню перемогу, удостоюється вінця безсмертної слави і ще від сьогодні проголошується сином Божим та спадкоємцем вічних благ. А хто тягнеться за гріховними любощами й сам себе вкидає в диявольську пастку, той, направду, зазнає поразки, через гріхи стидом покривається, стає сином диявола й у спадщину отримує вогонь геєни2 та всі інші вічні муки. Всередину себе загляньте, випробуйте свою віру й пізнайте яке і де місце знаходження та поступу вашого. І якщо ви на правдивій дорозі та шляхом царським прямуєте, добре це й вельми похвально! Якщо ж згрішили в поході своєму і потрапили у гріховні провалля, поспішайте повернутися раніше, аніж звечоріє день цей сьомий3 і не настане восьмий, який принесе із собою суд і розплату.

2. Направляйтеся до заповідей Божих, засівайте насіння чеснот у серця ваші, щоб, коли прийде час, пожати плоди правди. Щоб ніхто не був лежебокою і не почув від Приповідника: “Іди, ледащо, до мурашки; приглянься до її звичаїв… і літом вона хліб собі готує, у жнива збирає корм свій” (Прип. 6, 6-8). Щоб ніхто не був лукавим і дволиким, який одне заховує в серці, а інше промовляє, щоб не вразив його грізний присуд святого співця Давида, який говорить: “Нехай Господь заціпить усі уста лестиві, язик велеречивий” (Пс. 12,4). Щоб ніхто не був без роботи і не був неробою, щоб не підпасти під присуд св. Павла, який сказав: “Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть” (2 Сол. 3,10). Щоб ніхто не був зарозумілим, щоб не зазнати того, чим погрожує св. Яків, кажучи: “Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать” (Як. 4,6).

3. Бадьоро всі прямуйте в Господі та виконуйте Його заповіді, кожен приносячи до спільноти життя нашого, як у скарбоню нашу (Мк. 12,43), те, що йому під силу і те, що йому з руки, – хто працю на господарстві, хто службу священичу, хто догляд за хворими, хто пісень співання, хто читання, хто садівництво, хто краснопис, і, взагалі, хай не буде такого, який би нічого не приносив і не стояв із порожніми руками перед Господом. Владика бо приймає не лише великі приношення, але й найменші, приймає навіть від того, хто вірша промовить зі згадкою про смерть, якщо іншого він, може, не в силі зробити, приймає, як дві вдовині лепти4. Бог визначає ціну роботи, дивлячись на волю діючого. Ми бо маємо Бога доброго й багатомилосердного, Який більше від нас самих хоче нашого спасіння, тож будемо прямувати Його дорогами праведними і знайдемо мир для душ наших.

4. Ніщо з випадкових труднощів на Євангельському шляху нашому нехай не перерве нічийого бігу; але хоч неподатливий і преважкий шлях наш, біжімо швидко, щоб набратися доброти і мужності та нехай проходимо й переходимо з пагорба на пагорб, із підгірка на підгірок, допоки не вийдемо на гору Господню й не станемо на Його святому місці безпристрастя. Ті, що разом прямують, один одному шлях полегшують. “Носіте тягарі один одного” (Гл. 6,2), – як сказав апостол.

5. Завжди так буває, що нині малодушність, а завтра – мужність, тепер журба, і раптом, – піднесення, у цю мить заворушення пристрастей, а в наступну – допомога Божа в їх подоланні; не таким, як учора являтимешся ти післязавтра і не завжди однаковим ти будеш, любий мій, але прийде до тебе благодать Божа і заступиться за тебе Господь. Скажеш тоді: “Де Ти був дотепер, Господи?” І Він відповість тобі на це: “Глядів, як ти борешся і чекав”. Тож будьмо терпеливі, великодушності трохи проявимо, себе обмежимо і тіло своє вгамуємо, підкоримо його та відкинемо пристрасті далеко від себе.

6. Хто ж, не діючи, вінчається? Хто, не страждавши, досягає умиротворення? Хто ж збирає плоди життя, не насадивши й не виростивши у своїй душі чеснот? Насаджуйте, прищеплюйте, до сьомого поту трудіться, діти мої, діячі Божі, ангелів наслідувачі, співзмагальники безтілесних! Хіба ви не бачите результату подвигів? Не часто хіба брати помирають? Чи не кожен день ми провадимо над померлими надгробні співи? Чому ж тоді нищиш себе журбою, малодушний? – І до тебе смерть прийде. Як не нині помреш, то завтра. З якою та наскільки великою радістю покинеш цей світ і до небес увійдеш, до Бога, до світла неприступного, у радість невимовну, у славу неймовірну, в ангельські скинії, на подвір’я Господні, у церкву первенців, на лоно Авраама! І кого отам побачиш? – Господа, Бога і Спаса нашого, Матір Божу, Володарку світу, сили безтілесні, херувимів і серафимів та всі чини святих апостолів, пророків, ієрархів, мучеників, преподобних та всіх святих, а їм ліку немає. Хіба це не захоплює тебе, не надихає і не ставить над усілякою працею, журбою всякою та неприємностями?

1 Арена (лат. harena, букв. – „пісок”), – посипаний піском майданчик у давньоримському амфітеатрі, будівлі для видовищ з місцями, що підносяться півкругом або кругом, для глядачів; місце для боїв, видовищ, кінних перегонів та ін.; поприще, майдан, поле, тобто місце для цього та ін.

2 Геєна – грецька назва долини синів Оннама (євр. גיא בן הינום – Гай Бен-Гінном), глибокого и вузького яру на південній околиці Єрусалима, де на місці, званому Тофет, при царях Ахазові та Манассм євреї, служачи ідолам, спалювали своїх дітей на честь ідола Молоха. Цар Йосія, винищуючи ідолопоклонство, опоганив це місце, – на нього почали викидати міські нечистоти, людські кістки, трупи страчених злочинців і дохлих тварин. Щоб не було смороду та щоб запобігти зараженню міста, у цій долині горів вогонь, і тому воно згодом стало називатися геєною вогненною, і було місцем жаху й огиди для ізраїльтян. Пізніше цей яр став символом вічних мук, де хробак не вмирає й вогонь не вгасає. У вустах Господа це слово вживається як символ мук засуджених, пекельного вогню.

3 Сьомий день творіння, коли Бог нічого нового не творить, але управляє вже створеним, триває і донині. Із приходом Христа та з Його праведним Судом почнеться новий день, – восьмий, – і Царство Христове, якому не буде кінця.

4 Лепта (Мр. 12,42; Як. 21,2; із грец. Λεπτον, слово означає „маленький, тонкий”) – найдрібніша грецька мідна монета, що становила 1/7 халкунта, половину кодранта, або 1/56 частину овола.

Залишити відповідь