Повчання 28

Теодор Студит “Повчання для подвижництва монахам”

kniga_61. Ви, немов та добра земля, і приносите,
хто такі, а хто інші плоди чеснот.
Утішаюся тим, але й подивляю, як деякі з вас,
після вдоволеного й видного життя,
змирилися з нашим життям убогим і непримітним,
а також і тому,
як усі ви відмежувались від тиранії родинної прихильності та інших пристрастей;
цесправді мучеництво.
2. Нагорода безмірна; заради неї стають терпимими і страждання життя нашого,
що схожі до пролиття крові.

1. Ви, немов та земля, масна і плодовита, прийнявши слово смирення мого, завжди зроджуєте і приносите благі плоди, що наче рай, прикрашені різними красотами чеснот. Бо бачу я і пізнаю, що робиться у вас і про що ви дбаєте, та втішаюся лагідністю вдачі одного, гарячою заповзятістю іншого, мовчанням того, віршомовством отого, працелюбністю іншого, а ще іншого чуванням, у других чим іншим, а у всіх вас непереможним, неослабним і непереборним, постійним перебу-ванням у правилах спільноти нашої, і дивуюся, як ті з вас, що раніше жили щасливо та вдоволено, почавши жити для Господа, потрохи забули про це і, ставши зовсім іншими, мужньо переносять теперішні незручності та біди, врівноважуючи тим і надолужуючи за свої попередні гріхи. Бо, направду, все може любов Христова, вона бо схиляє й залучає до смирення тих, що високо несуться, хто живе на широку ногу, – задовольнятися малим, а тих, хто зажерливий, – бідними робитися й убогими. І не тільки їх я подивляю, але й усіх тих, що все полишили заради Євангелії Господньої: батьків, братів, дружину, родичів, батьківщину, будинки та звичаї. У кожного є щось дороге, яке він залишив; і часто той, хто на перший погляд чимось малим пожертвував, яке не може йти у порівняння з чимось великим, насправді виявляється, що відбув численні труди і великі, бо коли вже одне те, що він відкинув владу родинної прив’язаності, чи якихось своїх пристрастей, то цього достатньо, щоби приписати йому мучеництво й надати йому сміливості закликати, як верховний апостол до Христа Господа: “Ось ми покинули все й пішли за Тобою; що будемо за те мати?” й удостоїтися честі почути у відповідь: “Як новий світ настане… сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля” (Мт. 19, 27-28).

2. Якщо ж отака і настільки велика приготована нам нагорода, як же тоді нам не спонукувати себе ще і ще чинити та вершити преподобне? Як не зносити нам усе скрушне та важке у житті за прикладом Господа? – Труди, стримування, чування, докори, послух, повчання, сповіді та усе інше, через що можна застосувати до нас це слово пророче: “Таж через Тебе нас убивають повсякчасно і, як овець, що на заріз, нас уважають” (Пс. 44,23). І, справді, ви недалеко від цього. Чи ж не загартовані ви зреченням бажань своїх, ранами звинувачень, і один одним у по-слушницькому способі життя; та кров, хоч і невидимо, але душевно, чи не точиться, в таких випадках, із сердець ваших? Проте радійте, бо немарно страждаєте, але готуєте собі там “нев’янущий вінець слави”, – як говорить апостол (1 Пт. 5,4). Тож нехай засіяє у вас світло правдивого розуміння, любов до Бога, що вивільняє від світу, та прагнення життя вічного, що пожадливості умертвляє. Нехай веде вас Бог і хай виведе усіх на вищу сходину, до мети благочестя нашого в кріпості серця не-порушній і твердості помислу.

Залишити відповідь