Повчання 29

Теодор Студит “Повчання для подвижництва монахам”

starec_71.Ще трохи, і залишимо цей світ;
тож нехай буде він у нас із добрим напуттям.
2.Весь день ви у послусі та в молитвах,
проте не підупадайте, бо в цьому спасіння ваше.
3. Живіть у терпеливості серед нестатків у кіновії,
зрікаючися своєї волі та бажань,
у зневазі та іншому відчутно скрушному… ось воно мучеництво.
4. Потрібно терпіти до кінця,
сподіваючись стати спільниками у радості з усіма святими
й побачити Владичицю Богородицю та Самого Господа.

1. Ні, на думку мою, немарно я труджуся, наповнюючи вас словом смирення мого, ані ви не тратите намарно часу, слухаючи його. Але не все – тут, бо прийде, звичайно, час цілковитого мовчання. Не вічно нам жити, але, як визначив Бог, ще трохи, і я, або ви, покинемо це життя. Але ми прагнемо того, щоб наш вихід звідсіля був із добрим напуттям, із виконанням заповідей і благим служінням Господу нашому Ісусу Христу.

2. Бачу, що ви, як завжди, старанні, виконуючи свої послухи: одні хліб замішуючи та випікаючи, інші обробляючи виноградники; ті прислуговуючи, ці за рукоділлям, – шиттям, переписуванням, миттям, випіканням, варінням, приготуванням обіду, в кузні, в келарні, в лікарні; а при цьому ходите, не проминаючи, на всі церковні служби: на часи1 – перший, третій, шостий, дев’ятий, на вечірню й повечір’я, а зібравшись, побожно стоїте, співаєте й молитеся, і все це без ліні та пропусків. Усі ці труди ваші, цю скруту й тягарі я завжди маю на увазі, але не піддавайтеся малодушності: бо “…в усьому цьому ми маємо повну перемогу”, як говорить апостол, “завдяки Тому, Хто полюбив нас”, завдяки Господеві (Рм. 8,37). Тому хоч оця праця вельми тяжка, але оскільки через неї засіяє нам спасіння наше і радість безмежна, то потрібно нам радіти й веселитися від цього, іти ще на більші подвиги й міцно стояти у боротьбі в мученицькому житті за уставом нашої спільноти, не падаючи ні під якими тягарами, назад не повертаючи та не відступаючи перед чимось скорботним і важким.

3. Благаю вас, стійте, беріться за усяке добро й за усякі чесноти, і за словом Господнім, у терпінні здобувайте душі ваші. Дивлячись на смертну годину, оновлюйтеся щоденно і, все інше вважаючи другорядним, заховуйте себе благопристойно, мудро, у любові духовній, та всіляко ухиляйтеся від згубної зарозумілості так, щоб ви були один одному взаємно догідливими, вдячними, покладливими, поблажливими, поступливими, вважаючи добро кожного із ближніх своїм; деколи через щось переносячи неувагу від братів; приймаючи розсудливо, немов ліки душевні, докори і зневаги, що нам випадають; та все покірно і щиро, усе відверто, без лукавства і збентеження, виконуючи й довершуючи це перед лицем завжди живого Владики нашого. Ось це і є мучеництво наше! І чого це деколи якийсь ревнитель хоче постраждати за Христа від зовнішніх мучителів? – Переноси мужньо й законно тут (тобто в кіновії) муки, подвиги та сповідання, перед ваалом2 не схиляй голови, не приноси душі в пожертву пристрастям, не зрікайся того, що обіцяв, не сходи передчасно зі шляху, по якому біжиш, ані з місця, на якому стоїш, і будеш перебувати нарівні з тими, що кров свою пролили в мучеництві, як про це велемовно свідчать св. отці.

4. Не подумайте, якщо хтось раз чи декілька разів щось перетерпів, то тим він уже спасся; але, хто все, щоб не трапилось, буде благодушно переносити й переносити буде до кінця, то такий спасеться. А якщо хтось посередині або під кінець розслабиться та відмовиться від блаженного послушництва, той зазнає поразки, вартої жалю й ридання, бо згубить через це усі свої попередні труди, а головне, що неминуче підпаде під засуд у день праведного суду Божого. Тому заховуйте себе чистими й непорочними у всьому та по всі дні життя вашого, заради слави Божої, заради спасіння ваших душ і заради благої частки разом із вітцями нашими на небесах; нехай сподобимось торжествувати й радіти там, де Антоній Великий, це світило світил, де Євтимій Богоносець3 та Пахомій Христоносець, де Сава оспівуваний4, Теодосій всеблаженний5 і Доротей Богопросвічений6, де Дометіан рівноангельний7, Акакій всесвятий8 та Досифей богоугодний, де Василій вічноживий (маю на увазі послушного9), Захарія, Духом огорнений і Атре10, раб Божий, не кажучи вже про інших! – Там де Петро і Павло, головні з дванадцяти апостолів, де скинії ієрархів, ієреїв і святих мучеників. Бо, якщо ми й не досягнемо того, щоби бути поряд із ними, то хоч не будемо позбавлені того, щоб їх бачити, говорити з ними, та стояти неподалік від них. Надіємося побачити наяву і саму Пані, Всецарицю й Владичицю нашу Богоматір та припасти до ніг Її. Але й самого Владику всіх і всього та Господа нашого, сподіваємось побачити, хоч це й звучить зухвало. Бо божественний Павло сказав, що в майбутньому ми будемо вхоплені на хмарах назустріч Господеві та перебуватимемо з Ним завжди (1 Сол. 4,17). Отож, якщо нам така слава належить, радість така і життя, то хто не звеселиться, хто не постарається, хто не запалиться та не окрилиться любов’ю до Бога і не надихнеться чинити все належне, щоб це йому не вартувало?

1 Перший, третій, шостий і девятий часи від сходу сонця, у які давні християни збиралися на молитву; Церква поєднала псалми, вірші та молитви першого часу з Утренею, третього і шостого з Літургією, а девятого з Вечірнею.

2 Ваал або Баал (євр. בַּעַל грец. Βααλ, лат. Вааl) – біблійна назва божка язичницьких семітів Палестини, Фінікії й Сирії. За своїм етимологічним значенням це слово означає „пан, владика, господар”. Поклоніння Ваалу було головним і при тому звичним гріхом стародавніх євреїв. Ідолослужіння в давніх ізраїльтян Ваалу супроводжувалося великою врочистістю й пишнотою. При служінні цьому ідолу, жерці, для залучення його уваги й милості, скакали довкола жертовника та гучно викрикували; а в особливих випадках кололи себе ножами і списами, обливаючись кров’ю.

3 Преподобний Євтимій Великий (грец. О Мεγας Εuφημος, лат. Euphimius Magnus) народився 378 року у вірменському місті Мелітині, де він пізніше був священиком і завідателем монастирів. Згодом Євтимій потайки вирушив до Святої Землі і замешкав у келії недалеко від Єрусалиму. Проживши п’ять років, він віддалився вглиб пустелі. Згодом біля його печери почали селитися побожні пустельники. Так постав монастир, названий згодом Євтимієвою лаврою. Настоятелем у ньому Євтимій призначив побратима Теоктиста, а сам почав провадити в пустелі Рува над Мертвим морем самітне і дуже строге життя. Завдяки його чуду зцілення сина арабського князя багато арабів навернулося до Христової віри. Представники Євтимія брали участь у Вселенських Соборах в Ефесі 431 року та Халкидоні 451 року. Помер Євтимій 473 року на 97 році життя, провівши 68 літ у пустелі. Його мощі покояться в Палестині. Є служба на честь св. Євтимія із двома канонами Йоана Дамаскіна і Теофана. Пам’ять – 2 лютого.

4 Преподобний Сава Освячений (грец. О Оσιος Σαββας ο Ηγιασμενος; лат.Sabbas Abbas) народився в V столітті в Каппадокії. У 17 років він прийняв чернечий постриг і досяг такого успіху в пості й молитвах, що був удостоєний дару творити чуда. Провівши десять років в обителі Флавіани, преподобний відправився в обитель преподобного Євтимія Великого. Але преподобний Євтимій відправив святого Саву до авви Феоктиста (грец. О Оσιος Θεοκτιοτος, лат. Theoktistus Abbas). У тій обителі пробув пре-подобний Сава послушником до 30-річного віку. Після смерті Феоктиста, його наступник поблагословив преподобного Саву усамітнитися в печері. Лише в суботу святий вибирався з келії і приходив в обитель, брав участь у Богослужінні і приймав їжу. Через деякий час преподобному дозволили зовсім не покидати келії, і святий Сава жив у печері впродовж п’яти літ. Преподобний Євтимій уважно стежив за життям юного ченця і почав брати його із собою в пустелю Рув біля Мертвого моря. Коли преп. Євтимій відійшов до Господа, св. Сава пішов із Лаври й оселився в печері поблизу монастиря преподобного Герасима Йорданського (грец. О Аγιος Гερασιμος, лат. Gerasimus, Anachoreta et Abbas). Через декілька літ до преподобного Сави почали збиратися учні. Так виникла Велика Лавра. За Божою вказівкою (через вогненний стовп) ченці влаштували в печері церкву. Преподобний Сава заснував ще декілька обителей. Багато чудес сталося за молитвами преподобного Сави: серед Лаври забило джерело, під час засухи пролився рясний дощ, відбувалися зцілення хворих і біснуватих. Преподобний Сава написав перший устав церковних служб, так званий „Єрусалимський”, прийнятий усіма палестинськими монастирями. Помер святий у 532 р. у віці 94-х років. У 1256 р. його останки були перевезені у Венецію й поховані в церкві Сан Антоніо, 12 листопада 1965 року моці святого були повернуті назад у монастир. Пам’ять – 8 грудня.

5 Святии Теодосіи Великии, спільного життя начальник, (грец. О Θεοδοσιος ο Κοινοβιαρχης лат. Sanctus Theodosius Coenobiarcha) народився 423 року в містечку Гарисі у провінції Каппадокії, що в Малій Азії. Був вихований батьками у великій побожності. Юнаком вирушив до Єрусалиму, щоб у пустелі вести богопосвячене життя. За благословенням св. Симеона Стовпника (грец. О Σuμεων ο Στθλιτης лат. Simeon Stylita, 389-459 рр.) замешкав на горі Сіон. Невдовзі він поселився у печері, у якій за переказами ночували три волхви, що прийшли поклонитися народженому Спаситепю світу. У ній він прожив 30 років у великій стриманості та постійній молитві. До подвижника поступово почали приходити охочі жити під його керівництвом. Коли церква вже не вміщала ченців, що зібралися, святитель помолився, узяв кадило з холодним вугіллям і пішов по пустелі. На одному місці вугілля раптово розгорілося. Тут преподобний і заснував перший монастир, або Лавру. За його молитвами неодноразово ставалися чуда помноження хлібів для насичення бідняків, що приходили до обителі. Коли постала єресь засновника монофізитизму Євтихія (грец. Εuτuχης, лат. Eutychus, бл. 380-456 рр.), яка проголошувала, що божественна суть Ісуса Христа повністю поглинула все людське, а тому Христос мав лише уявне тіло, і православних християн переслідував імператор Анастасій (грец. Аναοτασιος А’, або О Фλαβιος Аναοτασιος; лат. Anastasios І, або Flavius Anastasius Augustus, 491-518 рр.), то преподобний Теодосій спочатку написав послання імператору, потім пішов до Єрусалиму і в церкві св. Софи привселюдно виголосив: „Хто не дотримується постанов чотирьох Вселенських Соборів, тому – анафема.” За цей учинок його ув’язнили. Повернувшись із заслання, Теодосій прожив ще 11 років і відійшов у вічність 529 року. Ще за життя вдостоївся дару зцілення та інших чудес. Пам’ять – 24 січня.

6 Преподобний авва Доротей (грец. О Аγιος Δωροθεος Гαξης; лат. Dorotheus Gazaeus Archimandritas) – ВІДОМИИ християнський містик кінця УІ-поч. VII ст., ігумен монастиря поблизу Гази у Сирії. Припускають, що він був родом з околиць Аскалона. Свою ранню молодість він провів у старанному вивченні світських наук. Ревно й старанно навчаючись, преп. Доротей набув великі знання й розвив у собі природний дар слова. Трудився він у Палестині, у монастирі авви Серіда (О Оσιος Σεριδος Ηγοuμενος; лат. Seridus Abbas, пам’ять – 13 серпня). З великою любов’ю він невтомно служив хворим і мандрівникам, у лікарні й притулку при монас¬тирі. Протягом 10 років преподобний Доротей був келійником у преподобного Йоана Пророка (грец. О Аγιος Ιωαννης ξ Προφητης, лат. Sanctus Ioannes Gazaeus). Після смерті авви Серіда й св. Йоана Пророка, коли їхній спільний наставник Великий Варсануфій (грец. О Аγιος Βαρσανοuφιος ο Μεγας, лат. Sanctus Barsanuphius Gazaeus, або Palestinus) прийняв на себе цілковите мовчання, преподобний Доротей вийшов з монастиря авви Серіда й заснував іншу обитель, ченцями якої опікувався до самої своєї смерті. Імовірно до цього часу належать „Повчання і послання”, які він давав своїм учням. Ці повчання (у кількості 21-го) і декілька послань – це все, що зали-шилося нам у спадщину від писань преподобного, хоча світло його науки ширилось не тільки в чернечих обителях, але й по всьому світу, бо багато людей, почувши про славу його подвигів і чеснот, прибігали до нього за порадами й настановами. Помер близько 620 р. Пам’ять – 18 червня.

7 Преп. учень св. Сави. Перехідне святкування в суботу сирної седмиці.

8 Преподобний Акакій Синайський (грец. О Аγιος Ακακιος ο Σιναιτης, лат. Acacius Sinaita) жив в VI столітті і був послушником в одному монастирі. Покірливий чернець відрізнявся терпінням і беззаперечною слухняністю своєму настоятелю, у якого був твердий характер. Він примушував преподобного непомірно працювати, морив його голодом та нещадно бив. Не дивлячись на таке поводження, преподобний Акакій покірливо терпів незгоди і дякував Господу за все. Недовго пробувши у таких важких умовах, святий Акакій помер. Після цього настоятель розкаявся, зачинився в келії поблизу гробу святого Акакія і в молитві та пості, просячи вибачення у свого учня, закінчив своє життя. Цю розповідь подав у „Ліствиці” преподобний Йоан Ліствичник як приклад терпіння, послуху і нагороди за них. Пам’ять – 20 липня і 12 грудня.

9 Див. життя Теодосія Великого 24 січ. напередодні сирної суботи, пісня 2.

10 Преподобний Атре (грец. О ‘Оσιος Αθρε, або Ατρε, лат. Аrhre Abbas) був учнем преподобного Ора Нітрійського (грец. О ‘Оаюс’Пр, лат. Ниг АЬЬай, бл. 390), провадив подвижницьке життя в Єгипті, помер у V столітті. Пам’ять – 8 червня та в суботу сирної седмиці.

Залишити відповідь