Повчання 44

Теодор Студит “Повчання для подвижництва монахам”

Sv_Teodor_Stydit_31. Страх за себе через ігуменство.
2. Будемо зростати у зреченні від усього,
пам’ятаючи про суд; на добро себе налаштуємо, – і легко стане.
3. Уникай споглядань облич і пристрасних дотиків до інших та до свого тіла.

1. Не перестаю вам говорити та стверджувати вас словом істини якомога частіше, щоб через незнання чи недбалість не вразило когось жало смерті, себто гріх від переступу заповіді та вчинок якийсь негідний; і коли це роблю, то витівник зла – сатана встигає, як бачимо, впливати на декого з вас, за котрих у мене плач великий та скорбота глибока. Бо за все, що згрішили ви якимось чином, я, непотрібний, мушу відповідати перед Господом Богом у день суду праведного і викриття всього, що вчинили люди, якщо наперед не провіщу вам, якщо наперед не укріплю вас та не навчу.“І горе мені, коли б я не проповідував” (1 Кр. 9,16). Особливо ж горе мені за те, що я, негідний бути навіть вівцею, займаю чин пастиря! Яке ж мені оправдання, яке вибачення, якщо інших просвічую, а сам я темнота, якщо лікую немічних, що перебувають у пристрастях, а сам ними ведений та захоплений?! Але з любові до вас і через послух до повеління отчого, погоджуюся бути краще кормом для вогню геєни, аніж вам нашкодити. Я щодня собі нагадую та обдумую, який буде суд Божий та наскільки строго вимагає Бог від кожної людини, щоби вона була досконалою в усьому та сповнена багатьма чеснотами, а, головно, якщо вона провісник слова. Що ж мені робити? До чого звернутися? Кого взяти за сподвижників? Одне залишається – покластися на молитви ваші, разом із молитвами отця мого, щоб укріплений ними, зміг я і вами належно керувати, і проти власних пристрастей протистояти, у всьому пристосовуючись до волі Божої.

2. Царство Небес нас очікує. Здобудемо його діланнями божественних заповідей. Не будемо любострасними, розлінюватися не будемо; а будемо ще більше посилювати наше зречення від світу та того, що у світі, і перемагати духів лукавства, аж поки спасенно не заховаємося в захищеній від бурі пристані життя вічного. Які тяжкі муки очікують недбалих! Який “гнів і обурення… на людську душу, що чинить зло”, на душу кожного християнина, особливо ж монаха (Рм. 2, 8,9)! Бо чим більше ми вшановані, тим більша вимагається від нас чистота життя. Короткочасні прикрості від самоспонуки, але вічну, витікаючу звідси насолоду будемо мати, якщо набудемо постійну благонаміреність недовгою цією самоспонукою до усякого добра, а це стосується і їжі, і сну, і дратівливості, і лихих помислів, та усього іншого. Бо якщо полюбимо добро й будемо спонукувати себе до нього, то Бог дасть нам силу і творити його, та стане тоді для нас шлях чеснот легким і пологим. Гріх же – тим, які йому віддаються, і сповнений він скрут, проваль, скорбот, мороку, мерзот і згуби. Тож прийдіте, діти мої, підемо шляхом Божим, скорботним і безжурним, тісним і просторим. У чуваннях ваших міцно тримайтеся благого настрою, добре співайте, щиро моліться, майте любов до братів і певний несміливий острах.

3. Велике зло – презухвала на все відвага та річ убивча; і якщо хтось не прислуховується до себе, то хуткий до всього диявол тут же швидко нападає, прокрадається, наче злодій, усередину та ранить наші душі стрілою злоби своєї, принаджуючи очі до красивих облич юних і солодкими усмішками запалює у тих та інших полум’я пристрасті. Якщо ж удасться йому звабити одного та схилити до нечистої любові, тоді й того, на кого направлена пристрасть, намагається знадити та під-штовхнути до любострастя; потім підуть взаємні подачі й віддачі поглядів та оглядання, душевні звіряння та пожадливе горіння і, врешті, якщо не особлива поміч Божа, покров отчий та усвідомлення спокуси самими потерпілими, то згуба, – содомське1 горіння і гоморське2 вигублення. Тож утікаймо всі від цього! Я перший, що раніше був випробуваний, простягаю руку до вас випробовуваних. Велика підмога й захист проти цього – пильнування за очима та щира сповідь. Але й до самих себе не слід допускати такої необережної зваги, бо тут смерть криється, про що необізнаним краще й не знати. Хто цього зазнав, ті відають, про що я говорю; проте потрібно берегтись усім. Не торкайся, не помічай навіть і не дивись на наготу свою, щоб не підпасти під прокляття Ханаана3. Бо не в якомусь іншому падінні впав отой стовп пустинний, про який говорив Антоній Великий, а саме у цьому, хоч премудрий отець цього й не виповів. Оскільки в небезпеці живете, бережіться, щоб не обійняли смерті. Бідна людино! Знаєш, що говорить апостол:“Хто мене визволить від тіла тієї смерті?” (Рм. 7,24). Як зі звіром диким, немов із левом, живеш ти з отим тілом. Якщо не піднесеш на нього меча, то він ухопить тебе, повалить і погубить.

1 Від Содом (євр.סְדֹם – „палаюче”, грец. Σοδομα, лат. Sodoma) – головного із чотирьох ханаанських міст (Втор. 29:23) у долині Сиддім, знищених Божим судом за велике зло й особливу гріховність їхніх жителів (Бт. 13,13; Бт. 19,13, 24-25). Тепер вони всі лежать на дні Асфальтового чи то Мертвого моря, а суд над ними є попередженням для розпусників. П’яте місто в цій же долині – Цоар (Бт. 14,2) Господь пощадив заради Лота (Бт. 19, 21 – 23).

2 Від Гомора (євр. וַעֲמֹרָה- „занурення, затоплення”, грец. Гομορρα – „розпуста”, лат. Gomorra) – одного з п’яти міст у долині Сиддім, чотири з яких зруйнував Господь за нечестя сірчаним вогнем. Назви Содом і Гомора часто вживаються для позначення крайнього нечестя в народі (Іс. 1, 10) і суворого Божого суду для нечестивців (Соф. 2, 9, Рм. 9, 29).

3 Ханаан (грец. Χαναάν, євр.כנען) – один із синів Хама, на якого впало прокляття рабства, і який став предком багатьох народів, що населяли давню Палестину й називались хананеями.

Залишити відповідь