Повчання 50

Теодор Студит “Повчання для подвижництва монахам”

monach_12Наука при спогляданні на померлого – не про тіло, а про небо дбайте.

Яке значення, як для нас, має оте таїнство? Яка оселя нас очікує? – Гріб трьох аршинний . Із землі ми взяті та знову в землю підемо; тіло тут залишиться, а душа вгору здійметься. Якими ми були раніше і якими стали тепер, порушивши заповідь? – Це смерть породило і через це ми стали тлінними. Такими й себе побачимо, бо теж помремо. А що нас очікує? Куди підемо? Що побачимо? Заради чого ми так леліємо тіло оте – наше і не наше, приятеля нашого і противника, обмовника й опікуна, тіло згубливе і спасенне? Скільки його не годуй, скільки не заспокоюй, скільки не потішай, чи не перетвориться воно все-таки у хробацтво і тлінь смердючу? Яка ж мені користь турбуватися попелом та боротися заради праху? “Тіло її кров Царства Небесного успадкувати не можуть”, – говорить Писання (1 Кр. 15,50). Тому належно подбаємо про себе та не допустимо, щоб ми жили, як живе скотина. Нерозумним тваринам властиво плекати тіло, набивати черево, мати нахил до тілесного потягу, кров розпалювати, жирувати тілом та заспокоювати всілякі почуття; а людині, котра, направду, подобою Божою вшанована і яка жити хоче так, як вона створена, ніщо з цього їй не властиве. Діло її-діло ангельське – споглядати небесні блага, оглядати картини створення світу, любов’ю полум’яніти до правдивого Бога, бісів ненавидіти, трохи і тілом своїм піклуватися, подаючи йому саме необхідне в міру і потрохи. О, благаю вас, справедливо мислити будемо, та збагнемо, що не схибимо, отак діючи, а в житті прийдешньому, коли всім відплатиться за діяннями їхніми й починаннями, то праведникам – життя вічне, а грішникам – вогонь невгасний.

Залишити відповідь