Повчання 52

Теодор Студит “Повчання для подвижництва монахам”

Sv_Teodor_Stydit_51. Нехай панує любов між братами;
усі спасіться, очищаючись; уникайте балачок та сміху;
боляче мені чути, коли у вас щось негаразд.
2. Не передавайте один одному їстівного без дозволу начальників;
це – спокуса, хто ж не виконає, – тому епітимія, не від гніву, а з любові.
3. Чи хочете бути завжди у всьому справними? – Пам’ятайте про смерть (1,56).

1. Не дозволяйте собі неприязно ставитися один до одного, але виявляйте між собою взаємне благе співзмагання та належну братерську любов. Промовляю це, бажаючи усім нам спасіння. Бо Господь наш, Ісус Христос говорить: “В Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих” (Мт. 18,14). Тож усі спасіться, а для цього присилуйте себе й постарайтеся постати перед Богом чисти¬ми, такими, як були створені напочатку, маючи подобу образу Божественного. Не будьте задирливими і не вдавайтеся до порожніх балачок; не заводьте сміху, коли сходитесь разом увечері, та й коли гуртом працюєте, не чиніть цього, затягуючи один одного до падіння. “Ой моє нутро, моє нутро! Умліваю я. Ой оболони мого серця! Серце ниє у мене. Ніяк не змовчу…” – говорить десь у богонавчених словесах своїх велегласний Єремія (4,19). А тут я, грішний і нечестивий, волаю до вас: болі смертельні огортають мене та стріли помислів уражають, коли чую, що негідно ви поводитесь.

Бога страшного побійтеся, діти мої, та тривалого вашого подвигу і трудів блаженних не втратьте через якесь недбальство. Велике провели ми плавання, невже зазнаємо катастрофи біля пристані? Довгий шлях ми пройшли, невже коло порога божественних осель задрімаємо? Зрозумійте, що кажу вам, бо маєте від Бога розуміння. “Сміло! І нехай ваше серце буде одважне” (Пс. 31,25). Дійте та зодягніться у смирення. Не потурайте своїй волі й через те не будьте понурими, як ви¬конуєте мої розпорядження. Бо якщо хтось умертвить свою волю, то як би важко не було йому нести те, що на нього покладається, не відмовляється він, не нехтує, не вважає обтяжливим, але охоче підкоряється та слухається, погоджується і не заперечує, немов тварина нерозумна, перед тим, хто в’яже її, як говорить Писання (Пс. 73,22). Тому нехай кожен із вас себе пізнає, який він щодо послуху. Проте і я, за зовнішніми ознаками, можу зауважити, що діється всередині. За св. Доротеєм, той, хто зрікся своєї волі, все, що б не робилось у монастирі, все вважає своєю справою, і завжди він супокійний. А хто не такий, той завжди видається втомле¬ним, безрадісним, він вабиться своїми бажаннями то сюди, то туди, захоплюється то тим, то іншим, та набуває то такого, а то іншого вигляду. Нехай не буде серед нас ні одного такого, але всі будемо щиросердно служити Богові духом єдиним. Якщо ж я – одне, а ви – інше, то тут і війна, і поділ. Але якщо те, що я вам кажу, добре, то чому тоді воюєте зо мною? Навіщо завдаєте мені трудів і клопоту?

2. Маю вам дещо нагадати, брати мої: чому ви не виконуєте однієї моєї заповіді так, як інших? Хоч вона вам може видається незначною, але порушення її нищить усі ваші великі здобутки. Та й навіщо вам говорити: велика заповідь і мала? Кожну заповідь Божу потрібно виконувати та кожен непослух справедливо має своє пока¬рання. Багаторазово я говорив із суворим застереженням, що заборонено, аби хтось із вас передавав іншому щось із їжі та пиття. Це належить тільки мені, економу, підеконому, або келарю, чи іншим начальникам, яким я дав і даю вказівки щодо цього. Тож знову підтверджую, щоб від нинішнього дня ніхто цього не чинив, – за це підлягатимете суворій епітимії, як і за те, що потайки їсте. Отож, глядіть, не впадайте у цей гріх із власного нерозуму. Не до добра ви встидаєтесь один одного і там страху набираєтеся, де його немає. Говорите, що не бажаєте образити брата, а між тим Бога ображаєте і мене, негідного. Горе такому вашому старанню! Це ознака легкодумності, нелюбові до Бога, самочинства і дружби тілесної. Насмі¬люся сказати, що хоч би й ангелом хтось був перед тобою, і то не приймай від ньо¬го нічого. Адже ви часто отримуєте овочі за благословенням, їх нехай кожен і споживає, якщо ж кому не можна цього їсти, то нехай поверне їх келарю, або, ба¬жаючи передати їх комусь іншому, нехай про це скаже. Хто так чинитеме, той не зазнає осуду. Хіба не знаєте, що через такі речі зав’язується непотрібна дружба? А може ви передаєте тим, до кого маєте нечисті пожадання? Але хай такого нічого й немає, проте чи не знадлива сама дія? І чи не породжує вона поголосу й досади, коли цей отримує, а той лише дивиться? В усякому разі цей останній може поду¬мати, що його не люблять. Якщо ж ви скажете, що даєте так, щоб ніхто того не бачив, що вам потрібно для цього шукати окремий час і місце, то ви, таким чином, улаштовуєте потайні товариства і сходини. Але що каже св. Василій Великий? – Каже, що підморгування очей і шепіт на вухо подають ближньому привід думати, що тут затівається якась недобра справа. Тож, у жодному разі не вільно вам чинити цього (себто передавати що-небудь їстівне іншим) поза й без відома тих осіб, які до цього призначені. А хто виявиться винуватим у цьому, – той зазнає епітимії. Не думайте, проте, що це від гніву буде й роздратування. Ні, я чинив і чинитиму оте під впливом любові до вас. Я стараюся в цьому наслідувати Господа, про Якого свідчить апостол: “…кого Господь любить, того карає, і б’є кожного сина, якого приймає” (Євр. 12,6), і самого апостола, котрий говорить про себе: “…хто мене розвеселить, як не той, що зазнає від мене смутку?” (2 Кр. 2,2).

3. Чи хочете бути завжди та у всьому справними? – Пам’ятайте про смерть, про вихід душі з тіла, про з’явлення ангелів (у годину смерті), про довге це проходження (митарствами), про стрітення Господа, Бога і Спаса нашого, Ісуса Христа, про страшну відповідь за всі справи наші, про вічні муки, про Царство Небесне та про обітовані в ньому щедроти невимовні.

Залишити відповідь