Повчання 54

Теодор Студит “Повчання для подвижництва монахам”

starec_71. Благоугодними будьте перед Богом;
один про одного турбуйтеся, собі не догоджаючи;
не майте про себе високої думки;
будьте однодушними.
2. Чернецтво вимагає трудів, а насамперед, смирення;
умиротворення в прийдешньому, але й тут маємо плоди трудів;
усі монастирі живуть, трудячись; сумирно корячись цьому, проводьте життя в мирі, аж доки не завершиться.
3. Брат Пахомій спочив; згадуйте його чесноти:
несміливість, здержливість, сміх, не більше від усмішки, і то лише інколи… тверезість… і наслідуйте його.
Дякую Богові, що являє серед нас достойних людей (1,59).

1. Відомо вам, що це Бог вимагає від нас, щоб ми благоугодно жили перед Ним, спонукуючи себе в цьому віці до подвижницького самообмеження, сподіваючись отримати життя вічне. Тож побійтеся Єдиного, страшного в судах Своїх, і належно поводьтеся один з одним; не надавайте переваги понад усе тілесним побажанням вашим, щоб не зваблювати один одного пристрастями своїми. Оце дізнаюся, що ви сперечаєтесь у розмовах між собою, не про те розмірковуючи та не те шукаючи, що усім корисне, але до чого пориває кожного з вас схильність до самодогодження. І через це ви не виконуєте апостольської заповіді дбати один про одного, як про члени тіла єдиного (1 Кр. 12, 25,26). Якщо всі ви одностайні в чомусь добро¬му, то варта похвали справа ваша, якщо ж суперечливі, а отже, самолюбиві й заро¬зумілі у собі, то підпадаєте під пророче „горе!” Бо велегласний Ісая говорить: “Горе тим, хто у своїх очах мудрі та перед собою самими розумні!” (Іс. 5,21). Той належно життя проводить, хто ніколи не упирається та не говорить і не чинить нічого за своєю власною думкою та наміром, але так, як вимагає цього певна по¬треба. Якщо ви такими будете, то перестанете воювати один з одним і не допусти¬те ані сутичок між собою, ані зарозумілості, ані висміювань. Скільки було віруючих напочатку в Єрусалимі, але у всіх, як написано, одна душа була й ніхто нічого не мав свого, ні бажань, ані майна (Ді. 2, 44-47).

2.    Діти мої! Багате на труди життя монаха і вельми важке, поту вимагає і терпін¬ня, а, головне, смирення. Хто відзначається цією чеснотою, той убезпечений, за св. отцями, від падіння і, будучи пригожим до усякої справи, стає дорогоцінним, немов чисте золото. Знаю, ви до знемоги трудитеся, виконуючи справи ваші. Нехай дарує вам Господь милість і благе буття в житті іншому, як проживете дні тепері¬шні. Але ми й отут маємо плоди трудів для тілесного задоволення та заспокоєння. До того ж знайте, що не одні ми здобуваємо працею необхідне для нашого прожи¬тку, але кожен монастир підтримує своє існування потом і трудами. Бо хіба ми зробимо неправдивим слово істинного Бога нашого, Який прорік праотцю нашому: “В поті лиця твого їстимеш хліб твій” (Бт. 3,19)? – Аж ніяк. Хто сумирно кориться цьому закону життя, той належно прямує шляхом Божим. Маєте за розраду та підкріплення благословення вітця нашого. І моєї сумирності маєте щиру молит¬ву, якою я, хоч і негідний, щоденно благаю Бога милосердного, щоб ви були збережені у взаємному мирі, щоб шанували один одного в милості й любові, щоб, ко¬ли прийде час звільнитися кожному з вас від тіла, то із неосудженою совістю та з благою надією перейшов він від цього життя до іншого та отримав там для себе вічну блаженну нагороду.

3.    Учора спочив брат наш Пахомій. Згадайте про чесноти цього мужа, яким він був несмілим і до якої міри стримував себе, – бо отець наш говорив, що коли той був садівником, то, опріч того, що давалося на трапезі, не дозволяв собі доторкнутись навіть до найменшого плоду; і, як я чув від інших, він навіть того, що давало¬ся, щоб з’їсти поза обідом, не з’їдав у саду, щоби хтось не взяв його на підозру, а собі на шкоду. Нам усім також відомо, що ніколи він не сміявся і не дозволяв собі чогось більшого від усмішки, постійно зберігаючи сувору увагу до себе та твере¬зий настрій. Та й діяч Божий він був, направду, невтомний, працюючи, як вам відомо, вдень і вночі, – та упокоївся блаженним. Не переставайте споминати його з якнайбільшою пошаною. Також постарайтеся наслідувати його чесноти, щоб ко¬жен із вас, виходячи звідси, залишив про себе добрий спомин та повчальний приклад усьому братству; тож від вас залежить, яким хто хоче бути визнаним після своєї смерті. Чи блаженним, чи святим, чи преподобним, чи іншим яким іменем хтось хоче бути вшанованим – усе для нього можливо, якщо вже відтепер буде відповідно до того налаштовуватись; і немає для цього ніякої нездоланної перепо¬ни, ніякої неможливості, як показують приклади тих, хто цього захотів, і хто таким став. Ви ж хочете іменуватися блаженними, рівноангельними, богоугодними, і да¬сться нам це, якщо будемо стримувати свої бажання, якщо полюбимо спонукувати себе до усякого добра, якщо у всьому виберемо покірливість. І я переконаний, що ви є такими й надалі отакими будете, – і що багато які з вас приносяться нашим монастирем, як святе Богові приношення. Захоплююся та сповнююся великою вті¬хою, що Бог, не дивлячись на велику негідність мою, дарував мені таких братів, – насмілюся сказати, – котрі ні в чому не поступаються давнім, але в однаковій мірі з ними і від світу відмовились, і до послуху себе підкорили, і віддали себе, навіть до смерті, за ім’я Господнє. Слава Богу, Який і в останні дні оці покликав та явив таких вибранців Своїх! Бо ж усюди та по всій землі багато є угодників Божих. “Служіть Господеві в страсі йрадуйтесь у тремтінні” (Пс. 2,11). Шукайте Його – та пізнаєте Того, Хто дарує вам Царство Небесне.

Залишити відповідь