Повчання 6

Теодор Студит “Повчання для подвижництва монахам”

starec_21. Проти пожадливості, – бо нею вогонь вічний запалюється;
смерть раптово може застати.
2. Якщо спіткнулися, підніміться, гріх зненавидівши й полюбивши благодать.
3. Утікайте від малих гріхів, особливо пустослів’я; теми для розмов

1. Будьте мужніми і доблесно стійте проти диявольських підступів, пам’ятаючи, що битва в нас не з тілом і кров’ю, а з невидимим і гірким гнобителем нашим, сатаною, та відступницькими силами, що під ним перебувають. Тому, якщо нападе на когось пожадлива думка, нехай не хвилюється він і не бентежиться, а молитвою, стогонами й проливанням сліз нехай віджене її назад і нехай відбивається від неї, пригадуючи собі вогонь отой (вічний), і те, що цієї миті в тілі нашому запалюється жар, що стає причиною загоряння іншого (вічного) полум’я. Тому, скільки разів на день не нападала би на вас така думка, – винищуйте її до кінця і не буде вам осуду. Коли жар цей підступить із затуманенням розуму та з відчуттям тягаря подвижництва, то вгору зведи очі серця свого і зруйнуй оцю пастку диявола гадкою, що можна померти в кожну мить. Нехай зміцніє кожен, хто трудиться, розважаючи про заспокоєння в житті вічному.

2. Нехай осінить вас благодать Господа нашого і дарує вам силу перенести нинішні великі труднощі. Змагайтесь у боротьбі та в бою, всіляко старайтеся, щоби пройти цей шлях без спотикання. А коли щось і станеться з вами таке, чого вам не бажаю, – зараз же підніміться. Огляньтеся навколо. “Небо високе”,- як написано, – “і земля глибока” (Прип. 25,3). І хто зійде до нього з тих, що впали у гріх? Тому гидуйте гріхом, зненавидьте його, відверніться від нього; за благе вхопіться і чиніть те, що Богові миле.

3. Благаю вас, ухиляючись від великих гріхів, уникайте і, так званих, малих, – маю на увазі пустослів’я та порожніх жартів. Тихо й лагідно ставтеся до кожного, і навіть тоді, коли розмовляєте лишень, щоб нудьгу відігнати, нехай буде ваша розмова пристойною. Тому бесідуйте, чи про належне вам рукоділля, чи про вияснення незрозумілого уривку зі Святого Писання, чи про читання, як велить устав, чи про життя когось зі святих, або про вихід наш із тіла, прихід за нами ангелів і відповідь нашу перед Господом Богом за все наше життя тілесне; як святі підуть до радості невимовної, а грішники йтимуть на муки безутішні; і запитуйте один в одного, як нам уникнути цієї пристрасті (пустомовства) і набути протилежної їй чесноти (мудрослів’я), як сльоза проривається і виливається, та чому висихає. І що нелицемірною слухняністю, покірністю й мовчанням уст наших зрошуються паростки душі й розпускаються наче дерево життя посеред раю; а сохнуть вони від балакучості, сміху, від недоречних і невчасних поглядів очей, нарікань, жорстокомовства, пересипання, переїдання та від усякої іншої пристрасті, якій легко піддаємось.

Залишити відповідь