Повчання 56

Теодор Студит “Повчання для подвижництва монахам”

1. Початківцям дошкуляють спокуси через залишки гріховних пристрастей та звичок.
2. Величний спосіб життя нашого, якщо порівняти його зі світським життям, і від того, що ми тепер маємо, і від того, чого сподіваємось.
3. Якщо із-зовні підіймуться спокуси, чи від тіла, або пристрастей, то стійте й поборюйте, допоки не переможете.
4. Перелічуються помисли правої та лівої сторін і пропонується останнім опиратися, а до перших горнутися (1,64).

1. Не дивуйтеся, що випадає декому з вас спіткнутися, а іншим і взагалі відпасти від нас, особливо тим, які ще проходять термін випробування, вступивши недавно до обителі. Не виносять вони благого ярма Христового через залишок у них недо­брих уподобань і схильностей: нехоті до праці, прив’язаності до світу та гріховних звичок, від чого повертаються назад як “пес до своєї блювотини” (2 Пт. 2,22). Ві­рним є слово Господа, що мале те стадо, яке вподобав Отець Його (Лк. 12,32), що мало таких, які тісними ворітьми й скорботною дорогою йдуть до Царства Небесного (Мт. 7, 13,14), та що “коли хтось приходить до Мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути Моїм учнем” (Лк. 14,26).

2.Великим і взірцевим є спосіб ангельського життя нашого, та блаженний той, кого вибрав для цього Господь із паскудної нікчемності світу і хто пішов за голо­сом Господнім та взявся за вищий чин життя, сподіваючись ще звідси побачити спогляданням розуму Царство Небесне. Бо в долішному світі темрява та морок, і кожна людина, що замість благ вічних і нетлінних, невимовних і немислимих ви­бирає те, що марне, тлінне, скороминуче, що лише тутешнє життя вдовольняє, во­на, як у нічній битві, не знає та не бачить, звідкіля і як дістає удари, від чого та як збігаються несприятливі обставини та б’ють її, як хвилі. Хто ж, узрівши це і збаг­нувши, виривається з цього натовпу, захопленого пастками диявольськими, той, наче птах, злітає вгору і здіймається на духовну гору життя богоугодного, внизу полишивши ловця-сатану, осміяного та зневаженого, за словом Господа, Який прорік: “Ось Я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу си­лу” (Лк. 10,19). Тож наступайте та топчіть розмаїті голови його і всю його гордів­ливу поборницьку силу, одягнувшись у подвижницьке всеозброєння. Ось, що свід­чить про обрання вас до синівства Духом Святим та робить вас синами Божими.

3. Ні в якому разі не похитніться від чогось із того, що трапляється з вами для випробування боголюбивої прихильності вашої. Не засмучуйтесь, якщо підніметься боротьба, чи внутрішня, чи зовнішня, тримайтеся у своєму стані до крові, у вір­ній надії сподіваючись удостоїтися вінців за своє терпіння. Будьте мужніми, зма­гаючись із воюючим проти вас змієм лукавим. Відомі вам повстання тіла, відомі оті внутрішні запали супроти дому святого, себто проти святої душі вашої, при­страсті вам відомі, вовки ці аравійські, котрі зовні показуються в овечих шкурах, а всередині, по суті, злостиві губителі; за плодами їхніми впізнавайте їх, як говорить Свята Євангелія, та міцно стійте на своєму.

4. Якщо з’являються у вас помисли любові до Бога, невинності, побожності, жа­лю, терпіння, спомину про смерть, про вихід із тіла, про зустріч ангелів, як перед Господом стати, що відповісти на суді Його, – до цього додам, ставлячи перше на останньому місці, – також і помисли послуху, сумирності, зречення волі своєї, пе­ренесення осміянь і тому подібного, то знайте, що це помисли правої сторони, по­мисли Царства Небесного, що прокладають шлях до сходження до нього та супро­воджують його. А протилежні до цих помислів наступні: “прив’язаність до світу, до гріха, любострастя, нахабність, пустомовство, довге спання, марнославство, непо­кора, невірство, самодогодження, – та навіщо перелічувати кожну з цих пристрас­тей?Я полічив би їх, та їх від піску більше” (Пс. 139,18). Тож знаючи, що на­лежить до правої частки, а що до лівої, втікайте від останньої подальше та прога­няйте її, противлячись їй, як научає св. апостол Яків: “…противтесь дияволові, і він утече від вас” (Як. 4,7); а з першою поєднуйтеся, співорудуйте, співіснуйте – і отримаєте обітоване тим же апостолом: “Наблизьтеся до Бога, і Він наблизиться до вас” (Як. 4,8). У жодному разі не допускайте самолюбства, самовілля й своєумства, бо слово отче вважає все це джерелом всіляких принад для послушника. На­впаки, завжди тримайтеся любові братерської, простоти, нелукавства, ненависті до світу, нелицемірства, поступливості, слухняності, богорозуміння, богошанування та цілковитої відданості Богові.