Повчання 57

Теодор Студит “Повчання для подвижництва монахам”

1. На війні перебуваємо, і я, як воєначальник, промовою спонукаю вас – стійте.

2. Немалі подвиги наші, але не глядіть на видиме, а на невидиме, та радійте, бо нагорода велика.

3. Господь віддав Себе за нас, віддамо і ми себе за Нього, будучи непохитними у стані своєму (1,65).

1. На війні перебуваємо, і на війні тяжкій та нелегкій до перемоги. Бо, що гово­рить божественний апостол? –“Нам бо треба боротися не проти тіла і крові, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах” (Еф. 6,12). Ось тому, як той командир військового загону, що перед сутичкою із супротивником, надихає словом підначальних йому воїнів та настроює їх хоробро кинутися, щоб подолати ворога, отак і я, хоч і немі­чний сам, змушений, зобов’язаний та бажаю не на якийсь час, а завжди, спонукува­ти й підбадьорювати вас, воїнство Господнє, щоб відбивали ви демонські полчища та розмаїті безчинства пристрастей.

2. Немалі зусилля і піт немалий у духовних подвигах ваших, та й вони вкрай на­пружені, войовничі, поборницькі, предивні і надприродні. Бо щоденно ви перено­сите, як пролиття крові – відсікання своїх бажань, як рани глибокі – докори та пап­люження, як вправи змагальні – накладення послухів. Та нікому з вас не дозволя­ється виходити за межі належного й наказаного, але всі разом вступаєте до боро­тьби і терпите до знемоги, направляючись та всіляко спонукаючи себе до всього того, що властиво подвижникам, у голоді та спразі, в холоді та наготі, у славі й безчесті, та у всьому іншому, чим хвалився апостол (2 Кр. 6,4 – 8; 11,27). Але ра­дійте, діти мої, радійте, не видиме маючи на увазі, а невидиме, бо видиме – дочас­не, а невидиме – вічне (2 Кр. 4,18) та пам’ятайте, що “…життя ваше поховане з Христому Бозі” і “коли жХристос, ваше життя, з’явиться” в другому приході, “тоді йвиз Ним з ‘явитесь у славі” (Кл. 3,3,4), такими як є, і веселитися вічно бу­дете, бо відплатить вам Засновник подвигів – Владика ваш за тілесні подвиги ваші нагородами вічними і неоціненними.

3. Перебувайте, панове мої і владики, перебувайте в любові Божій! І як Він по­любив нас та віддав Себе за нас на засуд смерті, а смерті хресної, так само й ми віддамо себе, віддамо себе за Нього, складаючи тим подяку людинолюбному Вла­диці за те, що Він так удостоїв нас, – в імені Його відректися від усіх світських справ та занять, від усякого ласолюбства та всього, що є у віці цьому. Яку подяку ми віддамо Богові, Який нас для цього укріпив? Яку ще іншу, як не ту, щоб не втратити досягнутого через недбальство й нечулість, щоб перед лицем нинішнього не бути малодушними, щоб ніколи не лякатися прийдешнього, а коли і кров буде потрібно пролити, то хай приймемо це з любов’ю та готовністю. Будьте ж міцними та зміцнюйтеся ще і ще, більше і більше, діючи старанніше, жвавіше, Богоподіб- ніше, з більшою любов’ю один до одного, віднині і довіку.