Повчання 58

Теодор Студит “Повчання для подвижництва монахам”

1. Про смерть собі нагадую та про все, що буває тоді, і молюся, щоби було дано мені очиститись і вогню не зазнати, а ви радійте, дивлячись на винагороду, хоч теперішнє ваше і скорботне.
2. Ось Чотиридесятниця; радісно зустрінемо її, як час очищення та спокою душевного; не забуватимемо також, що це і час сівби духовної, та займемося благотворним отим посівом; однак, прямуватимемо царською дорогою покірності у всьому, особливо піклуючись про поступи у смиренні (1,66).

1. Згадавши про смерть одного з величних братів, заридав і затужив я в серці своєму, помисливши, якою буде ця кончина та оте роз’єднання і розділення душі й тіла, це перенесення нас до іншого краю, отой вступ на якусь іншу дорогу, оцей перехід до іншого світу, незвичайного, невипробуваного, невідомого, незбагненно­го та невимовного. Бо хто сказати може, які матимемо отам зустрічі, які сходжен­ня, які видовища, які пригоди? Якими будуть послані за нами від Бога слуги Його, щоб забрати нас звідсіля до неба? І чи не складатиметься це посольство зі злих ан­гелів? Побоїмося такого випадку! Хто ж товаришуватиме нам та хто супроводжу­ватиме нас в інші краї? І чи увійдемо ми до краю умиротворення, “до дому Божо­го, посеред гуків радості й хвали, у гурті святковім” (Пс. 42,5)? А, може, навпаки, – у вогонь, у пітьму, до хробацтва, та на інші муки незлічимі? Думаючи про це все, вражаюся, жахаюсь, тремчу та молюся, щоби було мені дано отут змити сльозами незліченні гріхи мої та трохи очиститись, перш ніж зазнати вогню цього всепожираючого й нескінченного. Оскільки ви перебуваєте у подвигах і боротьбі за чесно­ти та чуєте й розважаєте про це, радійте, наповнюйтеся ранковою свіжістю, розкві­тайте, – та живіть у Господі. Хоча скорботне все, що оточує вас, але, дивлячись на вічну нагороду, без лінощів і малодушності старайтеся до кінця допровадити свій біг.

2. Ось надходить Чотиридесятниця, просвітлюючий та очищаючий період святих днів! Ніхто хай не лякається, ніхто хай не розлінюється. Солодкі в цей час розчу­лення, сприйняття священних помислів, споглядання небесних видінь, очищення душі й тіла, відторгнення мерзенних пристрастей, слізне, із каяттям, омивання пе­ред Богом. Тож налаштуємося прийняти оці дні, як час умиротворення й утіхи ті­лесної та духовної, останньої ж більше, аніж першої. Цей час також є часом сівби. У тіло бо скільки не сій, усе воно перетвориться у тління, від цього залишаються хіба що збудження пожадлнвоетей, що спричиняють розпалення крові, тваринне та безтямне. І як ми, люди, помиляємось, дбаючи про теперішнє та хилячись до доча­сного! У душевному ж посіві ніщо з посіяного не пропадає, ніщо дармо не витра­чається, ніщо не гине, але все в цілості утримується та годує їжею, направду, без­смертною святі душі ваші, бо в ньому – радість, мир, віра, надія, любов, просвіт­лення, очищення, освячення і, нарешті, обожествлення. Не попустимо собі, однак, удаватися до тілесного надміру та ухилятися від установленого ладу, а прямувати­мемо дорогою царською у прийманні їжі й пиття, у чуванні, в усамітненні, у спанні на голій землі та в усьому іншому. Ще більше постараємося, щоб упокоритися по­корою божественною, а для цього нелицемірно будемо підкорятися і відсікати з коренем свою лукаву волю, так, як ви й відсікаєте. Отак діючи, ви, у мирі й любо­ві, сповнені Духом Святим, увійдете у світлі дні святого Христового Воскресіння. А я, як боржник, нагадував вам про це і буду нагадувати. Тож сповняйте заповідь оцю та сумирне слово моє, і нехай відмітить вас печаттю Своєю Дух Святий!

Залишити відповідь