Повчання 59

Теодор Студит “Повчання для подвижництва монахам”

1. Пробувши серед суєти світу, віддав я подяку Богові, що ми з вами втекли звідтіля.
2. Нічого немає блаженнішого від становища нашого, і через те, до чо­го йдемо, і через те, що дається на цей час.
3. Бога полюбимо, бо хто вартує бі­льшої любові? І що від цієї любові є блаженнішим? Ви взялися і почали, але кінець ще далеко.
4. Потрібно умертвити тіло, а щонайперше пожадливості йо­го, уникаючи всього, що може його розпалювати (1,67).

1. Учора за велінням владики нашого вийшов я з монастиря, прийшов у патріар­хію, а звідти до царської канцелярії. Весь день я там пробув і перед очима моїми проносились постаті та особи, круговороти світських справ і метушня, що сюди й туди людей ганяє, людське багатослів’я, клопотнеча та світські змови; і все це у дні чесної і святої Чотиридесятниці. Відхилило це мене від звичного настрою, до вух моїх доносились чудні слова, а очі розбігалися від розмаїття всякої дивини. Я це ще й досі відчуваю, тож користаюся нині слушною нагодою, щоби вам про це роз­повісти. Як із хмар, що згустилися, падають краплини дощу, так у скрусі серця ка­пали сльози з очей моїх, і я, зідхнувши із глибини душі та стишивши хвилювання помислів своїх, віддав подяку Господеві молитовним сходженням угору і втішився вами, що вийшли ви із середовища таких і відлучилися від них, відреклись навіть від самого дотику до нечистот світу й перебуваєте на поприщі підкорення, щоден­но боретесь у випробуванні вашого терпіння та в дусі сходите на висоту чеснот бо­гоугодним благим настроєм і поводженням.

2. Що є блаженніше, що бажаніше і що прекрасніше від стану і становища вашо­го? – Ви, направду, діти Христові, слуги Бога і Отця, що відреклися від тіла і крові. Мета світських людей у земному, а ваша мета – в небесному; для них головне – світ, а для вас – небо. їм властиво втішатися тутешнім без радості, тутешнім збага­чуватись без відчуття збагачення, тутешнім насолоджуватись, не заспокоївши пра­гнення насолоди. Інакше про них не можу сказати. А у вас – радість, виплекана на­дією, радість від того, що обіцяне у прийдешньому віці: при бідності в минулому – збагачення у вічному, при скорботній здержливості – куштування неуявних благ духовних. Тож не будемо нічому іншому годити, на ніщо інше не звертатимемо погляду та уваги, нічого іншого не бажатимемо, окрім того, що нам даровано за вишнім присудом і на що послав нам ласку Дух Святий.

3. Прийдіть – і віддамо славу Тому, Хто покликав нас. Прийдіть – і полюбимо Того, Хто нас так полюбив. Прийдіть – і, як раби, послужимо Йому, щоб удостої­тись панування над усім. Прийдіть – і побоїмось Його, щоби світ нас боявся та по­любили хори ангельські. Прийдіть – і очистимось від злих діянь і помислів, щоби Він, – правдиве світло неприступне, – освітив нас блискавицею Духа та вивів на високу гору божественного життя і виявив нас перед людьми, як місто божествен­не. Чи ви чули, що говорить один із святих отців у Геронтиці? – Якщо вшануємо Єдиного, тобто Бога, то всі нас шануватимуть, якщо ж зганьбимо Його гріхами своїми, то стрінемось із протилежним! І хто Господа не полюбить? Хто не пригор­неться до цього Світла великого та безконечного? Хто не побіжить до цього вели­кого Засновника подвигів та Вінцедавця? Хто не захоче царювати разом із Всеца- рем віків? Хто не надасть переваги над усім усиновленню Тим, від Якого кожне батьківство на землі та на небі, Отцем щедрот і Владикою усього світу? Хто не по­дбає успадкувати з Господом нашим Ісусом Христом це Отче єднання, котре не­вимовне для слова, неосяжне для слуху та недослідиме для помислу? Ви це вибра­ли й полюбили, відгукнулися на поклик та прийшли, стали чинити і чините. Але ще не кінець подвигам (змаганням на арені), не межа ще для бігу, потрібно поси­лено бігти і бігти, допоки не закінчився час змагань, як промовили ці величні й зо­лоті вуста Духа. Хіба не чуємо, що говорить Павло, це світло світу, вселенський апостол: “Тож і я біжу, та не як навманці; веду кулачний бій, не як повітря б’ючи, а умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним” (1 Кр. 9, 26,27)?

Бачиш, що прорік чоловік Божий? Потрібне умертвлення та владне підкорення цього невтримного тілесного коня. Тож стримаймо його і приборкаймо. Прошу вас про це я, багатопристрасний та многогрішний, щоб не закусив він вудил і не ски­нув вершника, – розуму, та не зробив нас посміховиськом перед ненависниками нашими. Будемо уникати урвищ, щоби бігти безпечніше. – Розумієте, звичайно, про що я кажу. – Горе лукавому зору, бо він впускає в душу гріховну отруту! Горе окаянному зухвальству, бо воно швидко палить дім чеснот! Горе взаємним юначим усмішкам безбородих або й бородатих, бо вони за одну мить звергають нас у до­лішні краї пристрастей! Горе насиченню черева та спанню досхочу, бо вони поро­джують та помножують злоплідне насіння пожадливості! Горе тим, які гуртуються вчотирьох та заводять таємні бесіди й посідки, а особливо, коли наважуються при цьому відкривати один одному сороміцькі помисли, нібито для взаємної вигоди та користання, бо серед них не Христос, а сатана! Але ви огородіться страхом Божим та ще більше й більше здіймайтеся у небесному сходженні вашому.

Залишити відповідь