Гомілія на 1 псалом

Василій Великий “Пояснення Псалмів”

2Vas_VelГомілію св. Василія на перший псалом можна вважати як загальний вступ до його пояснень псалмів. У ній автор, між іншим, підкреслює значення псалмів, бо вони значно впливають на релігійне вироблення не тільки поодиноких осіб, але й цілої спільноти. Далі св. Василій розбирає в них якусь чесноту або осуджує дану хибу. При цьому він заохочує уникати й найменшого упадку в гріх та подає засоби, як вистерігатися проступків і таким чином належно приготовитися до щасливої вічності.

1-ий уступ. Визначність Книги Псалмів і користь для тих, що займаються ними.

2 уступ. Про користі з псалмів, молитви в них і пояснення арфи.

3 уступ. Найвища ціль людини – щасливість, і в чому саме справжнє щастя.

4 уступ. Початок добра – це віддалення від злого. Три вказівки, як віддалятись від зла. Дорога туземного життя – це наближення до нашої цілі.

5 уступ. Цю дорогу відбуваємо всі, і то з поспіхом.

6 уступ. Від гріха слід утікати відразу, бо гріх – заразлива недуга.

1.    – Ціле Св. Письмо – богонатхненне й корисне1. Святий Дух написав його на те, щоб ми всі, без винятку, немов у спільній лікарні, могли вибрати собі з нього лік на власну недугу. А цей лік, як говорить Св. Писання, виліковує великі провини.

Отож, про одне навчають пророки, про інше – історичні книги, Закон – теж про інше, а подібне йому в Приповідках – ще про інше, для заохоти. Книга Псалмів вибрала з них усіх щонайкорисніше. Вона передбачає майбутні події, пригадує минулі, подає приписи щодо способу життя і вказує, що слід робити. Коротко, це – спільна скарбниця повчань, бо вона пильно дбає про те, що для кожного корисне. Книга Псалмів виліковує давні рани душі, а свіжозраненій людині прино¬сить скоре видужання. Вона те, що знемагає – кріпить, а що непорушене – зберігає. І взагалі Псалтир, оскільки це в його силі, нормує пристрасті, які в час людського життя різно розпаношуються в душах. Він осягає це з милою переконливістю та приємністю, яка зроджує в нас мудрі думки.

Коли Св. Дух побачив, що привести людський рід до чеснот важко, і що ми через нашу схильність до приємностей залишаємо свій простий шлях життя, що Він тоді робить? Він передає в свої поучення милозвучну насолоду, щоб ми з приємністю і легкістю могли несвідомо осягнути користь з Його висловів. Він робить це за прикладом мудрих лікарів, які, даючи людям, яких млоїть, пити гіркі ліки, часто намащують посудину медом. Таким чином, гармонійні мелодії псалмів є продуманими для нас, щоб ті, які в дитячому віці, або взагалі ті, що в звичаях ще не дозрілі, виховували свої душі, хоч насправді, виглядає, що вони лише співають. Ледве чи хто з багатьох та байдужих не опустив коли навчання-проповідь і затримав у своїй пам’яті заклик апостолів або пророків, а вислови псалмів і в хаті гомонять, і на ринку їх чути. Коли ж хто запалає надмірним гнівом і спів псалма стане втихомирювати його, тоді гнів зараз відійде, бо мелодія співу заколише злість у душі.

2.    – Псалом наповнює душу погідністю. Він – володар миру, бо втихомирює розбурхані й неспокійні думки. Він теж злагіднює розстроєння в душі та стримує розгнузданість. Псалмоспів знаходить приятелів, приводить до єдності розлучених і відновляє згоду між ворогуючими. Хто ж може того, що з ним спільно засилає молитву до Бога, уважати своїм ворогом? Тому й найбільшим добром є те, що спів псалмів родить любов. Він наче винаходить якийсь зв’язок одності і згоди, щоб єднати народ у гармонійну цілість.

Від співу псалмів утікають демони. Він є засобом, щоб осягнути допомогу від ангелів. Псалми – це оружжя в час нічного страху, відпочинок під час денних трудів. Для дітей – вони (псалми) охорона, для молодців – прикраса, для старших – потіха, а для жінок – найкраща оздоба. Псалми заселяють пустелі, вчать рівноваги на ринках. Вони – для початкуючих основне навчання; для тих, що вже в ньому поступили – зріст у поступі, а для досконалих – закріплення в ньому. Спів псалмів – це голос Церкви, бо псалми додають радість під час святкових днів і викликають смуток, який родиться згідно з наказом Бога. Псалми витискають сльози з твердого, наче камінь, серця. Вони – твір ангелів, небесна установа, духовне кадило.

О, мудрий винаходе Вчителя, який продумав те, щоб ми, співаючи, заразом навчалися багато корисного, і щоб таким чином ми закріпляли повчання в своїх душах. Бо, звичайно, те, чого хтось навчився насильно, не залишиться йому, а що прийнято радо і з вдоволенням – це тривалішим буде в наших умах. Справді, чого ж то не можна навчитися з псалмів?! Чи світлої мудрости, чи строгої справедливости, чи солідного самоконтролю, умертвлення, повної розсудливості, способу в покуті, міри в терпеливості та й багато іншого добра, про яке лиш можна б подумати. У псалмах знаходимо досконале богослов’я, віщування про прихід Христа в тілі, погрозу Суду, Надію на воскресіння, страх перед карою, обітниці на прославлення, об’явлення тайн. Все це маємо в Книзі Псалмів, наче заховане в якійсь великій і спільній скарбниці для збереження.

Книгу цю, хоч багато є музичних інструментів, пророк примінив до так званої арфи. Притому автор вказує, як мені здається, що вона – дар Св. Духа, бо джерело звуків музичного її інструменту походить з висоти. Завдяки ж цитрі й лірі бронз видає голос при ударі відповідним приладом по струнах. А цей інструмент (арфа) має джерело гармонійного свого ритму з висоти, щоб ми старалися шукати того, що вгорі, і в насолоді цими мелодіями не поверталися до поганих пристрастей тіла. Тому я думаю, що пророчі слова завдяки будові цього інструменту будуть для нас ясними в своїй глибині і у мудрому способі вислову. Бо ті, що зрівноважені й добре настроєні в душі, мають відчинений шлях до того, що над ними. Врешті, пригляньмося початкові псалмів.

3. «Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить»2. Коли архитекти споруджують могутні будівлі, вони кладуть під ними фундаменти, відповідні до їх висоти. Так само й будівничі кораблів, коли споруджують важкі, вантажні судна до перевозу, будують у цих транспортових кораблях важке дно, розмірно до їхнього тягару. В процесі розвою живих істот, після їх зачаття, є так само. Серце тих створінь, що його природа формує перше, прибирає завдяки природі вид, відповідний до своєї будучої істоти, яка має народитись. Тим-то, коли тіло в своєму розвої приймає будову згідно з властивими собі первопочинами, тоді розмірно до його величини формуються різні види в тих істотах. Отже, в якому відношенні є фундамент до будівлі, чи дно в судні, а в живому організмі – серце, таке саме, значення, здається мені, має отой короткий вступ до цілого укладу псалмів.

Давид, маючи на думці заохочувати людей до численних і важких справ, повних багатотисячних зусиль і трудів, у ході своєї мови найперше вказує борцям побожності на щасливу ціль. А саме, він хоче, щоб ми переносили прикрощі життя радо, в надії на приготовані нам добра. Подібно і для подорожніх, які відбувають прикру та важку дорогу, приносить пільгу в несенні трудів, вигідне та й очікуване місце спочинку. Жадоба товарів чинить купців сміливими випливати в море. Надія на жнива злагіднює, в якійсь мірі, рільникам дошкульність праці. Тому і спільний керманич нашого життя, той великий учитель, Дух правди, мудро й уміло приобіцяв уже наперед нагороду, щоб ми всупереч теперішнім труднощам поспішали в дусі до втіхи вічними добрами.

«Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить». Отже, що справді є добрим, те перш усього й головно є найщасливішим. Таким саме є Бог. Тому св. Павло, згадуючи про Христа, пише: «Славне з’явлення великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа»27. Бо справді блаженним є саме Добро, до якого всі істоти свій зір звертають і Його якраз всі створіння бажають. Це – незмінна природа, володарська гідність, життя, повне спокою; це – веселий стан життя, який є без зміни і не знає переміни. Ця Істота (Бог) – вічнотекуче джерело, пребагата благодать, невичерпний скарб! А необізнані з тим люди й любителі світу, які не відають природи Його добра, називають часто вартісними речі безвартісні, як багатство, здоров’я чи славу цього життя. Тим часом ні одне з них не є добре за своєю природою. Вони ж не тільки легко змінюються в щось протилежне, але і своїх посідачів не в силі зробити добрими. Хто ж бо справедливий через багатства, хто розумний завдяки своєму здоров’ю? Навпаки, служіння тому часто веде до гріха кожного з тих, що зле користуються Цими добрами. Отож, щасливий той, хто посідає найбільше тих благ, які треба нам мати, хто є учасником дібр, яких не можна загарбати. А як можемо його пізнати? Це той, хто не ходив за порадою безбожників.

Та заки виясню, що це значить іти за порадою безбож¬ників, хочу наперед відповісти вам на питання, чому пророк говорить, що Господь вибрав одного лиш чоловіка і зве його «блажен муж»? Невже ж Він жінок виключив від щастя? Зовсім ні! Одна ж чеснота в чоловіка й у жінки, бо вони обоє як створіння гідні однакової чести та й нагорода для них обох однакова. Послухаймо, що говориться в Книзі Буття: «Сотворив Бог людину… на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх»3. А в тих, в кого природа одна, в них і спромоги такі самі. Та й у кого труд однаковий, для того й нагорода така сама. Чому ж, отже, про мужа є тут згадка, а про жінку промовчано? Бо автор думає, що вистачає, якщо в них одна природа, виказати все при допомозі важливішого чинника.

Отож, «блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить». Зверни тут увагу на точність висловів, кожний висказ повний тверджень. Бо хто перебуває в цьому житті, той не є щасливим через непевний відхід. Хто ж виповнив поручення і своє життя злучив з певною ціллю, той без сумніву вже зветься щасливим. Отже, чому щасливі ті, що ходять у законі Господньому? Тут Св. Письмо уважає за щасливих не тих, що ходили в ньому, а тих, що ще ходять. Бо ті, що чинять добро, в самому вже ділі знаходять похвалу. Тих же, що втікають від зла, не можна похваляти, якщо вони раз або два рази уникнули гріха, але якщо б вони спромоглися зовсім не допускатися злих учинків. Та з бігом моїх слів виринула ще інша трудність. А саме, чому того, хто правильно виконує діло, Св. Писання не називає щасливим, тільки того, хто не допустився гріха? Бо ж і коня, і вола, і камінь можна б за таке похвалити. А яке бездушне створіння «ступає на путь грішників», або яка нерозумна істота «сідала на засіданні блюзнірів»?4. Коли трошки підождеш, напевно знайдеш розв’язку того, продовжує бо автор: «Але в Господа законі замилування має»5  Роздумувати над Божим законом – справа того, хто має розум. Ми кажемо ще й те, що початком, щоб набути добро, є відступити від зла. Тому й говориться: «Відступи від зла й чини добро»6.

4.- Отож Давид, відводячи нас своїм ученням у чесноту мудро та вміло, утечу від зла вчинив початком шляхетних діл. Бо якщо він відразу подав би справи досконалі, ти зволікав би осягнути їх. А він, призвичаює тебе до того, що легше і його можна досягнути, і щоб таким чином ти відважився на наступне… Я б сказав, що вправа в побожності, аскезі, подібна до драбини, яку бачив колись блаженний Яків7. Одна її частина була близько землі й навіть спиралася на неї, а друга – сягала самого неба. Отож треба, щоб ті, що приведені до чеснотливого життя, станули цілою своєю стопою на перші щаблі й від них посувалися безперервно до дальших щаблів, і, ступаючи так поволі, вийдуть на висоту, доступну для людської природи. Значить, як у драбині перший щабель починається від землі, так теж має відбуватися і навчання за Божим уподобанням, бо початок поступу – це віддалення від зла. Легше віддаватися цілковитому безділлю, аніж бути зайнятим якоюсь працею, наприклад, не вбиватимеш, не робитимеш перелюбу, не крастимеш!8. Кожне з них вимагає стриманості й відсутності деяких чинностей: «Люби ближнього твого, як себе самого»9; «Продай, що маєш, дай бідним»10; «Хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві»11. Це – діла гідні атлетів! Щоб їх виконати, треба душі таки дуже завзятої. Тому подивляй мудрість того, хто при помочі вчинків легших і вигідніших веде нас до досконалості. Співець псалмів подає нам три чинності, які заслуговують, щоб ми мали їх на увазі: не йти за порадою безбожників, не ступати на путь грішників і не сідати на засіданні блюзнірів. Автор ужив тут слів у такому порядку, як це буває згідно з подіями в природі. Найперше ми нараджуємось самі з собою, опісля скріпляємо своє рішення, а відтак стоїмо твердо при цих рішеннях. Отже, перше всього треба вважати блаженною чистоту душі, бо коренем тілесних діянь є рішення серця. Причина цього в тому, що перелюб, запалений на¬перед у душі розкошолюбця, зроджує таким чином зіпсуття, яке постає через вплив тіла. Тому й каже Господь: «Те, що з уст виходить, те… осквернює людину;». Безбожність слушно називається гріхом проти Бога. Отож не дозволяймо, щоб ми сумнівались коли-небудь, з невірства, про існування Бога. Бо це є й «піти за порадою безбожників», якщо скажеш у своєму серці: «Невже ж є Бог, який рядить усім? Невже ж є відплата кожному згідно з його вчинками? Ці – слабкі, а ті – сильні? Ці – без чести, а ті – у великій пошані? Та може цей світ постав самочинно, і якісь випадкові обставини призначають кожному життя без належного порядку?». Якщо б ти таке думав, ти ходив би за порадою безбожників. Отже, щасливий той, хто не допустився ніякого сумніву щодо Бога; хто відносно існуючих створінь не послаб дуже в душі, але очікує майбутніх дібр; хто у відношенні до того, хто створив нас, не задержує в собі зрадливого підозріння.

«Блажен чоловік, що… на путь грішників не ступає». Життя називаємо дорогою, бо кожна істота поспішає до своєї цілі. Як ті, що сплять у човнах, несені самочинно під подувом вітру до пристаней, не відчувають того, що сама вже течія наглить до мети, так подібно є і з нами. Час нашого життя пропливає і кожний з нас якимсь безупинним та неспокійним рухом спішить, кінець кінцем, у непомітному бігу свого життя до властивої цілі. Наприклад, ти спиш, а час біжить попри тебе; ти прокинешся і передумуєш щось в умі, а життя тим часом минає, хоч ми цього й не помічаємо. Отже, всі ми люди біжимо вперед якимсь рухом, поспішаючи кожний до притаманної собі цілі, бо ж усі ми в дорозі. Ось так повинен ти розу¬міти значення тієї дороги. Бо ти поставлений в цьому житті подорожнім. Ти все минаєш і все лишаєш позаду себе. По цій дорозі ти бачиш рослини, траву, воду чи інше тому подібне, що заслуговує, щоб глянути на нього. І ти трішки натішив¬ся ним, а потім пішов далі попри нього. Опісля ти натрапив на камені, на яри, урвища, стрімкі скелі й багна, подекуди й на диких звірів, плазунів, терня і таке інше з негожих речей. Ти над тим трошки призадумався, а відтак покинув. Таке то життя, що ні приємності його нетривалі, ні прикрощі не тяг-нуться безперервно. Ця дорога – не твоя, ані теж речі, що на ній; з подорожніми під час неї буває так, якщо перший тільки підніс ногу, то за ним зараз найближчий ставить крок, а після нього той, хто йде за ним12.

5.    – Тож подумай, чи і з обставинами в житті не є подібно? Сьогодні ти обробив землю, завтра ж інший робитиме це, а після нього – ще інший. Бачиш ці поля і коштовні доми? Скільки разів уже кожний з них, відколи вони збудовані, змінював свою назву! Спершу казали люди, що це дім того, опісля змінили цю назву за ім’ям іншого, бо дім перейшов уже у його власність, а тепер говорять, що він знову належить до ще іншого. Отже ж, чи не є дорогою наше життя?! В кожний час воно приймає іншого, і тримає в себе всіх, що приходять один по одному. Отож, «Блажен чоловік, що… на путь грішників не ступає».

А що означає це «не ступає»? Коли ми щойно зачинали жити, ми тоді не були ані злі, ані добрі, чеснотливі, бо цей вік Ще не здатний приймати ні одне, ні друге. Як же наш розум розвинувся, тоді наступило те, що написано: «Коли прийшла заповідь, гріх ожив, а я умер»13. У той час зачинають виникати погані думки, які родяться в наших душах з тілесних похотей. Справді, прийшла заповідь, а з нею і спромога розпізнавати, що добре й чесне. Якщо ж людина не переможе злих думок, позволить, щоб її розум опанували похоті, то оживає в ній гріх, а ум помре, ставши мертвим через провини. Щасливий, отже той, хто не ступає на путь грішників, але переходить при допомозі роздумування над тим, що ліпше, до побожного способу життя. Є бо дві дороги, собі взаємно протилежні: одна – розлога й простора, а друга – вузька й тісна14. Також є два провідники, кожний з яких старається приєднати собі подорожнього. Гладка й похила дорога має провідника обманного, злого демона, який при помочі розкошей тягне тих, що йдуть за ним на загибель. А прикра і стрімка дорога має доброго ангела, який важкими вправами в чеснотах веде тих, що йдуть за ним до щасливої мети.

Поки кожний з нас ще дитиною шукає, в свій час, за приємностями, тоді він зовсім не дбає про майбутність. Ставши мужем, коли то розум у нього вже розвинений, тоді щойно здається йому, що його життя поділене між чеснотою і злом. А коли він часто звертає погляд своєї душі на одне й друге, то розпізнає, що порівняльні властивості в обох різні. Життя грішників показує нам усякі розкоші теперішнього часу, а життя праведних відкриває нам блага виключно будучого віку. Справді ж дорога тих, хто має спастися, чим більше обіцяє кращі добра в майбутньому, тим прикріші обставини, злучені з нею в сучасному. А життя розкішне й непомірковане звертається не до тої приємності, якої слід нам сподіватися пізніше, але піддає користуватися приємністю вже теперішньою.

Отже, кожна душа опинилася у ваганні і змінюється в певних міркуваннях: коли вона застановляється над вічними справами, вибирає чесноту, коли ж споглядає на дочасні добра, цінить більше приємність. У першому випадку вона дивиться на поневолення тіла, а в другому – на його вигоду; тут – п’янство, там – на піст; тут – на невгамовані сміхи, там – на рясні сльози; тут – на танці, там – на моління; тут – на музику, там – на стогони, зітхання; тут – на розпусту там _ на дівочу невинність. Це тому так, бо справжнє добро,’ далеко ж віддалене, можна охопити розумом завдяки вірі, бо «те, чого око не бачило й вухо не чуло…, те наготував Бог тим, що його люблять»41; а насолода з гріха має готову в собі приємність, яка дістається до душі всіма способами. Щасливий той, хто не дасться спокусі звести до приємності собі на загибель, але в терпеливості очікує надії спасіння та, вибираючи одну з тих двох доріг, не вступив на дорогу, яка веде до чогось гіршого.

6.- «І на засіданні блюзнірів не сідає». Чи псалміст говорить про ті сидіння, на яких даємо відпочивати нашим тілам? Та що спільного має в такому разі дерево з гріхом, щоб оминати місце сидіння як шкідливе, бо його займав грішник? А може думаємо, що сидінням треба називати сильне й постійне тривання в підтримуванні зла? Цього саме слід нам вистерігатися, бо вперте перебування в гріхах спричиняє в душі стан, який важко усунути, тобто, недуга душі, задавнена виконуванням зла, ще закріпилась. Тому важко вилікувати її, або й зовсім вона стала не до вилікування, коли навичка в людини стає наче другою природою, що дуже часто буває. Отож, треба молитися, щоб ми не допускалися зла. Лишається нам ще й друга дорога, цебто після спокуси скоро втікати від зла, немов від отруйного єства, як написано в Соломона У легкої поведінки: «Не кидай своїм оком на неї, але відвернись, щоб ти не спізнився»15. Сам знаю деяких, що в своїй молодості віддались тілесним похотям і через злу на¬вичку залишились у гріхах до самої старости. Бо як безроги, качаючись у болоті, завжди більше й більше поганять себе грязюкою, так і ті люди кожної днини все більше брудняться поганню розкоші. Отож, щасливий той, хто не віддається ду-шевному злу. Коли ж ти через підступ ворога прийняв у свою душу безбожні поради, то не позіставай у твоєму грісі. А як і сталось тобі це, то не перебувай стало у злому. Отже, не сідай на засіданні блюзнірів!

Якщо ти зрозумів, що Св. Письмо називає сидінням, цебто довготривалим перебуванням у злі, то розбери, врешті, про які блюзнірства тут мова. Люди, досвідчені в цих справах, кажуть, що зараза, коли вчепиться одної людини або звіряти, то переходить на тих усіх, що живуть поблизу, бо природа цієї пошесті така, що всі взаємно заражаються нею. Такими є і деякі виконавці беззаконня. Передаючи один одному цю недугу, вони разом спільно хворіють і спільно загибають. Або чи не бачиш тих розпусників, що сидять на ринку й насміхаються із здержливих у чистоті та розповідають собі про сороміцькі вчинки, труди темряви? Вони притому перераховують погані пристрасті, наче світлі сторінки чи якісь інші чесноти мужів. Ось ті блюзніри, які намагаються перелити власне зло на всіх, щоб багато людей стали подібними до них і щоб таким чином вони при помочі спільної всіх участи в злому, втекли перед неславою. Бо ж вогню, який захопив легкозаймисту річ, не можна зупинити, щоб він не захопив її цілковито. А це буває головно тоді, коли бурхливий вітер кидає полум’ям. Так само важко зупинити гріх, який опанував якусь людину, щоб не перейшов на інших, хто є поблизу, і, коли духи погані запалили його. Дух нечистоти не дозволить, щоб зараза лишилась у якійсь одиниці. Навпаки, ровесники зарази лучаться спільно в одно: у гулянки, пиятики, і притому заводять погані розмови. Упавша жінка, що п’є разом, до одного сміється, а іншого провокує, і так вона всіх рівночасно розпалює до того самого гріха.

Чи ця пошесть (зараза) – мала справа, або поширення зла це щось мале? Справді, той, хто знався із захланним, або з тим, що якимсь іншим злочином здобув значну «повагу», або з тим, хто має владу над народами, або з тим, хто став вождем військ, або з тим, кого опанували найбільш огидні похоті, чи він не перейняв зарази в свою душу, роблячи своїм власним зло тієї особи, з якою знався? Бо гідності в людському житті виявляють собою одночасно життя тих, хто ними заблищав. І вояки стають у значній мірі подібними до своїх вождів. А жителі по містах-державах спілкуються з тими, що при владі. Та й взагалі будь-коли злочин одного стане визнаним за гідний наслідування для багатьох, тоді слушно й правильно казатимуть, що дана пошесть душ бере верх у житті. Розголос багатьох у злому потягнув тих, хто легше паде у подібне беззаконня. Тому один від одного набирається зіпсуття, як зрештою вони самі це говорять, що душі в них заражені пошестю. Справді, не сідай на засіданні блюзнірів, ані не бери участи в зібраннях людей-обманників і руїнників, ані не залишайся на злих нарадах.

Бачу, що моя бесіда щойно на вступі, а вже виходить поза межі належного укладу. Внаслідок цього не буде вам легко запам’ятати сказане, ані я не зможу продовжувати цю науку через мою, як звичайно, слабосилість голосу, якого мені не стає. Це, що досі я сказав, пояснюючи вам утечу від злого, не висловлене повністю, бо досконалість, яка осягається добрими вчинками, тут оминута. Отож, коли поручаємо уважним слухачам виголошену науку, обіцяємо, що за Божою поміччю решту доповнимо, хіба б у майбутньому ми були змушені зовсім мовчати. Коби Господь винагородив нам ці наші слова, а вам дав користь з того, що ви заслухали, за ласкою Христа, якому слава і влада на віки вічні. Амінь.

1 2 Тм. 4,16. – Цими словами св. Василій Великий зачинає свій Вступ до «Гомілій на псалми». І це введення знаходимо в багатьох Рукописах св. Августина, цебто в його поясненнях на псалми. То¬му Деякі приписували введення св. Василія єпископові з Гіппони. Одначе, з часом патрологи прийшли до переконання, що згаданий Вступ належить таки до св. Василія, архиєпископа Кесарії Каппадокійської. Тим більше, що Руфін, який раніше Августина прийшов на світ (444-410 рр.), переклав його на латинську мову.

2 Проп. 10,4

3 Бт. 1,27.

4 Пс. 1,1. – Saint Basil, Exegetic Homilies, transl. by S. A. Way, CDP, Washington D. C. pag. 146. n. 6.

5 Пс. 1,2.

6 Пс. 47,27.

7 Бт. 28,12.

8 Вх. 20,14-14.

9 Мт. 19,19.

10 Там же, 19,21.

11 Там же, 4,41.

12 Цей «Вступ» (чотири перші розділи) переповів своїми слова¬ми св. Амврозій у передмові до свого видання Гомілій (на перший псалом).

13 Рм. 7,9.

14 Мт. 7,14-14. Пор., Василій, Науки для народу, Св. Ґлен Ков, Н.Й., 1944, стор. 248.

15 Кн. Прип. 9,18; однак у перекладі 70-ох, тобто Септуаґінти.

Залишити відповідь