Гомілія на 7 псалом

Василій Великий “Пояснення Псалмів”

 

kniga_1Жалобна пісня Давида,
що її проспівав до Господа з приводу Куша, сина Єменея1

Після історичного введення про напис псалма, св. Василій викладає, як дуже потрібен людині Бог в боротьбі зі злом. Пояснивши різні аспекти людських чинностей перед Божим Судом, він каже, що добрі чи злі діла будуть оціне¬ні залежно від умовин, в яких зроблено їх. Наприкінці свя¬тий закликає увільнитись від проступків, бо ніякий гріх не може укритися перед Богом.

1-ий уступ. Історичне тло псалма.
2 уступ. Відкуплення і спасіння походять виключно від Бога. Про це пе-реконаємось у День Суду.
3 уступ. Віддати іншим те, що їм належить. Сила праведних виявляється в усуненні зла, яке спіткало їх. А слава праведника – в Христі (Бозі). Пророцтво про Христове Воскресіння.
4 уступ. Божий Суд – взірцевий. Різні значення слова «суд» у Св. Письмі.
5 уступ. Вартість-значення діл перед Божим Судом ба¬гато залежатиме від різних обставин. Невинність щодо зла і непричетність у злому.
6 уступ. Про те саме, і про універсальність у молитві. Господь вивідує серця і нутро.
7 уступ. Життя праведного – це безперервна боротьба. Кара для грішних – Божа відплата.
8 уступ. Сам же грішник – син диявола. Невірна Богові душа – немов яма, в яку паде Боже слово і пропадає в ній через діяння гріхів. А вірні душі – це криниці: їх освічує світло й відсвіжує жива вода з навчання віри.

1.    – Напис цього псалма, здається, в дечому інакше зву¬чить щодо історії в книзі Царств, у якій оповідається про вчинки Давида2 . В ній бо Хушай, найбільший друг Давида, згадується як син Арахія, а тут як син Єменея. Та ні цей не є сином Єменея, ні хтось інший, що там знаходиться. Можливо тому він так зветься, що, перейшовши на бік Авесалома, розповів з удаваною приязню про велике, важливе та повне завзяття діло. Як муж найбільше завзятий і надзвичайно вправний у військових справах, він зірвав пляни Ахітофела, через що названо його сином Єменея. У перекладі ж син Єменея означає «син правої руки». Отож він намовив, щоб не гаяти часу на справи Ахітофела – негайно напасти на батька3 , який був «стомлений і знесилений». Тим він не допустив, щоб прийняли пораду згаданого Ахітофела тому, як говорить Пи¬сання, «бо Господь хотів навести на Авесалома нещастя»4. Отже, їм5  видалось, що Хушай подавав більш переконливі причини, щоб зволікати, а тим часом ціллю його було дати Давидові більше часу на зібрання війська. Рада його, Хушая, подобалася Авесаломові, який сказав: «Рада Хушая аркія, краща за Ахітофелеву раду». Тим часом Хушай сповістив Давида через священиків Цадока й Евіятара про рішення, і усильно радив не розташовувати таборів у пустині Аработ та настоювати на нього, щоб перейшов її. Отже, завдяки добрій пораді Хушай став правою рукою Давида, цебто від шляхетного вчинку пощастило йому дістати цю назву. Тому й названо його сином Єменея, тобто, сином правиці. Такий вже зви¬чай Єв. Письма давати більш лихим синам назву радше від гріхів, аніж від батьків, а кращих синів називати від їхньої знаменної чесноти. Слушно апостол називає диявола сином загибелі: «Бо спершу… виявиться чоловік безбожний, син погибелі»6. Також Юду назвав Господь у св. Євангелії сином загибелі: «Ніхто з них не пропав…, лише син загибелі»7. А тих, Що завдяки навчанню пізнали Бога, Він називає ділами мудрости: «Виправдалась мудрість власними ділами»8; «І коли там є котрийсь, син миру»…9. Отже, не дивно, що про тілесного його батька (тобто Єменея) мовчать і цього головного приятеля Давида називають сином правиці, бо від своїх учинків він прийняв гідну собі назву.

2.    – «Господи, Боже мій, до тебе прибігаю; спаси мене»10. Часом дехто думає, що це простенька молитва і хто-небудь може заносити її до Бога: «Господи, Боже мій, на тебе я поклав надію, до тебе прибігаю, спаси мене!» Одначе, так не є. Бо хто поклався в надії на людину або на щось інше в цьому житті для своєї підтримки, наприклад, на владу, на маєток або щось подібне, що багато людей уважають за світле, та¬кий не може сказати: «Господи, Боже мій, я поклав надію на тебе». Бо ж є заповідь, щоб не надіятись на тих, що є при владі; і «Проклят той, хто уповає на людину»11. Якщо ж не вільно почитати нікого іншого, крім Бога, то не вільно й надіятись ні на кого іншого, а тільки на Бога, Господа всіх. Адже читаємо: «Ти моя надія і сила моя»12.

Як же Давид прохає, щоб його найперше охоронити перед гонителями, а опісля звільнити? Ці слова стануть нам зрозумілими, додавши до них дещо. «Спаси мене від усіх гонителів моїх і рятуй мене, щоб не вхопив хтось із них, мов лев, душу мою»13. А яка є різниця між охороною і звільненням? Охорони потрібно тим, що нездужають, а звільнення тим, кого тримають у в’язниці. Отже, хто сам від себе знемагає і сам у собі має віру, той цією власного вірою приготовляється до охорони, бо сказано: «Віра твоя спасла тебе»14, «Хай тобі станеться за твоєю вірою!»15. Той, хто повинен бути звільнений, очікує від інших ціни, яку треба заплатити за нього. А кому грозить смерть, той свідомий, що один є, хто визволяє. Тому й каже псалмопівець: «На тебе я надіявся, охорони мене від недуги й увільни мене від неволі». Завзяті Божі змагуни (атлети) ведуть знаменну боротьбу 3 невиди¬мими ворогами. Коли ж вони оминули всі наступи переслідування й опинились при кінці життя, тоді володар цього віку перевіряє їх, щоб, як знайде на них рани від борні або якісь плями, що залишили сліди гріхів, притримати їх. А знайде їх без рани й без плями, то підуть вони на вічний спочинок, як непереможені й увільнені Христом. Тому молиться Давид за своє життя теперішнє і майбутнє: «Охорони мене тут, від тих, що переслідують мене, і увільни мене там у час перевір¬ки, щоб часом не вхопив хтось, наче лев, душу мою». Цього можна навчитися теж від самого Господа, який говорив у час своїх терпінь: «Надходить бо князь світу цього. Щоправда, у мені не має він нічого» . Отже, як сказав Христос, той, хто не допускається жодного гріха, нічого не має. А для людини досить, коли вона осмілиться промовити: «Надходить князь цього світу й у мене він знайде мало що, а й то незначне»16. Однак, і це для нас небезпечне, хіба що маємо когось, хто б нас увільнив і охоронив. Отже, згадавши дві турботи, пророк навів ще дві просьби: «Спаси мене від усіх гонителів моїх і рятуй мене, щоб не вхопив хтось із них… душу мою… так що й нікому було б порятувати».17

3. «Господи, Боже мій, як я те заподіяв, якщо в моїх руках є якась кривда, як я відплатив злом тому, що мені добро діяв… то нехай ворог гонить мою душу й наздожене»18 . Св. Писання, за своїм звичаєм, не тільки вживає слово «відплата» (нагорода) для названих чинностей, коли наступило якесь добро чи зло, але також для чинностей, що започатковують якусь дію, наприклад, у цьому випадку: «Добре чини з твоїм слугою»19 . Бо замість сказати: «Дай», каже: «Відплати, добре чини, винагороди». Отже, давання – це початок добродійства, а віддавання – це рівна відплата від того, хто зазнав цього добродійства. Віддача (відплата) – це свого роду дру¬гий початок і чергування дібр або зол для деяких людей.

Та думаю, що моя бесіда замість висловлювати прохання, неначе домагається, цебто вимагає звороту. Вона висловлює таке значення. Обов’язок батьків дбати про своїх дітей є конечним з природи. Отож, прошу, заховайте його! Бо з природної любови дітям належить старання про речі до життя. Батьки, як говорить апостол, повинні забезпечити їх добром, цебто крім самого життя достачити їм і засоби до цього життя20. Про таку віддачу або відплату часто згадується в Св. Письмі й вони часто мають примінення в початкових чинностях. А пророк, який тепер має слово, мабуть завірив, що він ані не від¬платив спричинникам зла, ані чимось подібним їм не віддав: «Як я відплатив злом тому, що мені добро діяв…, то нехай ворог гонить мою душу й наздожене»21. А паде непутнім від ворогів той, хто відпав від ласки, яка пливе з Христової повноти. Отож, «нехай ворог гонить мою душу й наздожене», «нехай життя моє затопче в землю»22. Душа праведного, розставшись з тілесними почуваннями, має життя укрите з Христом У Возі. Вона може тоді говорити за апостолом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина»23. Навпаки, душа грішника й того, хто живе за вимогами тіла, потураючи тілесним приємностям, валяється в тілесних похотях наче в болоті. Тоді ворог топче по ній все більше, старається опоганити її, немов землею присипати. Він ступає на того грішника, що впав, топче його сво¬їми ногами по землі, тобто, придавлює життя того, хто впав тілом. «І славу мою нехай кине в порох»24.

Слава Святих, які мають своє громадянство в небі і збирають собі добра у вічних скарбницях, є там, у небі. А слава земних людей і тих, що живуть за бажанням тіла, лежить, як говорять, у поросі. Бо той, хто хвалиться туземним багатством і побивається за короткотривалими почестями в лю¬дей, а своє довір’я поклав у великий вигодах для тіла, той має свою славу, однак, не ту, що підноситься до неба, а ту, що лишається в поросі.

«Встань, Господи, у твоєму гніві, підведися в обуренні проти моїх супостатів» . Пророк благає, щоб таїнство Воскресіння вже завершилося й усунуло їхні (ворогів) гріхи, або щоб піднесення на хресті, яке мало доконатися в майбутньому, коли то злоба ворогів посувалась до найдальшої межі, вже здійснилося, або й цей вислів: «Підведися в обуренні проти моїх супостатів»25, знайшов тут своє примінення. Цим словам псалміст надає таке значення: Хоча б і як набрало сили лукавство та посунулось у безконечність, розтяглося б у безкрай, Ти, одначе, в надмірі своєї сили, як добрий Лікар, що запобігає ширенню недуги, можеш стримати цю недугу. Ти можеш стримати її, якщо загострується і шириться, та перетяти її тяглість своїми поправними карами.

4. «Встань, Господи… і пробудися задля мене на суді, що сам єси призначив»26. Цей вислів можна віднести й до та¬їнства Воскресіння, бо ж пророк закликав, щоб Господь встав як Суддя, щоб покарати всякий гріх і щоб доручення, дані нам уже наперед, були виконані. А можна цей вислів застосувати й до стану подій в часах псалмопівця, бо він закликає Бога встати і скартати за порушення заповіді. Заповідь же була: «Шануй твого батька і матір»27. Її дав Бог, а його (Давида) син переступив її. Тому пророк закликає, щоб Господь поправив цього сина і скарав багатьох, щоб Бог не терпів довго, але під¬нісся в гніві і, вставши, покарав за свою заповідь, заповідь, зневажену, «що сам єси призначив…

«І збір народів нехай тебе оточить»28. Очевидно, що, скаравши одного лиходія, багато навернеться. Отож, покарай лукавство того, щоб численний збір народів оточив тебе. І через цей збір «ти сядь над ним високо!»29. Через цей збір, який оточує Тебе і який Ти набув ласкою приходу на землю та й ласкою Воплочення, « сядь над ним високо», заверни на висоту слави, яку Ти мав, заки ще світ постав.

«Господь судить народи»30. У Св. Письмі у багатьох місцях розкинені вислови про суд, які дуже потрібні і значно пособляють навчанню про побожність у тих, що увірували в Бога через Ісуса Христа. Ці слова про суд написано в різних значеннях, тому постає щодо них вагання в тих, які не розуміють належно цих значень: «Бо хто вірує в нього, не буде засуджений, хто ж не вірує – той уже засуджений»31. Якщо хтось Є, хто не вірує, він подібний до безбожника, бо «безбожники на суді не остояться»32 . Коли ж віруючі стали завдяки вірі Божими синами й тому вони звуться богами, тоді «Бог стоїть серед Божої громади, серед богів він судить»33. Отже, виглядає, що Св. Писання вживає деколи слово «судити» замість випробовувати, а часом і замість осуджувати. Наприклад, замість випробовувати: «Я ж у моїй невинності ходжу; спаси мене і зглянься на мене»34. А замість осуджувати вживає оте: «Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили»35, якби ми самі себе іспитували, ми не підпали б під Суд, «бо Господь творить суд над усяким тілом»36, цебто під час перевірки кожної істоти, яка будь-коли жила, Він теж сам Себе піддасть судові. Тоді Він свої поручения протиставить учинкам грішників, обороняючи Себе доказами, що Він усе, належне до Нього, виконав для спасіння підсудних. Ціллю того є переконати грішних, що вони віддані гріхові і, признавши Божий

Суд, добровільно переносили кару, яка впала на них.

5. Вислів «судити», за словами Господа, має ще інше значення, напр.: «Цариця півдня стане на суді з цим поріддям і його засудить»37 . Бо ті, що відвертаються від Божого вчення і не мають любові до краси, до шляхетних справ-речей та й взагалі віддалились від правд, які навчають про мудрість, стягнуть на себе важкий засуд. А приймуть його (цей засуд), каже Писан¬ня, за те, що в порівнянні до тих, які в своєму роді заблиснули старанням про гарне і благородне, занедбали все те. Однак, думаю, справедливий Суддя не судитиме однаково всіх, які приймили це земне тіло. Бо що трапляється кожному з нас ззовні, те значно відмінне є між собою і тому суд у кожного випадає різно. Це тому, що збіг обставин, які не залежать від нас, але самочинно оточують нас, обтяжує наші гріхи або полегшує їх. Візьмім, наприклад, що предметом суду є нечистота. Одначе, цього гріха допустився не той, хто від початку набрався його через погані звичаї, прийшов на світ в неморальних батьків, був вихований у злих звичаях – серед пиятики, гулянок і поганих розмов. Навпаки, той, хто мав багато нагод, які склонювали його до чогось значно кращого, дістав добре виховання, мав зразкових учителів, слухав побожні розмови, чув спасенні поучення, перестороги батьків, розмови, які настроювали до статечності і скромності, в їжі й питті був поміркований тощо, впав в подібний гріх, як інший, і здає рахунок з минулого жит¬тя, чи ж не заслуговує зовсім справедливо, на важчу кару в по¬рівнянні до попереднього? Один буде оскаржений за те, що не вживав належно спасенних засобів, про які повчали його. Ін¬шого винуватимуть за те, що хоч він отримав багато помочі до спасіння, одначе з браку опанування себе й з браку остороги за дуже короткий час запропастив себе. Подібно справа є і з тим, хто на початках свого життя був вихований у побожності, уни¬кав усякого схиблення в правдах щодо Бога й Божого закону, який засуджує кожний гріх і накликає до противних йому діл. Він теж не матиме подібного оправдання за почитания ідолів, як матиме той, кого виховали беззаконні батьки та й вже від початку погани навчили ідолопоклонства.

«Господь судить народи». Інакше судитиме євреїв, а інакше – скитів. Бо єврей відпочиває в Законі, славиться Богом і одобрює кращі справи-речі. Він дістав знання Закону, і крім загальних понять завдяки співові та вправі навчився пророчих і законних Писань. Як же зловлять його, що до¬пустився чогось протизаконного, то це зарахується йому як важчі гріхи, А скити – це кочівники, виховані в диких і нелюдських звичаях, призвичаєні до грабежу і взаємних між собою нахабностей. Вони віддаються нестримно гніву й дуже скоро попадають у лють один до одного взаємно. Всяке суперництво вони звичайно вирішують мечем, а битви навчені закінчувати пролиттям крови… Якщо виявляють до себе лю¬дяність і благородність, то для нас своїми хоробрими виступами готовлять суворішу кару38.

«Суди мене, о Господи, по моїй правді і за невинністю моєю, що в мені»39. Ця мова містить у собі, як виглядає, дещо гордости й подібна до моління фарисея, який хвалиться. Одначе, для того, хто мудро на це дивиться, пророк далекий від такого настрою.

«Суди мене, о Господи, по моїй правді», за моєю справедливістю, каже він. Багато є людей, які говорять про справедливість, але межі досконалої справедливости – недосяжні. Є бо теж справедливість ангелів, яка значно перевищує справедливість людську. А коли є якась сила над ангелами, то вона має першенство в справедливості, яка відповідає великості цієї сили. Є і справедливість Божа, що переходить усяке поняття. Вона невимовна й незбагненна для всякого створіння.

6. Тоож «суди мене, о Господи, по моїй правді» за моєю справедливістю, цебто за тією, яку люди в силі осягнути, і яка не перевищує спромоги істот, що живуть у тілі. «І за невинністю моєю, що в мені», тобто, стан того, хто говорить, вказує, що він є значно далекий від фарисейської зарозумілосте. Він же називає свою невинність простодушністю і незнанням того, що пізнати є для нас корисним, як сказано в Приповідках: «Простодушний іме кожному слову»40. Ми, люди, провинюємось у багатьох випадках необережністю і браком знання. Давид просить і благає Бога, щоб осягнути прощення задля своєї невинности. З того нам ясно, що ці слова вказують радше на покору, ніж на гордовитість у того, хто промовляє. Отож, каже: «Суди мене за моєю справедливістю і суди мене за невинністю, яка є в мене. Порівнюючи свою справедливість з людською неміччю, так суди мене. А, пізнавши простоту моїх звичаїв, не осуди мене, як грішника, наче б я був бистроумний і оглядний у справах цього світу».

«Нехай зникне злоба нечестивих»41. Хто так молиться, той справжній учень євангельських заповідей.

Бо він молиться за своїх переслідувачів, прохаючи, щоб злобу грішних обмежено якоюсь границею та кінцем. Подібно, якби хтось під час молитви за недужих говорив: «Хай зникне недуга тих, що знемагають». Однак, щоб гріх, повза¬ючи, не міг далі ширитись, наче та гангрена, псалмопівець прохає Бога стримати й обмежити надалі поширення гріха. Бо він любить своїх ворогів і хоче робити добре тим, що нена¬видять його. Ось чому він молиться за своїх гонителів.

«Праведника ж ти підтримай»42. Справедливий зветь¬ся праведним, а й серце, приоздоблене чеснотою, зветься праведним. Що ж означає тут молитва пророка? Він молиться, щоб той, хто осягнув уже праведність, мав добрий провід. Справді, ніхто не може сказати, що в справедливого є щось скривлене чи спотворене, чи перекручене. Молитва для справедливого конечна, щоб згідно з його щирою постановою та незмінною думкою Бог міг провадити його своєю рукою. І ще тому, щоб він через немочі ніколи не відступив від правила істини ані ворог св. правд не звів його хибними навчаннями.

«Ти, що вивідуєш серця й утроби, Боже справедливий»43. Св. Письмо у багатьох місцях уважає серце за головну частину душі, а утробу – за емоційну. Цей вислів означає: «Госпо¬ди, суди мене чи з правд, які маю про побожність, чи з пору¬шень моїх почувань, бо Ти «той, хто вивідує серця і утроби». Властиво ж вивідування – це перевірка з усіма тортурами, яку судді проводять у тих, над якими відбувається слідство. Ціллю того є, щоб ті, які укривають в собі щось вимагане, внаслідок терпінь виявили укрите. Таким чином, через слідство над проступками наші думки стають явними, і прито¬му виходять наяву й наші вчинки. Отож, хай ніхто не випереджує справжнього Суддю, ані перед часом хай не судить, «поки Господь не прийде й не освітить те, що скрите в темряві та виявить задуми сердець»44. Але Бог, вивідуючи серця і утроби, виявляє і свою власну справедливість. Так випробовувано серце Авраама, чи полюбив він Бога цілою своєю душею, цілим своїм серцем. Йому приказав Господь принести в цілопальну жертву Ісаака, щоб виявилось, що він не любить сина над Бога. Випробовувано теж Якова, який попав у хитрощі Ісава на те, щоб серед таких великих гріхів Ісава братня любов у нього зовсім не виявилась послабленою. Отже, їхні серця піддано випробуванню. Та й емоційний чинник Йосифа зазнав того випробування. Було це, коли безстидна цариця шаліла з любови до нього. Одначе, він поставив гідність чис¬тоти вище брудної розкоші. Більше того, він зазнав перевір¬ки, щоб видці Божого Суду могли в тому визнати належну йому честь, тому що його невинність заблисла ясно під час великих випробувань.

7. «Щит мій у Бозі»45. У час війни ті, що ведуть війну, слушно шукають допомоги проти ворожих наступів. Подібно робить і той, хто справді відчуває своїх невидимих ворогів. Він, дивлячись на небезпеку, що загрожує йому від непри- ятелів, які облягають його а усіх-усюдів, каже: «Поміч моя не від багатства, ані від тілесних засобів, ані від моєї спромож-носте та сили, ані від посвоячення з людьми, але поміч моя від Господа, «щит мій у Бозі!» – А яку допомогу шле Господь тим, що бояться Його? Про це ми навчилися з псалма, який говорить в іншому місці: «Ангел Господній стоїть на варті на¬вкруг тих, що Його бояться (Господа), і їх визволяє»46. Ще в іншому місці він мовить: «Ангел, що рятував мене»47.

«Хто спасає правих серцем»48. Правий серцем є той, хто своїм умом не схиляється ні до надміру, ні до недоста¬чі, а тримається середини в чесноті. Той, хто звертається від мужности до чогось меншого, він хибить через боязливість; хто ж прямує до чогось більшого, той відхиляється через від-чайдушність. Тому Св. Письмо називає таких скривленими, бо вони віддаляються від середини перебільшенням або недостачею. Як лінія стає кривою, коли вона відхиляється від своєї прямості через вигнуття чи вгнуття, так теж скрив¬лене серце – раз воно піднесене своєю чванливістю, другий раз пригнічене смутками й упокоренням. Тому-то Еклесіяст мовить: «Криве не може стати прямим»49.

«Бог – суддя справедливий, Бог щодня погрожує»50. Пророк, мабуть, говорив це, натякаючи на тих, що були деколи занепокоєні цими випадками, які траплялися; він наче утихомирював занепокоєння в людей. Це тому, щоб часом вони не зневірились у Провидінні над усім, бачачи батька без помсти, коли то син бунтувався проти нього; і більше лукавство його (Авесалома) в тому, що він собі намітив, розвинулось успішно. Отож, пророк, виправляючи нерозум в їхніх думках, засвідчив їм, що «Бог – суддя справедливий», сильний і довготерпеливий. Ніщо не діється відокремлено від тих по¬дій, які стаються; але Бог відмірює кожному такою міркою, якою наперед відмірив учинки в їхньому житті. Іншими сло¬вами, тому що я поповнив гріх, взамін за нього отримую по заслузі. Тож «не говоріть (проти Бога) нахабно!»51. Бог же – суддя справедливий! І не думайте про Бога так низько, що Він згідно з вашим поглядом не в силі помститись. Він – сильний. А яка причина, що Він відразу не завдає кари грішни¬кам? Він – довготерпеливий.

«Як не навернуться, нагострить меча свого»52. Погрозливе це слово; воно приводить до навернення тих, хто повільний до покути. Він не грозить биттям відразу, ранами, смертю, а гостренням оружжя і немов якимсь приготуванням до помсти…  Бо як ті, що чистять оружжя, виявляють тим свій поштовх до війни, так Св. Письмо хоче показати Божий рух щодо кари, коли каже, що Господь гострить свій меч…

«Напне свого лука й візьме на приціл. І їм зготує смертельну зброю»53. Нема тятиви, яку напинає Божий лук, але є караюча сила, яка раз нап’ята, а раз сповільнена. Тому Св. Писання грозить грішникові, мовлячи, що майбутні кари приготовані для нього, якщо він полишиться в грісі. Так, у луці приготоване знаряддя смерти. А тим знаряддям смерти є сили, які знівечать Божих ворогів.

«Стріли свої вогненними вчинить»54. Творець покликав до буття вогонь через матерію, що може горіти; одначе, він не створений для адаманта, який у вогні не топиться. Отже, во¬гонь існує для дерева, яке може горіти. Так само Божі стріли Він приготовив на ті душі, яких легко чіпається вогонь, і які багато вже назбирали туземного та пригожого матеріалу на руїну. Отже, на тих, що наперед приймають вогненні стріли диявола і тримають їх у собі, падуть стріли від Бога. Тому й говориться в Св. Письмі: «Стріли свої вогненними вчинить». Отож душу спалюють тілесна любов, жажда багатств, оргії, що розбурхують пристрасті; смутки, що палять, однак, не розтоплюють душі, і страхи, які відчужують від Бога. Справ¬ді, той, хто не пошкоджений ворожими стрілами і вдягнув на себе оружжя Боже, лишається неторкнутим цими смертоносними стрілами.

8. «Ось він зачав несправедливість, злом завагітнів і сплодив лукавство»55. Щодо порядку цих слів, то здається нам, що в них порядок неправильний. Бо ті, що мають стати вагітними, найперше зачинають бути такими, опісля відчувають біль, а потім родять. У нашому ж випадку наперед відчувають біль, відтак є зачаття, а опісля порід. І це чудово пояснює нам зачаття зла в серці. Бо нерозумні пориви в леопанованих істотах, пристрасть і непогамована в них по¬хіть спричиняють муки тим, що постають у душі нагально й з болем. Хто з таким поривом піддався поганим думкам, той відчув біль. І хто неморальними вчинками розпалив у своєму серці погань, той поповнив беззаконня. Так говорить, мабуть, той (Давид), хто стидається бути батьком незаконного сина. Він каже, що це не його син; але він (Авесалом) став сином батька, якому віддався через гріх. Тому й сказано в св. Івана: «Хто чинить гріх, той від диявола»56. Отже, диявол зродив його через беззаконня, а зачав його в своїх найбільш скритих закутках. Він затягнув його в своє нутро похоті й ним завагітнів. Опісля зродив його, коли вивів наяву його беззаконня. Тому то він57  оповістив перед усіма свою ворохобність проти батька.

«Викопав яму… і впав у рів, що сам же вирив»58. Назву тієї копанки поміщено в Св. Письмі, однак не знаходимо його там у дуже то доброму значенні, ані криницю з водою – в злому. Копанка (яма) – це куди кинули Йосифа брати його59. Таким чином відбувається теж кровопролиття «від первенця фараонового… до первенця полоненого в тюрмі»60. А в псалмах: «Мене залічено до тих, що сходять у яму»61. В Єремії сказано: «Покинули мене, джерело води живої, і повикопували собі копанки… діраві, що води не держать»62. В Даниїла написано про яму для левів, в яку кинуто Даниїла63. Криницю ж викопали Авраам64, і сини Ісаака65. Мойсей, прийшовши до криниці, присів66. Від Соломона одержуємо поручения пити воду з свого водозбору, що б’є із власної криниці67. Та й Спаситель при криниці розмовляв із самарянкою про божественні таїнства68. Причина, чому копанки зачисляємо до гірших речей, а криниці до ліпших, на нашу думку, та, що вода зібрана в копанках, нападала згори, а в криницях є водні течії, що виринають наверх. їх часом можна бачити, поки відкопують закриті місця, в яких присипала їх нанесена земля. Будь-який матеріял лежить на цих місцях, і все те земля.

Та й у душах є немов ями, куди падуть найкращі речі, що змінюються і псуються. Це буває, коли хтось стягає собі на голову пусті думки. Він звертає їх тоді до ще гіршого і протилежного правді, не бажаючи мати нічого властиво доброго. А криниці навпаки, як вони присипані нанесеною землею, їх освічує світло й джерело води питної, що знаходиться в науці й у правдах віри. Тому необхідним є для кожного споруди¬ти собі криницю, щоб він міг заховати вище наведене пору¬чения, яке говорить: «Пий воду з твого водозбору, і воду, що б’є із власної криниці» . Бо таким чином назвемося дітьми (синами) тих, що викопали криниці: Авраама, Ісаака і Якова. Ями не треба копати, щоб ми не впали в неї, як написано на отому місці; не слід її теж копати, щоб ми не почули того, що написав Єремія в докір грішникам. Про них бо сказав Бог, як ми вже навели: «Покинули мене, джерело води живої, і повикопували собі копанки… діраві, що води не держать»69.

1 Пс. 7,1.

11 11 См. 17,11; 15-18; за перекладом 70-ох.

На Давида.

3 11 См. 17,14. – Авесалом, син Давида, збунтувався проти свого батька.

4 Цебто прихильникам Авесалома…

5 11 Сл.11,3.

6 Ів. 17,111.

7 Мт. 11,19.

8 Лк 10,6.

9 Пс. 7,11.

10 Єрм. 17,5.

11 Виглядає, що св. Василій, наводячи Псалтир, злучив слова з Пс. 71,5, зі словами Пс. 118,14.

12 Пс. 7,11-3.

13 Лк. 7,50.

14 Мт. 8,13.

15 Ів. 14,30.

16 Пс. 7,11-3.

17 Там же, ряд., 4-6.

18 Пс. 119,17.

19 ІІ Кор. 111,14

20 Пс. 7,5.

21 Там же, Пс. 7,6.

22 Гал. 11,110

23 Пс. 7,6.

24 Там же, ряд. 7.

25 Там же.

26 Вх. 110,111.

27 Пс. 7,8

28 Там же.

29 Там же, ряд. 9.

30 Ів. 3,18.

31 Пс. 1,5.

32 Пс. 811,1

33 Пс. 116,11.

34 1 Кр. 11,31.

35 Єрм. 115,31.

36 Мт. 111,411.

37 У відплаті за кривду не доходили до порозуміння, а ні привернення свого права, а вирішала радше помста

38 Пс. 7,9

39 Прип. 14,15.

40 Пс. 7,10.

41 Там же

42 Там же

43 І Кор. 4,5

44 Пс. 7,11.

45 Пс. 34,8.

46 Бт. 48,16.

47 Пс. 7,11.

48 Проп. 1,15

49 Пс. 7,111

50 Пс. 75,6

51 Пс. 7,13

52 Там же, ряд. 13-14.

53 Там же, ряд. 14.

54 Там же, ряд. 15.

55 1 Ів. 3,8.

56 Авесалом…

57 Пс. 7,16.

58 Бт. 37,114.

59 Радше: в тюрмі. Вх.. 111,119.

60 Пс. 88,5.

61 Єрм. 11,13.

62 Дн. 6,8.

63 Бт. 116,15;

64 Там же, 116,17-1111.

65 Вх. 11,15;

66 Прип. 5,15;

67 Ів. 4,6 і наст…

68 Прип. 5,15.

69 Єр. 11,13

Залишити відповідь