Повчання 5

1. Це сьогодні добрі дні, час купівлі, рік Бога набути. Тож не допустимо, щоб ми потратили не лишень рік, але й день; нехай непереможними будуть у нас подвиги і ревність до спасіння, нехай змагання серед нас буде чесним, а заповзяття в наслідуванні чеснот один одного — праведним. Якщо побачимо в комусь визначну доброчесність, — тихість, наприклад, побожність, слухняність, смиренність, чи яку іншу чесноту, то нехай пройме нас добре бажання товаришувати з ним у цьому. Звідси зродиться між нами і спільність миру, і прихильність у любові. А тому, що протилежне йому, не будемо навчатися, змагаючись. Тож, угледівши недбайла, — не будемо недбалими, подивившися на черевоугодника, — не будемо ненажерливими, глянувши на балакуна, — не будемо багатослівними. Але, як мудрі і Богом навчені, самі собою будемо «усе перевіряти; тримати те, що добре» (1 Сол. 5:21).

2. Візьмемося за якір віри нашої, піднімемо вітрило надії та з усією заповзятістю будемо перепливати велике море життя цього, бо під час нашого плавання неминуче налягатимуть на нас вітри, маю на увазі бунт нашого тіла, підніматиметься хвилювання тілесних похотей, зустрічатимуться водоверті, що виходять із глибин серця, нечисті помисли й багато чого іншого, що трапляється в морському плаванні: пірати — біси злостиві, мілини — засліплення від необізнаності, підводні скелі — непередбачувані підступи супроти нашої душі, небезпечне наповнення трюму водою — затаювання гріхів і помислів нечестивих, через які душа гине, як гинуть недбалі мореплавці, що не звертають уваги на те, як їх вода заливає, і сонними занурюються разом із кораблем у морські глибини. Ми ж, любі браття, будемо берегтися від усього цього й бадьоро прямуватимемо шляхом Божим, а передусім, будемо відкривати все, що буває в нашому серці, щоб вода лихих помислів не переповнила душ наших і щоби безодня не поглинула нас, за словами пророка (Йона 2:6).

3. У братстві завжди на все готовий і в душевних подвигах, і в тілесних трудах, як зірка небесна сяє і світлом своїм багатьом шлях указує; ретельний у благочестивих справах, що неба заслуговують, нелицемірний, несміховиний і мовчазний є ангел на землі, що як перед троном херувимським служить Богові й Владиці всього сущого! Чеснотами своїми інших оживляє й побуджує в них заповзяття до ділань духовних, він — сонце променисте, золотосяйне, що зігріває всю повноту братства. А хто похмурий, темний, до ночі подібний, хто затьмарює й тих, що йому підпорядковані, та робить їх схожими на себе? — Хто ж, як не той, хто зарозумілістю, ласолюбством, кепкуванням, неробством, сороміцькими діяннями, наклепами, зухвальством і нечитотою, через поєднання з ликими помислами, стає подібним до скинутого з небес сатани? Не повинні ми підпадати під вплив отаких.

4. Недовгі труди наші, а нагорода вічна; короткі страждання, а радість повсякчасна; тягарі дочасні, а спокій безконечний. Там ви будете веселитися, де «співатимуть і танцюватимуть» (Пс. 87:7), звідкіля «смуток і зідхання зникне» (Іс. 35:10), де немає плачу, а радість одна. Тож чи даремно біжите? Чи намарно працюєте? — Аж ніяк! Навпаки, це і розумно, і піднесено, і прекрасно, і блаженно, і по-апостольськи, і по-мученицьки, і по-отчому, і по-ангельськи, і по-небесному, і Богові приємно, що вийшли ви зі світу і прийшли до нас, і народилися в нас народженням духовним, і виросли, і воїнами стали, і оснастилися зброєю духовною, і поборюєте амалекитів¹, аморіїв² і хананеїв³ з іншими племенами пристрастей. Ви залишили позаду море світу цього через зречення від нього, перейшли Йордан та в просвітленому й очищаючому другому хрещенні при прийнятті схими⁴ (а це — справжнє покаяння) звідсіля починаєте приймати частку спадку свого, землю, на яку вказав вам в обітниці своїй Бог наш правдивий, — землю, що тече медом і молоком безсмертя та життя вічного. Тож радійте, торжествуйте й веселіться, дивлячись на таку любов Божу до людини. Перед очима вашими життя стоїть, перед лицем — радість, перед ногами вашими — блаженство, привідкриті двері, — «біжіть так, щоб… осягнути!» (1 Кор. 9:24). Хто при цьому вагатися може? Хто не націлиться і не буде пориватись усе з більшою й більшою ревністю, намагаючись випередити інших, щоб одержати обіцяну нагороду?