Про те, що треба старатися швидше відсікати пристрасті, перш ніж вони стануть лихою звичкою душ
- Аналогія з тілесною недугою: Як сім днів гарячки приносять сорок днів безсилля, так і малий гріх потребує тривалого духовного лікування та пролиття крові.
- Христос як Досконалий Лікар: Чому заповіді ніколи не старіють і є точними ліками проти кожної пристрасті (смирення проти марнославства, стриманість проти сластолюбства, милостиня проти грошолюбства).
- Незворотність втраченого часу: Попередження старця про те, що золото можна знайти знову, а втрачену в лінощах годину часу — ніколи.
- Притча про кипариси різного віку: Наочний приклад великого старця про те, як пристрасть на початку виривається однією рукою, а вкорінена — потребує соборної помочі святих.
- Духовне тлумачення 136-го Псалма: Символізм Вавилону (збентеження), його дочки (ворожнечі) та немовлят (лукавих помислів), яких слід розбивати об Камінь — Христа.
- Метод поступового очищення совісті: Порада отців перевіряти свій духовний стан щоранку, щовечора та кожні шість годин, щоб вчасно помічати гріхи осудження, ремствування чи легкодушності.
- Подвиг тих, хто будить на молитву: Чому людина, яка закликає нас на чування, є винуватцем великих благ і доброчинцем, якого слід шанувати як знаряддя спасення.
- Повість про прозорливого старця та ангела: Чудесне видіння небесного посланця, який помазував миром ревних ченців та місця тих, хто був відсутній через послух, але оминав лінивих.
- Особистий досвід авви в готелі: Як Дорофей, знемагаючи від хвороби та служіння подорожнім, просив братів будити його на чування і мав до них велике благоговіння.
- Поступове зменшення зла: Як регулярний іспит совісті допомагає крок за кроком зменшувати кількість провин (із дев’яти до восьми) та утримує пристрасті від закореніння.
- Повість про брата, який крав без потреби: Приголомшливий приклад того, як пристрасть крадіжки через давню недбалість переросла у неконтрольовану звичку, коли людина ховала хліб і фрукти, а потім згодовувала їх ослові.
- Чеснота як природне здоров’я, порок як недуга: Духовний аналіз навички. Чеснота повертає душі її первісний зір (як зцілення від більма), а порок насаджує чужу природі хворобу.
- Медична аналогія з чорною жовчю: Пояснення на прикладі споживання капусти та сочевиці, як постійне підживлення пристрасті викликає хронічну гарячку в душі.
- Метафора про орла, що заплутався одним кігтем: Чому навіть одна-єдина зла навичка здатна перекреслити десять добрих діл і віддати вільну душу до рук ловця-диявола.
- Заклик до негайного підняття після падіння: Настанова авви Дорофея про те, що у разі людської немочі слід відразу каятися і плакати, аби прихилити до себе руку Божої допомоги.
Тілесна недуга та заповіді Христові як духовні ліки
Вникайте умом вашим, браття, у властивість речей й остерігайтесь, щоб не стати недбалими, бо й найменша недбалість наражає нас на великі небезпеки. Ходив я недавно до одного брата і, заставши його знеможеним від недуги, бесідував з ним і довідався, що він лише сім днів пробув у гарячці, і ось минуло інших сорок днів, а він ще не відчував у собі сили.
Чи бачите, браття, як страждає той, хто потрапляє у невластивий йому стан. Дехто ніколи не хвилюється малими розладами свого тіла й не знає, що коли доведеться тілу хоч трохи постраждати й особливо коли він немічний, то потрібно дуже багато труду й часу, поки він цілковито одужає. Сім днів хворів цей смиренний, і ось скільки минуло днів, а він іще не знаходить спокою і не може скріпитися.
Так буває і з душею: хтось грішить мало, а скільки часу витрачає він потім, проливаючи свою кров, доки виправиться. Але в тілесних хворобах знаходимо ми різні причини: або лікар невправний і дає одні ліки замість інших; або недужий поводиться безладно й не виконує приписів лікаря. А щодо душі буває інакше. Ми не можемо сказати, що лікар, як невправний, не дав відповідних ліків.
Бо лікарем душ є Христос, Який усе знає і проти кожної пристрасті подає відповідний лік: так, проти марнославства дав Він заповіді про смиренномудрість, проти сластолюбства — заповіді про стриманість, проти грошолюбства — заповіді про милостиню — й, одне слово, ліком на кожну пристрасть є відповідна їй заповідь. Отож не можна сказати, що лікар невмілий чи що ліки старі й тому не впливають: заповіді Христові ніколи не старіють, але чим більше їх виконують, тим більше вони оновлюються. Тому ніщо не перешкоджає душевному здоров’ю, крім свавілля душі.
Цінність кожної години та нечулість наших душ
Отже, будемо уважати на себе, браття, будемо подвизатися, доки маємо час. Чому ми не турбуємося про себе? Зробім хоча б що-небудь добре, щоб знайти поміч під час спокуси! Чому ми занапащуємо наше життя? Ми стільки чуємо і не хвилюємося про себе, і все зневажаємо. Бачимо, як брати наші відходять з нашої спільноти, і не вважаємо на себе, тимчасом як знаємо, що й ми поволі наближаємося до смерті.
От відтоді як ми сіли бесідувати до цього часу ми прожили дві або три години нашого віку й наблизились до смерті: і бачачи, що втрачаємо час, не боїмося. Як ми не пам’ятаємо слів того старця, який сказав, що коли хтось загубить золото чи срібло, то він замість нього може знайти інше; якщо ж загубимо час, живучи в ледарстві та лінощах, то не зможемо знайти іншого замість втраченого; направду, ми будемо шукати хоча б однієї години цього часу і не знайдемо його.
Скільки людей прагне почути слово Боже й не отримує бажаного, а ми стільки чуємо й нехтуємо цим і не зворушуємося! Бог відає (я вражений нечулістю наших душ), що ми можемо спастися, але не хочемо; бо поки наші пристрасті ще юні, ми можемо їх відсікати, але не турбуємося про це й дозволяємо їм укріпитися проти нас, щоб прийти до гіршого кінця. Бо одна справа, як я вже багато разів казав вам, вирвати з корінням дрібну билинку, тому що вона легко виривається, а інша — викорінити велике дерево.
Притча про чотири кипариси: закореніння людських навичок
Один великий старець прогулювався зі своїми учнями в тому місці, де були різні кипариси, великі й малі. Старець сказав одному зі своїх учнів: «Вирви цей кипарис». Той кипарис був малий, і брат одразу ж вирвав його однією рукою.
Потім старець вказав ему на інший, більший від першого, і мовив: «Вирви й цей» — брат розхитав його двома руками і вирвав.
Знову вказав йому старець на інший, ще більший. Той із великим зусиллям вирвав і цей.
Відтак вказав йому на інший, ще більший. Брат же з величезним зусиллям спершу довго розхитував його, трудився і обливався потом і, нарешті, вирвав і цей.
Потім вказав йому старець на ще більший, але брат, хоча й багато трудився й обливався потом над ним, не міг його вирвати. Коли ж старець побачив, що тому не під силу це зробити, то звелів іншому братові встати й допомогти йому; і, таким чином, вони двоє разом ледве спромоглися його вирвати.
Тоді Старець сказав братам: «Ось так і пристрасті, браття: поки вони малі, то, якщо захочемо, легко можемо їх вирвати; якщо ж занедбаємо це, як незначне, то вони зміцняться, і чим більше зміцняться, тим більшої вимагатимуть від нас праці; а коли дуже укріпляться в нас, тоді навіть із зусиллям ми не зможемо самі вирвати їх із себе, якщо не отримаємо помочі від деяких святих, які допомагають нам задля Бога». Чи бачите, яке велике значення мають слова святих старців?
Духовна таємниця Псалма 136: Вавилонські немовлята та Скеля-Христос
І Пророк також вчить нас цього, кажучи в Псалмі: «Дочко вавилонська, окаянная! Блажен, хто відплатить тобі заплату твою за те, що ти заподіяла нам! Блажен, хто візьме і розіб’є немовлят твоїх об камінь!» (Пс. 136, 8. 9).
Простежмо сказане за порядком. Вавилоном він називає замішання або збентеження, бо так пояснюють це слово, виводячи його від слова «вавель»; те саме означає і «Сихем». Дочкою ж вавилонською називає ворожнечу: душа спершу бентежиться, а потім породжує гріх. Окаянною він її називає тому, що, як я раніше вже казав вам, злоба не має жодної сутності, ані складу, а дістає буття від нашої недбалості і знову викорінюється і знищується нашим старанням (про чесноту).
Потім святий Давид звертається начебто до неї: «Блажен, хто відплатить тобі заплату твою за те, що ти заподіяла нам!». Погляньмо ж, що ми дали, що прийняли і що хочемо віддати? Ми дали нашу волю і прийняли гріх; цей же вислів називає блаженними тих, які відплатили їй, а «відплатити» тут означає більше не чинити гріха.
Потім додає: «Блажен, хто візьме і розіб’є немовлят твоїх об камінь»; блажен, хто з самого початку взагалі не приймає породженого тобою, тобто лукавих помислів, і не дає їм місця в собі, щоб вони зростали і приводили зло в дію; а скоро, поки вони ще малі і перш ніж вони зміцняться й повстануть на нього, візьме й розіб’є їх об камінь, «яким є Христос» (1 Кор. 10, 4), і знищить їх, припавши до Христа.
Ось як і старці, і Святе Письмо — всі згідні (між собою) й ублажають тих, які намагаються відсікати свої пристрасті, поки вони ще малі, перш ніж зазнаємо від них бід і прикрощів.
Практика щоденного іспиту совісті та кожні шість годин
Отож постараємося, браття, отримати помилування, потрудимося трохи й осягнемо великий спокій. Отці сказали, яким чином людина має поступово очищуватися: щовечора їй слід перевіряти себе, як вона провела день, і знову вранці, як провела ніч, і каятися перед Богом, в чому їй довелося згрішити.
Нам же, направду, тому що ми багато грішимо, треба, через нашу забудькуватість, і після шести годин перевіряти себе, як провели ми час і в чому згрішили. І кожен із нас мусить говорити собі: чи не сказав я чогось такого, що прогнівало мого брата? Коли бачив його зайнятим якоюсь справою, чи не осудив я його? Чи не зневажив його і чи не лихословив на нього? Чи не просив я чогось у келаря, і коли він не дав мені, чи не осудив я його і чи не поремствував на нього? Якщо їжа була недоброю, чи не сказав я чогось? Або, коли я був засмучений, чи не ремствував на самого себе? Бо коли хтось і на себе ремствуватиме, то це гріх.
Слід також говорити собі: «Чи не сказав мені канонарх або хтось інший із братів (неприємного) слова, і я не стерпів цього, а перечив йому?» Так мусимо щодня перевіряти самих себе, як ми провели день.
Так само кожен має перевіряти себе, як провів він і ніч: чи з ревністю вставав на чування, чи поремствував на того, хто збудив його, чи не виявив легкодушності проти нього? Нам треба знати, що той, хто будить нас на всенічне, виявляє нам велике добродійство і буває для нас винуватцем великих благ, бо він будить нас для того, щоб розмовляти з Богом, молитися за свої гріхи, просвітитися й отримати (душевну) користь. Як же ж не дякувати такому доброчинцеві? Справді, треба його шанувати так, немовби через нього ми отримуємо спасення.
Видіння прозорливого старця: ангельське помазання миром
Розповім вам про це дещо дивовижне, що я почув про великого і прозорливого старця. Стоячи в церкві, він бачив, що коли браття починали співати псалми, хтось світлоносний виходив зі святилища; тримаючи наче ковчежець із миром і щіточку, він умочував щіточку в ковчежець й обходив усіх братів, роблячи знамення на кожному з них і на місцах декого з відсутніх, а місця інших відсутніх обходив мимо.
Перед закінченням богослуження старець знову бачив, як той виходив зі святилища й робив те саме. Одного разу старець зупинив його і кинувся йому до ніг, благаючи пояснити йому, що той робить і хто він такий. Цей світлоносний муж відповів ему:
«Я ангел Божий, і мені наказано було робити це знамення на тих, які приходять до церкви на початку псалмоспіву і залишаються до його кінця, за їхню ревність, старання і добру волю».
Старець запитав його: «Чому ж ти робиш знак на місцях декого з відсутніх братів?» У відповідь на це святий ангел мовив йому:
«Ті з братів, які ревні та мають добру волю, але вийшли з церкви чи через певне крайнє знеможення з благословення отців, чи також через якийсь наказ, зайняті своєю послушністю, і через те не перебувають тут, хоча й не перебувають у церкві, але отримують своє знамення, тому що своєю волею вони присутні разом з тими, які співають. Лише тим, які можуть бути в церкві, але не приходять до неї через лінивство, наказано мені не класти знамення, оскільки такі самих себе роблять недостойними його».
Чи бачите, винуватцем яких дарів буває для свого брата той, хто будить його на церковне правило. Постарайтеся ж, браття, ніколи не позбавляти себе знамення святого ангела; якщо ж трапиться колись комусь із вас зледащіти й інший нагадає вам про це, то вам не слід ремствувати, а, зважаючи на користь із цього нагадування, треба дякувати тому, хто нагадав вам, ким би той не був.
Подвиг авви Дорофея під час служіння у монастирському готелі
Коли я перебував у кеновії, ігумен із радою старців призначив мене гостинником; а я незадовго перед тим дуже сильно хворів. І так бувало, що ввечері приходили прочани, і я проводив вечір із ними; потім приходили ще погоничі верблюдів, і я служив їм. Часто і після того, як я йшов спати, знову траплялася інша потреба, і мене будили, а між тим наставав і час чування.
Тільки-но я засинав, як канонарх уже будив мене, але від праці чи від хвороби я був знесилений, і сон знову опановував мене так, що, розслаблений від жару, не тямив сам себе і відповідав йому крізь сон: «Добре, пане, нехай Бог пом’яне твою любов і нехай нагородить тебе; ти звелів — я прийду, пане». Потім, коли він відходив, я знову засинав, потім вельми журився, що запізнювався йти до церкви.
А оскільки канонарх не міг чекати на мене, то я вмовив двох братів: одного — щоб він будив мене, другого — щоб не давав мені дрімати на чуванні, і повірте мені, браття, я так шанував їх, немовби через них звершувалося моє спасіння, і почував до них велике благоговіння.
Так і ви маєте поводитися з тими, які будять вас на церковне правило і на кожне добре діло. Тому кожен, як ми вже сказали, мусить перевіряти себе, як він провів день і ніч: чи уважно стояв на співі псалмів і молитві, чи захоплювався пристрасними помислами? Чи уважно слухав Божественне читання чи, облишивши псалмоспів, вийшов із церкви розсіяний?
Поступове виправлення та небезпека закоренілої звички
Коли хтось постійно перевіряє себе таким чином, розкаюється, в чому згрішив, і старається виправитися, то починає зменшувати в собі зло, і якщо вчиняв дев’ять провин, буде чинити вісім, і в такий спосіб, поступово досягаючи успіхів з Божою допомогою, не дозволяє укріпитися в собі пристрастям.
Бо велике нещастя для когось набути звички до пристрасті, тому що, як ми вже сказали, хоча б такий навіть і захотів покаятися, він не може сам побороти пристрасті, якщо не має допомоги від деяких святих.
Трагічна повість про брата, у якого крадіжка стала звичкою
Хочете, я розповім вам про одного брата, в якого пристрасть стала звичкою? Ви почуєте справу, гідну великого плачу. Коли я перебував у кеновії, браття через свою простоту, гадаю, сповідували мені свої помисли, й ігумен, з радою старців, звелів мені взяти на себе цю турботу.
Одного разу прийшов до мене один із братів і сказав мені: «Прости мені, отче, і помолись за мене: я краду і їм». Я запитав його: «Навіщо ж? Хіба ти голодний?» Він відповів: «Так, я не насичуюся за братською трапезою, але не можу просити». Я мовив йому: «Чому ж ти не підеш і не скажеш ігуменові?» Він відповів мені: «Соромлюся». Кажу йому: «Чи хочеш, щоб я пішов і сказав йому?» Він говорить: «Як ти бажаєш, пане».
Отож я пішов і повідомив про це ігумена. Він сказав мені: «Вияви любов і потурбуйся про нього, як знаєш». Тоді я взяв його і звернувся до келаря при ньому: «Вияви любов, і коли прийде до тебе цей брат, давай йому, скільки він хоче, і ні в чому не відмовай йому». Почувши це, келар відповів мені: «Як ти наказав, так і виконаю».
Провівши таким чином кілька днів, цей брат знову приходить і каже мені: «Прости мені, отче, я знову почав красти». Мовлю йому: «Навіщо ж? Хіба келар не дає тобі, чого ти хочеш?» Він відповів мені: «Так, прости мені, він дає мені, що я бажаю, але я соромлюся його». Кажу йому: «Що ж, ти і мене соромишся?» Він відповів: «Ні». Тоді я мовив до нього: «Отож, коли хочеш, приходь і бери в мене, але не кради». Я тоді мав посаду в лікарні, і він приходив і брав, що хотів.
Та через кілька днів він знову почав красти, прийшов засмучений і сказав мені: «Ось я знову краду». Я спитав його: «Навіщо, брате мій? Хіба я не даю тобі, чого ти хочеш?» Він відповів: «Ні, даєш». Кажу йому: «Що ж, ти соромишся брати в мене?» Він мовить: «Ні». Я кажу йому: «Так навіщо ж ти крадеш?» Він відповів мне: «Прости мене, сам не знаю, навіщо; а так просто краду».
Тоді я мовив йому: «Скажи мені принаймні правду, що ти робиш з тим, що крадеш?» Він відповів: «Я віддаю це ослові». І справді, виявилось, що цей брат крав кусні хліба, фініки, смокви, цибулю і взагалі все, що б не знаходив, і ховав це: щось під своє ліжко, ще щось — в іншому місці і, зрештою, не знаючи, де його використати, і бачачи, що воно псується, він виносив це геть і викидав або віддавав безсловесним тваринам.
Ось бачите, що означає перетворити пристрасть у звичку? Чи бачите, якого це варте співчуття, яке це страждання? Він знав, що це зло; він знав, що погано робить, і журився, плакав; однак зваблювався, нещасний, лихою звичкою, що виникла в нього через давню недбалість. І добре сказав авва Ністерой: «Якщо хтось піддається пристрасті, то він буде її рабом». Милосердний Господь нехай визволить нас від лихої звички, щоб і нам не було сказано: «Яка користь із крові моєї, коли я зійду в зітління?» (Пс. 29, 10).
Природа чесноти і пороку: відновлення зору проти душевного більма
А яким чином хтось набуває звички, про це я вже неодноразово говорив вам. Бо не той, хто один раз розгнівався, називається вже гнівливим; і не той, хто один раз учинив розпусту, називається вже розпусником; і не той, хто один раз виявив милість (ближньому), називається милостивим; але як у чесноті, так і в пороці через часте вправляння в них душа отримує певну звичку, і пізніше ця навичка або мучить, або заспокоює її.
А про те, як чеснота заспокоює душу і як мучить її порок, ми говорили не раз, тобто про те, що чеснота природна, вона є в нас, бо насіння чеснот не знищується. Отож я кажу, що чим більше ми чинимо добро, тим більшу звичку здобуваємо в чесноті, тобто повертаємо собі свою природну властивість і поновлюємо своє давнє здоров’я, як від більма повертаємося до свого давнього зору або від іншої якоїсь хвороби до свого давнього, природного здоров’я.
Щодо пороку буває інакше: через вправляння в ньому ми приймаємо певну чужу і протилежну природі звичку, тобто набуваємо схильність до якоїсь згубної недуги, так що коли навіть захочемо, не можемо зцілитися без великої допомоги, без багатьох молитов і багатьох сліз, які могли б прихилити до нас милосердя Христове.
Аналогія з давньою медициною: капуста, сочевиця та чорна жовч
Подібне спостерігаємо і щодо тіла: є певні види страв, що за своєю властивістю виробляють чорну жовч, як наприклад капуста, сочевиця та деякі інші, подібні до них; але не через те, що хтось один раз чи два поїсть капусти, сочевиці чи чогось подібного, він стає чорножовчним, а через часте їх споживання; і якщо пізніше в ньому збільшиться чорна жовч, то виникає гарячка, яка мучить одержимого нею і тягне за собою й інші незліченні хвороби.
Те саме буває і з душею: якщо хтось заскніє в грісі, то в душі утворюється зла звичка, яка й мучить її. Однак вам слід знати й те, що іноді душа має схильність до якоїсь пристрасті, і навіть якщо лишень один раз зазнає її впливу, то відразу ж наражається на небезпеку набути й звичку.
Те саме трапляється і в тілесному вимірі: якщо якась людина має схильність до чорної жовчі внаслідок якоїсь колишньої недбалості, то й один із вищезгаданих видів їжі може в неї негайно викликати чорну жовч і спричинити гарячку. Отож потрібна пильна увага, і старання, і страх, щоб хто-небудь не набув поганої звички.
Застереження про орла, що заплутався одним кігтем
Ось тому я й кажу вам завжди: «Не допускайте, щоб яка-небудь пристрасть стала для вас звичкою, але трудіться і моліться Богові вдень і вночі, щоб не потрапити в спокусу».
Якщо ж ми й будемо переможені, як люди, і допустимося прогрішення, то постараємося відразу ж піднятися, покаємося в ньому, заплачемо перед милосердям Божим, будемо чувати і подвизатися. І Бог, бачачи нашу добру волю, смирення й наше сокрушення, дасть нам руку допомоги і вчинить над нами милість. Бо Йому належить всяка слава, честь і поклоніння. Амінь.