Зміст повчання:
- Від світу втекли; але не втекли від заворушень пристрастей, що здіймаються ворогами, — слід бути уважними і протистояти.
- Приклади тих, що вірою показали чуда послуху: Досифей, Ананій, Захарія та ін.
- Ідіть шляхом заповідей, несіть послух без нарікання і будете спасенні.
1. Хоч ми і втекли від усього житейського та як у гавань увійшли, прийнявши священну схиму нашу, але все-таки перебуваємо в цьому світі, немов на морі, не знаючи, коли здійметься супроти нас диявольський шквал, що намагається затягти в глибини корабель душ наших, де і як зустрінемо піратів мислених, на які підводні скелі пристрастей раптово напоремося, і як упродовж життя звершимо без катастроф наше плавання від землі до неба. Тому потрібно бути уважними, діти мої, і берегтися, чувати й назирати, та передбачати підступи бісівського вселукавства, щоб готовими бути в протистоянні перед навіюванням пристрастей, відвернути їхній напір, і спокійно продовжувати своє плавання, тримаючись керма віри нашої.
2. На добрих прикладах отців учні навчаються життя в подвижництві та стають міцними непохитною вірою в трудах своїх. Вірою звершив св. Досифей1 служіння послуху, вірою, без обмірковувань, зі щирим серцем виконуючи кожне повеління наставника свого і переносив мовчки при цьому інколи й удари в лице, а деколи і висміювання. Вірою блаженний авва Кир2 п’ятнадцять літ мужньо і, наче юнак, переносив побої, глузування й утиски, ніби не відчуваючи гніту неприємностей, і не лише не скаржився, але навіть захищав і оправдовував перед святим отцем тих, що на нього нападали, коли отець його розпитував. Вірою освячений Теодор3, за подум про своє зростання в чині три роки без спротиву й нарікання переносив відлучення від Великого Пахомія4. Вірою він зібрав зрілі плоди послуху, коли роками терпеливо і старанно поливав посох отця. Вірою Ананій вічноживущий, деколи синяки мав під очима, деколи сліди на щоках від ударів, деколи мав побиту ту чи іншу частину тіла, та переносив усе з покірністю й без нарікань, і вдостоївся за це безсмертя. Вірою Захарій5 вічнопам’ятний, хоч і Духом Божественним був сповнений, добродушно переносив рани, але від отця не відлучався. Вірою, дивний хтось, ріку переплив на крокодилі. І кожен із величних отців і мужів, звершених знаряддям віри, пройшов крізь вогонь і воду спокус лукавого та ввійшов до краю вічного спокою.
3. Якщо хочете спастися, то ніякої немає тому перепони чи перешкоди. Маєте перед очима правдиві приклади тих, що спаслися і спасаються, на мене не дивіться, але слухайте слово моє — бо хоч я і грішний, але істину вам кажу і прямий шлях указую. Тож трудіться, діти мої, полишивши непокору і відкинувши безвір’я. Зі страхом прямуйте шляхом заповідей Господніх. «Шукайте і знайдете; стукайте, і відчинять вам» (Мт. 7:7). — Це я точно знаю, і цілком переконаний у цьому. Носіть свої послухи без нарікань. Виконуйте накази без лінивства. Не будьте невдоволеними, швидкими до суперечок і помсти, і зарозумілими на спустошення та згубу душі. Не шукайте слави і знайдете її, та не тільки у віці майбутньому, але ще отут, тепер, засіяєте. Не воюйте між собою і не дратуйте один одного уїдливими й образливими словами через те, що призначений одному почесніший послух, а іншому нижчий, і першими будете визнані, і перші отримаєте місця у вічних оселях божественних. А якщо всупереч цьому чинити будемо, то протилежне й знайдемо — і на всяку душу, що творить зло, прийде гнів, обурення й осуда (Рим. 2:8-9) і тепер, і в майбутньому. Нехай не буде цього з вами!
1. Преподобний Досифей (грец. Ο Οσιος Δοσιθεος, лат. Dositheus monachus), учень преподобного авви Доротея, жив наприкінці VI — на початку VII ст. Служив в обителі, де настоятелем був авва Серід Газький, а серед послушників були такі великі подвижники, як Варсонуфій та Йоан. Преподобний Досифей ніс свій послух у монастирській лікарні, служачи всім недужим. Проживши п’ять років у подвигу служіння хворим, преподобний Досифей сам тяжко занедужав. Терпляче переносячи страждання, він ніколи не нарікав і постійно молився. А після смерті преподобного один подвижник попросив у молитві, щоб йому було відкрито місцеперебування покійних отців обителі, і побачив уві сні в сонмі святих і хлопця Досифея. Преподобний удостоївся великої слави в Царстві Небесному за свій досконалий послух і повне зречення від своєї волі. Пам’ять — 4 березня.
2. Авва Кир, Аввакир (грец. Αββα Κῦρος) — єгипетськ. преп. VI ст. Упродовж п’ятдесяти років цей преподобний, перебуваючи в монастирі, з великим терпінням і покірністю переносив від усіх, «більших і менших», розмаїті заборони, докори і прикрощі задля випробування його непохитності в чернечому подвижництві. Перед смертю, прощаючись з отцями-монахами, він сказав: «Дякую Господеві та вам, отці, що через ваші випробування не спокушали мене біси заради мого спасіння». Помер, маючи 80 років, і як ісповідник був занесений до лику святих отцями його монастиря. Пам’ять — в суботу сирної седмиці; авва (грец. αββα, євр., із халдейської — «батько, татусь, отець») — найменування настоятеля монастиря — ігумена, або архімандрита, на заході — абат; так само можуть називати старших монахів, а іноді й узагалі будь-якого монаха.
3. Теодор Освячений (грец. Ο Οσιος Θεοδωρος ο Ηγιασμενος, лат. Abbas Theodorus Tabennensis) — учень преподобного Пахомія Великого. Названий «освяченим» тому, що першим у своїй обителі був освячений у сан священика. Народився близько 316 р. в Єгипті й був сином багатих батьків. У 14 років св. Теодор таємно пішов із рідного дому й оселився в одному з монастирів. Почувши про преподобного Пахомія Великого, юнак загорівся бажанням побачити святого старця, сподіваючись при його допомозі краще пізнати Бога. Ставши учнем великого авви, святий Теодор швидко досяг висот у всіх чернечих подвигах, особливо ж у повній слухняності своєму наставникові. Після смерті свого вчителя св. Теодор став на чолі всіх фіваїдських монастирів. Преподобний прославився святістю життя й даром творити чуда. Помер у 368 р. Пам’ять — 29 травня.
4. Пахомій Великий (грец. Ο Οσιος Παχωμιος, лат. Pachomius Abbas) — християнський чернець. Народився 292 року в поганській родині в Тебаїді Горішній у Єгипті. Маючи 20 років, став римським вояком і, перебуваючи у м. Есні, познайомився із християнами. Невдовзі Пахомій прийняв св. хрещення і пішов у пустелю, де вів дуже суворе життя. У безлюдній пустелі Табенна, що над Нілом, Пахомій збудував шість монастирів та церкву для вбогих пастухів. Під його проводом у різних монастирях було сім тисяч ченців. Пахомія можна вважати основоположником спільного чернечого життя в різних монастирях (кіновіях), де усі монахи жили під проводом настоятеля-протоархимандрита. Пахомій написав чернечий устав і правило для ченців. Він сміливо обороняв Христову віру від єретиків і мав дар передбачування і зцілення. Пахомій віддав Богові духа 346 року. Пам’ять — 28 травня.
5. Преподобний Захарій Єгипетський, Скитський (грец. Ο Αγιος Ζαχαριας; лат. Zacharias Egyptius). Батько св. Захарія був монахом, виховував його в скиті й усім було відомо, що це його син. Але коли син виріс, брати стали нарікати. Тоді батько із сином пішли у Фиваїду. Але й там їх переслідувало невдоволення ченців. Тоді святий Захарій пішов до ядовитого озера та пірнув у воду. Його лице та тіло покрилися струпами і навіть батько його ледь упізнав. Після смерті батька преподобний Захарій почав вести подвижницьке життя разом із преподобним Мойсеєм Мурином. Преподобний Захарій помер наприкінці IV століття й був похований у скиті. Пам’ять — 18 грудня.