Зміст повчання:
- Утішають мене успіхи ваші… в кому покірність, а в кому… (перелічує чернечі чесноти).
- Тримаючись цього, — усе далі й далі, відганяючи думку: довго ще жити… встигнемо.
- Не пишайтеся ні природними обдаруваннями, ані чимось набутим, і Бог дасть вам більше; у протилежному випадку — чекають втрати.
1. Землероба втішає родюче поле, а настоятелі ще більше радіють духовною рожайністю душ, увірених їхньому керівництву. І я втішаюся вами, діти мої, насадження моє, а Боже зрощення (1 Кор. 3:6). Радію, коли бачу вашу старанність, ревність і заповзяття в усьому, що потрібне для спасіння. Втішають мене: у кому — лагідність, у кому — наполегливість, у кому — сором’язливість і шанобливість, у кому — протистояння і перемоги над підступами ворогів, у кому — покірне виконання покладеного на нього послуху, в кому — душевний спокій і мир, у кому — проста вдача, в кому — віра в мою смиренність, більше ніж у моє достоїнство, в кому — безпристрасна й незлостива вдача, а у всіх вас — духовний поступ і вдосконалення, та любовне поєднання в тілі єдиному, від Божого поруху згори, через молитви вітця мого і вашого. Радію цьому й подивляю, бо це варте великого подиву.
2. Боюся, щоб Господь через неуважність мою і прикре засмучення Його гріхами не простягнув над нами десниці Свого провидіння та щоб не ввійшло до нас щось таке, про що не лише говорити, але й думати не слід — зледачіння і розлад якоїсь душі, або навіть падіння, явне чи приховане. Уважними будьте до себе, не сходьте зі шляху вашого, а біжіть у тому ж напрямі, від світла в світло, від краси в красу перетворюючись. Непорушні будьте й не полишайте тих обов’язків, які поклали на себе перед Богом і ангелами та перед моєю смиренністю, але ще докладайте труди до трудів ваших. Бережіться, щоб не розладнала вас думка про ваше довголіття, нехай не послабить вона непохитного рішення вашого жити в самообмеженні та самоспонуці. Хибна ця думка: бо що таке наше життя? — Сон і тінь. Хибна вона, але зваблива: бо замість того, щоб додавати смирення до смирення і покору до покори, схиляє до постійного послаблення, а це нерідко доводить до цілковитого розладу Богу приємного життя.
3. Пильнуйте, щоб не стало підпорою гріха те, що здається вам досконалістю — ні ваші здібності швидко всьому навчатися, ні ваші знання, ні певний досвід у житті духовному, ні добра порада деколи, ні працелюбність, ні майстерність у рукоділлі, ні спів суголосний, ні голос приємний, ні постава ваша, ані щось таке інше. Бо все це — дари Божі, що повинні вам служити, додаючи страху й покірності перед Богом-Дародавцем. Так налаштувавшися, привернемо ще більшу Його милість до себе та Його щедру благодать — і збагатимося всяким добром, і станемо для Бога храмом святим, прикрашаючись даруваннями на дари Його. Якщо ж, навпаки, голову свою перед Богом підніматимемо, перед братами загордимося, зводячи брови, знизуючи плечима, приймаючи гордівливу ходу, і якщо пересуджувати будемо для чого це і те навіщо, чому це зроблено так, а це по-іншому, чого це не мені доручено наглядати за цим послухом і з якої речі отой відає такою ось роботою, а ця зовсім не потрібна, тільки даремно затрачується на неї час і праця — тож, якщо так будемо чинить, то перетворимо час плодоношення на неврожайний, час прибутків на час збитків, час плідної праці на пагубне безділля і злодіяння, і щоби сходити на вершину чеснот, будемо натомість спадати все глибше і глибше у безодню гріха.