Зміст повчання:
- Ви, немов та добра земля, і приносите хто такі, а хто інші плоди чеснот. Утішаюся тим, але й подивляю, як деякі з вас, після вдоволеного й видного життя, змирилися з нашим життям убогим і непримітним, а також і тому, як усі ви відмежувались від тиранії родинної прихильності та інших пристрастей; це справді мучеництво.
- Нагорода безмірна; заради неї стають терпимими і страждання життя нашого, що схожі до пролиття крові.
1. Ви, немов та земля, масна і плодовита, прийнявши слово смирення мого, завжди зроджуєте і приносите благі плоди, що наче рай, прикрашені різними красотами чеснот. Бо бачу я і пізнаю, що робиться у вас і про що ви дбаєте, та втішаюся лагідністю вдачі одного, гарячою заповзятістю іншого, мовчанням того, віршомовством отого, працелюбністю іншого, а ще іншого чуванням, у других чим іншим, а у всіх вас непереможним, неослабним і непереборним, постійним перебуванням у правилах спільноти нашої, і дивуюся, як ті з вас, що раніше жили щасливо та вдоволено, почавши жити для Господа, потрохи забули про це і, ставши зовсім іншими, мужньо переносять теперішні незручності та біди, врівноважуючи тим і надолужуючи за свої попередні гріхи. Бо, направду, все може любов Христова, вона бо схиляє й залучає до смирення тих, що високо несуться, хто живе на широку ногу — задовольнятися малим, а тих, хто зажерливий — бідними робитися й убогими. І не тільки їх я подивляю, але й усіх тих, що все полишили заради Євангелії Господньої: батьків, братів, дружину, родичів, батьківщину, будинки та звичаї. У кожного є щось дороге, яке він залишив; і часто той, хто на перший погляд чимось малим пожертвував, яке не може йти у порівняння з чимось великим, насправді виявляється, що відбув численні труди і великі, бо коли вже одне те, що він відкинув владу родинної прив’язаності чи якихось своїх пристрастей, то цього достатньо, щоби приписати ему мучеництво й надати йому сміливості закликати, як верховний апостол до Христа Господа: «Ось ми покинули все й пішли за Тобою; що будемо за те мати?» й удостоїтися честі почути у відповідь: «Як новий світ настане… сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля» (Мт. 19:27-28).
2. Якщо ж отака і настільки велика приготована нам нагорода, як же тоді нам не спонукувати себе ще і ще чинить та вершити преподобне? Як не зносити нам усе скрушне та важке у житті за прикладом Господа? — Труди, стримування, чування, докори, послух, повчання, сповіді та усе інше, через що можна застосувати до нас це слово пророче: «Таж через Тебе нас убивають повсякчасно і, як овець, що на заріз, нас уважають» (Пс. 44:23). І, справді, ви недалеко від цього. Чи ж не загартовані ви зреченням бажань своїх, ранами звинувачень, і один одним у послушницькому способі життя; та кров, хоч і невидимо, але душевно, чи не точиться, в таких випадках, із сердець ваших? Проте радійте, бо немарно страждаєте, але готуєте собі там «нев’янущий вінець слави» — як говорить апостол (1 Пт. 5:4). Тож нехай засіяє у вас світло правдивого розуміння, любов до Бога, що вивільняє від світу, та прагнення життя вічного, що пожадливості умертвляє. Нехай веде вас Бог і хай виведе усіх на вищу сходину, до мети благочестя нашого в кріпості серця непорушній і твердості помислу.