Зміст повчання:
- Царська дорога — все чинити за уставом; хто відступає, той хилиться до надмірності або до змаління; дозволяється й відступати, але з відома ігумена, без чого це не закінчується добром.
- Подвиг початківця — відвикнути від душевного й тілесного, а звикнути до духовного; але коли він спробує духовної насолоди, тоді від бісів постають інші ускладнення, найтяжчі; хто віддає себе під керівництво ігумена, той і тут у безпеці.
1. Як у будь-якій подорожі, коли спочатку незвичка до неї робить похід важким і вельми сутужним, але згодом, коли м’язи розімнуться і тіло розрухається, то робиться він не таким трудним та обтяжливим, а набагато легкішим, так само буває й коли ми прямуємо шляхом Господнім. Бог нам уже дав, після того, як мы пережили труднощі та спокуси, пізнати й побачити, яка дорога пряма, а яка облудна, і як потроху дійти до кінця правдивого шляху. Тож будемо йти дорогою царською, долаючи верстви1 її, як отці заповідали, та ухилятимемося від проваль по обох її боках, тобто як недостатку, так і надмірності, які стаються, коли хтось починає діяти не за правилами уставу, або не за призначеною заповіддю щодо їжі, пиття, чування, віршомовства, читання напам’ять (псалмів і молитов), молитви, мовчання та внутрішньої праці2 серця. Можна й відступати від звичного у всьому порядку, але потрібно, щоб усе чинилося за порадою та дозволом. І скажу вам, що хоч я і грішник, але все, що виконується з мого відома і все, що відкривається мені, це — світло, а хто таїться від мене, той у темряві ходить та не бачить, як летить у безодню погибелі та, думаючи, що Богові служить, гнівить Його, і для інших стає причиною спотикання. Отож, діти мої, прямуйте тою дорогою, триматися якої закликає вас закон послушництва, не намагайтеся зрозуміти того, що нелегко збагнути та не випитуйте про призначення послухів і про різноманітні мої розпорядження, як ігумена, бо це не повинно вас цікавити.
2. Подвиг для початківця — відкинути світські звичаї та вдачу й полишити прагнення серця, що раніше постали, і, як від буревію та шквалу, заховатися від марної клопотнечі і пристрасних діл у гавані безтурботності та боголюбності. Але не менший, а краще сказати, набагато більший і важчий подвиг — зберегти себе невразливими, коли вже досягли умиротворення, відійшовши від світських штормів, — бо тут інші виникають у нас помисли, інші на нас нападають пірати на морі життя цього — демони, що намагаються потопити корабель душі нашої разом з усім добром на ньому. Але, якщо будемо вміло користуватися сприятливими вітрами покірливості та не погордуємо достоїнством нашого керманича, давши добровільну згоду (на інший курс корабля свого), то, безперечно, досягнемо пристані Царства Небесного. Тож будемо, діти мої, «мудрі, як змії, і прості, як голубки» (Мт. 10:16), творячи справи належні й праведні та щоденно будемо щиро братися до праці рук наших. Блаженні ті, що терплять та упокорюються, а не кружляють, наче хмари, що в марноті женуться година за годиною та день за днем, які ані нам не потрібні, ані Господеві.
1. Верства — міра довжини; величина її неодноразово мінялася залежно від числа сажнів, що входили до неї та самої величини сажня, і складала приблизно 1,067 км; також стовп, який у старовину ставили на шляху для позначення відстані.
2. Тут — розумова, сердечна молитва, у якій відбувається певна робота розуму в духовному світі, як усередині душі, так і поза нею.