Зміст повчання:
- Довідавшись від слова Божого, як жити, потрібно пригадувати собі життя святих, які виявили це на ділі, починаючи від страху Божого, а закінчуючи глибокою покорою.
- Не варто хизуватися природними обдаруваннями — голосом, співом і т. п., але у всьому прикрашатися покірністю, від якої усяке добро та заділя якої усі дари благодаті.
- Зростаючи в упокоренні, досягайте поступу в усіх чеснотах; найбільше ж у боротьбі з похіттю, відкидаючи перші нагоди до неї та відгороджуйтеся навіть від них.
1. Я вважаю, що слова мого смирення до вас насправді не законодавчі, не владні і не беззмістовні, але напутні й утішливі, що нагадують науку та життя божественних отців наших. Уже відкрила нам Божественна благодать те, що добре, праведне та благочесне; і ви точно знаєте, куди і як потрібно скеровувати ходу свою, щоб увійти до Царства Небесного. Тож щоденно згадуйте і пам’ятайте, в чому спасіння Боже і які були божественні труди преподобних отців, та за взірцем їхнім, вправно розписавши свої душі фарбами побожності, візьміть собі для наслідування життя їхнє. Вони початком і кінцем подвижництва свого мали страх Господній, щиросердний. Від нього засіяла в них висока покірливість перед Богом, силою якої вони не лише за ніщо вважали всі тенета сатанинські, але, зв’язавши самого плетільника їхнього, скинули його до підніжжя ніг своїх, зневаженого та висміяного за словом Євангелії (Лк. 10:19). З багатьох святих наведу вам у приклад того, про кого було вчорашнє ранішнє читання. Там ішлося про преподобного Сильвана й ваші вуха чули ці слова. Знаєте, яким прекрасним він себе виявив після вступного проречення обітниць та побив диявола зброєю покірності й потопив у морі сліз і, вийшовши на вершину нашого предоброго життя, один виявив у собі досконалий образ великого отця нашого Пахомія. Ось тому, не дивлячись, що недовго він прожив, вибраним явився Теодору освяченому, Петронію вічноблаженному й Орсисію всеоспіваному та всьому тому братству священному, бо перенесений був звідсіля до небес зі співом ангельським.
2. Такий ось великий божественний дар покірності! І немає нікого зі святих, хто б не вгодив Богові отою чеснотою. І ви в неї зодягніться та, не дивлячись на гарну вимову, мелодійність, приємне читання та інші природні обдарування і здібності, усі зусилля свої спрямуйте на досягнення цієї мети. Не хочу сказати, що зовсім потрібно закинути наведені добрі якості, варто лише вважати їх другорядними і так їх поставити, щоб ішли вони позаду володарки чеснот. Бо якщо через ті самі добрі якості ми перед тугомовними величатися будемо, чи перед невченими загордимося, чи перед тими, що негарно і невміло читають, заноситися будемо, або перед безголосими й тими, що недобре співають, підніматимемо брови, то марна вся праця наша, не в ціль пускаємо ми стріли, а проти себе і через такі хиби самі себе віддаємо у здобич звіру з безодні — дияволу. Не так, діти мої, не так; але будемо сумирно говорити та сумирно працювати, сумирно читати і сумирно співати, сумирно ходити і сумирно їжу споживати, сумирно відповідати і сумирно — усе інше; отоді побачимо, який солодкий, який уселюбий, який пресвітлий плід чесноти цієї, що робить нас послідовниками Бога, Який говорить: «…навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим» (Мт. 11:29). Бо в ній, направду, пробуває умиротворення, заради неї хвилі благодаті в душах здіймаються, через неї чистота сердечна сіяє, від неї зроджуються великі потоки сліз, із неї жаль витікає, немов джерело, у ній мудрість, розум, побожність, здержливість, безмовність та все інше добро буває, і видне, і славне.
3. Таке ось слово моє про славну покірливість. А ви, діти Божі та діти мого смирення, зерно його прийнявши — приносьте плоди, наче та добра земля, хто у тридцять, хто в шістдесят, хто у сто разів у добрих справах, за Божими дарами, та бережіться від усяких лихих і лукавих справ, цурайтеся зухвалості, шукайте братолюбства, відвертайтеся від підступних хитрощів, полюбіть безтурботність, бо сказано: «…до Тебе прибігаю. Нехай правота й досконалість мене зберігають» (Пс. 25:21). Нехай ніхто не любить когось більше за інших, нехай не поводиться зухвало безбородий із безбородим, нехай не залишаються вони в місцях потайних та невидних. Але всі стійте супроти підступів диявола непереможними, погашаючи жар похотей божественними молитвами і благаннями. Те, що пристрасті приходять, то справа звичайна, але обов’язок наш — відкидати їх при першій появі. Надійшов неприятель, устрелив та й утік. Зведи очі душі своєї, коли спокусник наведе образ якийсь непристойний. Відкинь подалі вудлище насолоди, коли прикрий ловець укине в серце приманку гріха. Закрий вуха свої, коли почне скеровувати до тебе облесливу мову той, хто нашептав смерть до вух Єви. «Не дотикайся, не коштуй, не рухай» (Кол. 2:21), якщо виготовлювач і підношувач насолод гріховних приступить до тебе, коли сидиш або ходиш (чи вдома ти, чи в дорозі). Не приймай, закрийся з усіх сторін, містом будь огородженим, стіною будь мідною та скалою неприступною, щоби, скільки не поривалися на тебе вітри, стояв ти непохитно. Мужньо відбивайся від демонів, щоб виявився ти доблесним воїном Господнім, носієм ран Христових, мучеником благодаті і мав сміливість сказати за апостолом: «Я боровся доброю борнею, скінчив біг — віру зберіг. Тепер приготований мені вінок справедливости» (2 Тм. 4:8).