Повчання 34

1. Перебуватимемо в тому, до чого приставлені, не будемо нічого такого замислювати, що виходило би за межі наші, а коли щось таке станеться, не будемо тоді затятими. Дитино! Якщо побачиш окремі групи і товариства, то відвернись від них; і, якщо підійде до тебе хтось із подібною пропозицією, відсахнись від нього і навіть вислуховувати його не погоджуйся. Наче від вогню втікай, коли почуєш якусь мову, що може порушити довіру твою до ігумена та послабити твою любов до нього. Бо породжена цим шкода, входячи потрохи до серця, дійде й до самих підвалин спасіння. Не майте, окрім мене, повірника та порадника, якщо хочете бути правдивими послушниками моїми і не зневажайте, як таких, що неварті уваги, справ неприємних, мовлячи: «Хіба те, чи інше є чимось значним, щоби ним займатися?» Не так воно, діти мої, не так. А коли хтось хилитиметься, на загальну шкоду, до невірства, то прибіжіть та все розкажіть. Дехто може через темноту й обмеженість заперечити: «Але ж брати за це осудять мене і зненавидять!» І це не так, бо, якщо вони виявляться неправдивими дітьми моїми, то навіщо тобі похвала їхня? А правдиві, безперечно, похвалять та наслідуватимуть тебе. Одним словом, благаючи, нагадую вам — цілковито та у всьому звіряйтеся мені та ніхто хай не має чогось прихованого й невідкритого передо мною, бо це перетвориться у страшну рану.

2. Продовжуючи попередні ваші добрі справи, дійте та однодушно до кінця допроваджуйте ваш біг до Господа, і все доблесно переносьте: і обмови, і труди, і утиски, і збудження тіла, і затуманення помислів, і приступи ліні й смутку, та все інше, що, зазвичай, з нами буває, а у всьому — єдину майте допомогу від непосоромленої надії на Бога та неухильно виконуйте заповіді Господні, завжди пам’ятаючи про смерть і відкидаючи свої бажання. Отак заслужите вінців мучеників і радітимете з ангелами в Царстві Небесному.