Повчання 35

Завжди несамовито кидається на нас ворог, але завше назад повертається силами божественними та молитвами отця мого й отця вашого¹, і тоді лише знаходить собі здобич, якщо хтось йому дасть місце, відганяючи від себе Духа Божого та закликаючи духа чужого, який і навчає чинити й говорити те, що йому до вподоби. Щоб навчилися ми розпізнавати обидва ці діяння, покажу вам властиві риси того та іншого.

Хто має Духа Святого, той виявляє радість, мир, довготерпіння, любовь і слова вимовляє, що солодші від меду та стільників, бо вони, як сказав Господь, виходять із повноти серця на просвітлення й утіху тим, які їх приймають. Від них безнастанно чуємо: «Прости, благослови, отче, нерозумний я, грішник найбільший, що негідний бути до братства причетним, нижче я творіння всякого». Так говорити й таке відчувати є ознакою того, що маємо Духа Святого.

Чи хочете почути, які ознаки духа противного? Ось: хто його має, то серце того вивергає лють, гнів, осуд, наклепи, невірство, огиду, ненависть, нахабство, непослух, суперечки, упертість. Від душі такої втекли світло, святість і праведність, відступили смирення, жаль і терпіння, висохли сльози, вичерпався плач і біль сердечна, відлетіли споглядання небесні, пам’ять про смерть та про ангелів, що мають її супроводжувати після смерті, сховались у мороці забуття помисли про те, що предстанемо усім світом перед страшним судилищем Христовим, про грізний суд, про те, що нічим не зможемо виправдатися за все, що думалось, говорилось і чинилося нами від самого народження, а не лише з часу вступу нашого до чернецтва.

Усе це подаю вам, щоб ви бачили, чого слід триматися, а чого уникати. Бо одне бажання в мене й одна молитва, щоби стали ви синами світла і дня, спадкоємцями Божими та співнаслідниками Христовими, посудинами вибраними й освяченими, єдиним Духом в одне поєднаними, щоб насправді пізнали й серцем випробували сказане св. Давидом: «…як добре і як любо, коли брати живуть укупі», мирно та однодушно (Пс. 133:1).