Зміст повчання:
- Узрійте Господа перед собою і не наважуйтесь на щось лихе; спонукуйте себе до доброго, пам’ятаючи про відхід, а, головно, — про страшний суд та рішення його.
Зберігайте любов між собою в спільноті миру, і Господа майте, яко перебуваючого праворуч вас, щоб не наважились ви ні на пожадливість, ні на гнів, ні на заздрість, ні на сміх, ні на пустослів’я, ні на щось інше, через що можете зачепитися за якусь петлю плетіння пекельного, котра, якою б не була малою, може втримати вас у владі пекла. Пам’ятаєте, як говорить св. Доротей, що орел, хоч і свобідний, але як тільки одним кігтем зачепився, вже він у сильці, і ловець або легко забирає його, або підстрілює? Прислухайтеся до себе та силуйте себе, бо тим, що себе силують, належить Царство Небесне.
Який страх і яке тремтіння очікує нас після відходу нашого, якщо недбало проводитимемо своє життя, особливо в той страшний день, коли сурма архангела розбудить усіх людей, усі народи, усі племена та усі язики?! Подумайте, що тоді станеться. Небо розтане, стихії розтопляться, усяке творіння переміниться. Суддя усіх сущих засяде на престолі суду й незліченна сила ангелів стане поруч Нього, потім перед усіма постануть справи, слова та помисли кожного, за видом їхнім, за виглядом, за місцем, за часом і за способом їх учинення — і все це в одну мить; а вкінці, говорить Писання, ті, що добро творили, підуть до життя вічного, а ті, що чинили зло — на вічні муки, де плач та скрегіт зубів, вогонь невгасний та хробак невмирущий і товариство страшних, потворних та вельми лютих демонів.
Куди ж ми підемо? — До життя безсмертного, до перебування вічного з Господом, якщо до кінця життя зберігатимемо страх Божий та любов до Бога, і то таку, щоби серце наше промовляло: «Хто нас відлучить від Христової любови?» (Рм. 8:35).