Повчання 43

Зміст повчання:

  1. Ощасливлені будуть трударі співжиття, радійте!
  2. У тісноті живемо, але й давні подвижники так жили, і теперішні так живуть, тож не сумуйте.
  3. Виконуйте заповіді та правила, один одному допомагайте, до читань прислуховуйтесь, над спасінням зі страхом працюйте; спілкування з жінками уникайте.

1. Благословенний Бог, що з великої ласки людинолюбства Свого покликав нас до стану святого за визначеним провидінням Своїм, у схимі цій святій, щоб цілковито ми себе Йому віддали та повністю себе посвятили ревному та щиросердному служінню Йому та ангелонаслідувальному славослів’ю, і так настроїв серця наші, що відреклися ми від батьків, родичів, батьківщини і всього такого іншого, і взяли на себе благе та спасенне ярмо Його; і покірність мою сподобив поєднати з вами у життя єдине і спільноту, не для того, звичайно, щоб вести та пасти вас, про що я й думати не смів, хоч воно так і сталося. Тож завжди радійте у Господі, діти улюблені, радійте, громадяни небесні та вигнанці земні, мешканці вишнього Єрусалиму та переселенці звідсіля, спадкоємці Царства Небесного та безрідні позбавленці благ земних. Радійте, швидкі ходаки на шляху вигнання та мандрівних страждань заради заповідей Божих. Радійте, останні за земними уявленнями та володарі добра понад усяке розуміння. Радуйся, добра та Богом зібрана співдружносте, однодушний і односердний, вітцелюбний та братолюбний соборе, другий на землі ангельський лику, обновителі давнього життя преподобних отців наших. Радійте, слуги Божі, трударі, що день і ніч працюєте своїми руками, щоб нікого не обтяжити і не тільки себе забезпечити, але й немічних братів та потребуючих із-зовні. Радій, нерозривне передове співвоїнство, Богом написаний образе, якого не розладнали ни погроза царська, ні залякування князівське, ні смерть очікувана. Радійте, один одному співутішники, із яких усе, що добре для брата, своїм уважаєте, між якими немає ні заздрості, ні ворожнечі, ні суперництва, але мир панує, любов та життя єдине. Я так кажу не тому, що ми не зазнаємо боротьби, бо хто ж буде увінчаний, як не той, хто бореться та протиборствує, як не той, хто стріли відбиває та ранить того, хто їх пускає, але тому, що не падаємо ми під сатанинськими ударами. Воістину, діти мої, Богом зібрані! Ви насичуєтеся дарами Духа, п’єте воду, що Господь дає, якої хто причасником стає, «не матиме спраги повіки», але буде вона йому «джерелом такої води, яка струмує у життя вічне» (Йо. 4:14-15).

2. Зима настала, а помешкань у нас небагато, та й ті тісні та погані. Але не падайте духом, бо незважаючи на це, ви просторі в чеснотах, та прекрасні в цьому відношенні, бо за ніщо ставите скорботи, хоч вони і скрушні, а про одне лише дбаєте, щоб завжди чинити приємне Богові. До того ж, якщо згадаємо давніх святих отців, або навіть і тепер живущих, то побачимо, що мешкаємо в палатах. Чи не бачите, що й нині одні слуги Божі живуть просто неба, інші усамітнюються в печерах і гробницях, інші ж носять вериги1 та дуже мало їдять, задовольняючись одним хлібом, а то й від нього відмовляються, через день задовільняючи цю потребу плодами з дерев? Направду, так діється і сьогодні. Але й ви не сумуйте, бо аж ніяк не будете позаду них, а рівними їм будете визнані, або навіть вищими за них, як запевняють отці, тільки завжди будьте ревними та охочими до усякої справи. Запалюйтеся ревністю ще і ще, кріпіться та набирайтеся мужності все більше і більше. Додолу ворога скидайте, перемагаючи його сумирністю вашою, мечем сповіді, ножем послуху. Сонце правди нехай завжди сяє у серцях ваших, відганяючи темінь пристрастей, бо як сходить воно, звірі назад повертаються і «лягають у своїх барлогах», розумійте ці слова духовно. Ми ж вийдемо до праці Господеві на світанку життя до вечора смерті, виконуючи діло своє (Пс. 104:22-23). Ще трохи й переможемо.

3. Завжди дотримуйтеся правил, заповідей і настанов. Хто впав, того підніміть, хто знесилився, того підкріпіть, і взагалі, у всьому допомагайте один одному, щоби сповнилося на вас слово Премудрого: «Брат — немов місто-твердиня» (Прип. 18:19). Прислуховуйтеся до читань та запам’ятовуйте вислови, які кому потрібні. Кожен виконуй свою справу ретельно, як справу Божу, та всі «працюйте над спасінням вашим в острасі та трепеті» (Флп. 2:12). Не проколюйте мечем свого серця та не занедбуйте справ душевних. Розповіли мені деякі брати про вас, що ви, браття, негодно себе поводите в деяких випадках, бо задивляєтеся на жінок, які виганяють вас із раю, і заводите з ними розмови. Чи ж не знаєте, що зробила Єва Адамові? Тож утікайте, утікайте від них, як Великий Мартиніян2, якщо й не тілом, то духом у всякий спосіб. І що це за мова: «Чому це він, чи вона не прийшли сюди в неділю?! Тож хай не забудуть неодмінно прийти на наступну?» Прошу вас і благаю, хай завжди я чую добрі вісті про вашу поведінку! Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Який щоденно витягає мене із глибини прогрішень сильною рукою Свою, через заступництво вітця мого й молитви ваші, хай дасть вам, щоб ви «осягнули та простували завжди тим самим кроком» (Флп. 3:16) і хай буде у вас один дух, одне розуміння й одне бажання; і, поживши преподобно та праведно, щоб сподобились ви отримати обітовані щедроти з усіма святими, що від віків послужили Богові!


1. Вериги — кайдани, ланцюги, заліззя, окови; розмаїті залізні ланці, пояси, кільця, що носять спасенники на голому тілі задля упокорення тіла.

2. Преподобний Мартиніян (грец. Όσιος Μαρτινιανός, лат. Sanctus Martinianus) — з 18 років оселився в пустелі, біля міста Кесарії Палестинської, де пробув у подвигах і безмовності 25 років, удостоївшись благодатного дару зцілення хвороб. Однак ворог не залишав пустельника, наводячи на нього різні спокуси. Одного разу жінка-блудниця посперечалася з людьми, що спокусить святого Мартиніяна. Вона прийшла до нього в нічну пору й попросилася на нічліг і святий її впустив, бо ніч була непогожа. Але тут лукава гостя стала спокушати подвижника. Тоді святий вийшов із келії, запалив багаття і став босими ногами на палаюче вугілля. Жінка, уражена цим видовищем, покаялася й просила святого наставити її на шлях спасіння. За його вказівкою вона відправилася у монастир святої Павли. Вилікувавшись від опіків, святий Мартиніян пішов на безлюдний острів і прожив під відкритим небом декілька років, харчуючись їжею, що йому час від часу привозив один корабельник, а преподобний виплітав для нього кошики. Один раз під час сильної бурі розбився корабель і до острова хвилі принесли на уламках корабля дівчину. Святий Мартиніян допоміг їй вибратися на острів, а сам кинувся в море й поплив. Два дельфіни винесли його на сушу. З тих пір блаженний почав вести життя мандрівника. Так тривало два роки. Один раз, прийшовши в Афіни, святий занедужав і, почуваючи наближення останньої години, увійшов у храм, ліг на підлогу, покликав єпископа й попросив себе поховати. Це відбулося близько 422 року. Пам’ять — 26 лютого.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *