Повчання 45

1. У чому виправлятимемо дорогу нашу? — Ні в чому іншому, як у тому, щоб пильнувати слово Боже та берегти Його установи (Пс. 119:9). Але, окрім того, ми маємо насправді безнастанну боротьбу зі світодержцями темряви віку цього та велику й безмежну ненависть їхню до нас, як написано в Ліствиці (сл. 4:35; 26:126); вони нападають, збурюють, мучать звабами, лоскочуть підчеревними насолодами, запалюють вогнище пожадливості, помножують та урізноманітнюють зло, і трунок їхній смертельний. На щось з усього цього неминуче ловиться бідна людина, якщо не прислуховується до себе: чи на заздрощі, що рівнозначні вбивству, чи на марнославство, чи на їжу потаємну, або на поєднання з лихими помислами — бо вже за одне це може піти до пекла потерпіла від цього душа. Та й узагалі, хто би чимось зо сказаного не був уловлений, він уже не має Бога, не має й Царства Небесного, позбавляється життя вічного, втрачає радість безмежну, успадковує вогонь непогасний, черв’яка невмирущого, прямує у пітьму безпросвітну, до поселення з бісами. Ми ж, браття, хай не зазнаємо чогось такого, і постараємось оминути пастки ворожі, непохитно будемо боротися, перетерпимо вогонь пожадливості, і він, зрештою, погасне. Бо всесильний порух Божий не дозволить нам згоріти в тому полум’ї, якщо чинитимемо опір, і освіжимося росою чистоти, славлячи Бога, зі св. юнаками (Дан. 3:52-90). Нехай нападе заздрість, але повстанемо проти цієї пристрасті, і вона, протримавшись трохи, відійде, протримається годину або три, чи може й увесь день, але на ложі нашому щезне, і ти, витримавши борню, будеш, таким чином, зарахований до воїнів Христових, які не мук, а вінців заслуговують.

2. Ти був уражений, але й сам поранив; упав, а цього хай не буде — якнайскоріше встань; був спрямований словом до негідного, спокушений поглядом очей, зачарований витворами уяви від бездіяльності розуму, вибухнув сміхом? — Тоді знову повернися до належного, знову понови себе у чині своєму, покайся, віддавши славу Богові, висповідайся, із глибини душі своєї пролий гарячі сльози, пошли зітхання з лона серця свого, застогни, голову похили, зажурись, наберися покірливості. Такі ось ліки для душі! Бо написано: «Коли навернувшись, зідхнеш, тоді спасешся» (Іс. 30:15); та: «Візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і Він скаже: — Ось Я!» (Іс. 58:9); і ще: «Він, відвернувшись, пішов дорогою свого серця. Я бачив його дороги. Я вилікую його, буду його водити» (Іс. 57:17-18). Поглянь, якого доброго ми маємо Бога, якого милосердного, якого втішаючого, якого швидкочуючого! «Він — примирення за наші гріхи» (1 Йо. 2:2), заради нас применшив Себе, заради нашого спасіння принизив Себе, рани прийняв, зневаги, ганьбу, наругу і пролив усесвяту Кров Свою, і «Його ранами ми вилікувані», як написано (Іс. 53:5). Прийдіть, отже, приступімо і «ниць припадім; припадімо на коліна перед Господом, Творцем нашим! Бо Він наш Бог, і ми народ Його пасовиська і Його руки отара» (Пс. 95:7).

3. Послухаймо нині голосу Його, і не будемо більше Його засмучувати й не наважимось, як древні (євреї в пустині), нарікати у невірстві, та поспішимо, не зволікаючи, у землю обіцяну, до якої доходять шляхом важким і скорботним. Якби тогочасні послухали Ісуса Навина та Калева, сина Скупне, то мали б успадкувати те, що Бог визначив у Своїй обітниці. А позаяк зневірились вони і стали малодушними, як випало їм іти трудним цим шляхом, і настрашилися опору зустрічних народів, не дивлячись на допомогу непереможної сили Божої, то віддані були на загибель та з гуркотом пропала пам’ять про них. Те саме тепер і з вами може статися. Але як будете слухатися нас, недостойних, і не підставите спини, і якщо не засядете за казани сластолюбства, згадуючи рабство єгипетське (Вих. 16:3) та рабство пристрастей світу цього, від якого ви визволені благодаттю і благоволінням Божим, а разом із нами наберетеся натхнення та бадьоро повстанете із серцем, пломеніючим ревністю, взувши ноги в приготоване благовіщення світу, одягнувшися в броню непохитної віри, і молитися будете духом повсякчасно (Еф. 6:14-18), то ми з вами і путь духовну благоуспішно звершимо, знищуючи та перемагаючи чужорідні та варварські пристрасті, і духовно Йордан перейдемо крізь сльози, та успадкуємо землю цю, на якій зростає життя безсмертне і де врожайність благ, що перевищує всяку уяву.

4. Небагатьма й неналежними словами обсіваю вас сьогодні, як і завжди, задля праці душ ваших. Прийміть, зрештою, і цю мізерність, а вашим благим діланням цю малість слова розмножте у тридцять, шістдесят і сто разів. О, благаю вас, благодушно переносьте тягарі життя вашого і з великою ревністю виконуйте доручені вам послухи. Радійте й утішайтеся зо мною всі та всі прямуйте до звершення. Ніхто хай не нарікає, ніхто хай не бажає іншого (послуху), ніхто хай не хизується перед ближнім, бо такий — мерзота перед Господом і перед людьми, ніхто хай не чинить сороміцьких діл, ні душею, ні тілом, ніхто хай не їсть потайки, ніхто хай не обманює, ніхто хай не осуджує, ніхто хай не докоряє, не буде без діла, не видумує виправдань за гріхи, ніхто хай не буде дволиким, шептуном, чванливим, велемовним, облудником, братоненависником, тюхтієм та упертим; але навпаки, усі належно прямуйте шляхом Господнім і будьте благорухливі, рівні (не висувайтеся), благостримані, невтомні, з похиленою вділ головою, слухняні, привітні, ненависні до безумного зухвальства, нелукаві, люблячі один одного, щоб, так живучи і так себе заховуючи, ми благоуспішно звершили належний нам подвиг та, послуживши Богові, отримали обіцяні щедроти.