Про те, що не слід обманювати
(та про небезпеку підозр)
- Природа брехні: Про те, як ми відлучаємо себе від Бога, що є Істиною, і з’єднуємося з дияволом — «батьком брехні».
- Три види омани: Розбір брехні думкою, словом та життям.
- Омана думкою: Чому пусті підозри щодо ближнього («він про мене говорить», «він через мене це вчинив») є початком шляху до ворожнечі та осудження.
- Небезпека «самовиправдання»: Як лукавий навіює нам вірити власним здогадам під приводом того, що ми хочемо «виправитися».
- Історія про брата-оманутого: Повчальний випадок із чернечого життя, де неконтрольовані підозри призвели до наклепу на невинного брата і викриття перед усією спільнотою.
- Оману словом: Чому людина вигадує десять неправдивих слів про хворобу чи втому замість одного поклону та самодокоряння.
- Три корені брехні: Як будь-яка неправда живиться сластолюбством, грошолюбством або славолюбством.
- Крайня конечність (Порівняння з ліками): У яких виняткових випадках отці допускають приховати правду ради уникнення великої скорботи, та чому це слід чинити вкрай рідко — як прийом сильнодіючих ліків.
- Оману самим життям: Викриття фарисейського стану подвійної людини, яка носить маску чеснот (вдає повздержливу, смиренну чи милостиву), маючи всередині пристрасті й розпусту.
- Спокуса під виглядом добра: Попередження Апостола про те, що диявол завжди вдає з себе ангела світла, щоб спокусити душі.
Брехня як відлучення від Бога — Істини
Хочу вам, браття, пригадати дещо про брехню, бо я бачу, що ви не дуже стараєтеся стримувати свій язик, через що ми легко втягуємося у велике зло. Зауважте, браття мої, що в кожній справі, як я завжди кажу вам, можна здобути навички і до доброго, і до злого; отож потрібна велика увага, щоб нам не бути окраденими брехнею, бо брехун не має частки з Богом.
Брехня чужа Богові. У Писанні сказано, що «брехня від лукавого» і «що він — брехун і брехні батько» (Йо. 8, 44). Ось, батьком брехні названо диявола, а істиною є Бог, бо Він Сам каже: «Я є дорога, істина і життя» (Йо. 14, 6). Бачите тепер, від кого ми відлучуємо себе і з ким з’єднуємося через брехню: очевидно, з лукавим. Отже, якщо ми справді хочемо спастися, то ми мусимо всією силою і з усією ревністю любити істину й оберігати себе від усякої брехні, щоб вона не відлучила нас від істини й життя.
Омана думкою: як підозри руйнують мир у душі
Є три різні види брехні: один обманює думкою, інший обманює словом, а ще інший обманює самим своїм життям. Думкою обманює той, хто приймає за істину свої припущення, тобто пусті підозри щодо ближнього. Такий, коли бачить, що хтось розмовляє зі своїм братом, робить свої здогади і каже: «Він про мене говорить». Якщо припиняють бесіду, він знову припускає, що через нього припинили бесіду. Якщо хтось вимовить слово, то він підозрює, що це сказано для того, щоб його зневажити. Взагалі, у кожній справі він постійно зауважує щось за ближнім, кажучи: «Він через мене це вчинив, він через мене це сказав, він це зробив для того-то».
Такий обманює думкою, бо він нічого правдивого не говорить, а все лишень через підозру, а через це постають: цікавість, лихослів’я, підслуховування, ворожнеча, осудження. Буває, що хтось припустить дещо, і це випадково виявиться істинним; а він після цього, бажаючи, як він каже, виправлятися, вже постійно за всім спостерігає, думаючи: «Якщо хтось говорить про мене, то мені слід знати, яке моє прогрішення, за яке він мене осуджує, і я буду виправлятися».
По-перше, уже й цей початок від лукавого, бо він почав з неправди: не знаючи достеменно, видумав те, чого не знав; а як «лихе дерево може добрі плоди приносити?» (Мт. 7, 18). Якщо ж він насправді хоче виправитися, то коли йому брат скаже: «Не роби цього» або «Навіщо ти це вчинив», то йому не слід непокоїтися, а поклонитися й подякувати йому, і тоді він виправиться. Бо якщо Бог побачить, що таке його бажання, то Він ніколи не залишить його в омані, а пошле когось, хто б його міг виправити. А казати: «Я вірю своїм здогадам для виправлення себе», — і з цією метою підслуховувати й цікавитися — це самовиправдання, що навіяв диявол, який прагне умислити лихе на нас.
Повчальна історія про брата, який вірив своїм підозрам
Колись, ще за мого перебування в кеновії, найшла на мене така диявольська спокуса, що я почав був за рухами і за ходою людини робити висновок про її душевний стан… Старець, авва Йоан, відповів мені: «Отож ніколи не вір своїм здогадам, бо криве правило і пряме робить кривим. Людські гадки неправдиві і шкодять тому, хто їм віддається».
Там був у нас один брат, якого вельми непокоїла ця пристрасть, і він так слухався своїх здогадів, що був упевнений у кожному своєму припущенні… Одного разу, виглядаючи із саду, йому здалося, що він бачить, начебто один із братів краде і їсть смокви… Він упевнився, що справді це бачив, і повідомив ігумена, вимагаючи не давати тому братові Святого Причастя.
Коли ж ігумен провів розслідування, з’ясувалося, що брат, якого звинувачували у крадіжці, навіть не був у кеновії, бо перебував на далекій послушності. Ігумен, викривши перед усіма того, хто сіяв підозри, наклав на нього покуту, бажаючи досягти потрійної користі: засоромити диявола, отримати прощення гріха братові й утвердити братію ніколи не вірити своїм думкам.
Ігумен багато повчав про це і нас, і того брата, сказав, що немає нічого шкідливішого від підозріливості, й доводив це випадком, який стався. Отож постараємося, браття, ніколи не вірити своїм думкам. Бо, по правді, ніщо так не віддаляє людину від Бога і від уважності до своїх гріхів і не спонукає її повсякчас цікавитися некорисним для неї, як оця пристрасть, від цього не буває нічого доброго, а безліч непорозумінь; від цього людина ніколи не знаходить можливості здобути страх Божий.
Якщо ж через нашу гріховність засіваються в нас лукаві помисли, то слід негайно переводити їх на добрі, вони нам не пошкодять; бо якщо вірити своїм здогадам, то їм і кінця не буде, і вони ніколи не допустять душі бути мирною. Ось це омана думкою.
Омана словом та три причини людської неправди
А словом обманює той, хто, наприклад, через млявість полінившись встати на чування, не каже: «Прости мені, що я полінився встати»; а говорить: «У мене був жар, я до крайнощів утомився роботою, не в силах був устати, був нездоровий», — і говорить десять неправдивих слів для того, щоб не зробити одного поклону й не впокоритися. І якщо він у подібному випадку не докорить собі, то безнастанно змінює свої слова і сперечається, щоб не зазнати докору.
Також коли трапиться йому мати якусь суперечку зі своїм братом, то він не припиняє виправдовуватися і говорить: «Але ти мовив, але ти зробив, але я не говорив, але такий-то сказав», і те, й інше, щоб тільки не смиритися. Так само, якщо він забажає чогось, то не хоче сказати: «Я цього бажаю», — а завше перекручує свої слова, кажучи: «У мене якась хвороба, і це мені потрібно; це мені наказано», — і обманює доти, поки не задовільнить своє бажання.
І як кожен гріх походить або від сластолюбства, або від грошолюбства, або від славолюбства, так і брехня буває через оце три причини. Людина говорить неправду або для того, щоб не докорити собі й не впокоритися, або для того, щоб сповнити своє бажання, або задля набуття (чогось) і не припиняє викручуватися й хитрувати на словах доти, поки не сповнить свого бажання. Такій людині ніколи не вірять, і хоча вона і правду скаже, ніхто не може їй повірити, і сама її правда виявляється неймовірною.
Виняткова зміна слова: порівняння з теріяком та сильними ліками
Ось ми сказали, що означає обманювати думкою і що — обманювати словом. Тепер хочемо сказати, що означає обманювати і самим своїм життям.
Омана самим життям: маска чеснот та подвійність душі
Своїм життям обманює тот, хто є розпусником, а вдає з себе повздержливого; або є користолюбним, а говорить про милостині й вихваляє милосердя; або є зарозумілим, а вихваляє смиренномудрість. І дивується він чесноті не тому, що прагне похвалити її, бо якщо б він говорив з такою думкою, то спершу зі смиренням зізнався б у своїй немочі, кажучи: «Горе мені, окаянному, я став непричетним до жодного блага», — і тоді вже, після усвідомлення своєї немочі, почав би він вихваляти чесноту й дивуватися їй.
І так само він не з тією метою вихваляє чесноту, щоб не згіршувати інших, бо йому слід було б у такому разі міркувати так: «По правді, я окаянний і пристрасний, але навіщо мені згіршувати інших? Навіщо завдавати шкоди душі іншого й накладати на себе ще й інший тягар?» І тоді, хоча б він тим (вищезгаданим) і згрішив, однак торкнувся б і добра; бо осуджувати себе є ділом смирення, а милувати ближнього є ділом милосердя.
Але брехун не через якусь зі згаданих причин дивується, як я вже сказав, чесноті; але він викрадає ім’я чесноти або для того, щоб покрити свій сором, і говорить про неї, начебто і сам він абсолютно такий, або часто для того, щоб пошкодити комусь і спокусити його.
Диявольські підступи під виглядом ангела світла
Бо жодна злоба, жодна єресь, ані сам диявол не може нікого спокусити інакше, як лише під виглядом чесноти. Апостол говорить, що сам диявол вдає з себе ангела світла, тому не дивно, що і його слуги вдають із себе служителів правди (2 Кор. 11, 14, 15).
Так само й брехлива людина, чи то боячись сорому, щоб не смиритися, чи то, як ми вже сказали, прагнучи спокусити когось і пошкодити йому, говорить про чесноти і вихваляє їх, і дивується їм, немовби сама так поводилася і знає їх з досвіду — така обманює самим своїм життям; це не проста людина, а подвійна, бо одна вона всередині й інша зовні, і життя її подвійне й лукаве.
Ось ми розповіли про брехню, що вона від лукавого, розповіли й про істину, що істина є Бог. Отож, браття, будемо уникати неправди, щоб визволитися від частки лукавого, і постараємося прийняти істину, щоб мати єдність з Богом, Який сказав: «Я є істина» (Йо. 14, 6). Господь Бог нехай сподобить нас Своєї істини; бо Йому належить слава, влада, честь і поклоніння на віки віків. Амінь.