Зміст повчання:
- Будь непохитним у набутому житті і не позбавляй себе радощів, що тобі в ньому належать.
- Яких страждань ти ще можеш зазнати, яких Господь не переніс раніше за тебе?
- Жалкує за тим, хто втік з обителі та настановляє начальників.
- Заклик молитися за втікача.
1. Благаю вас любов’ю Господа нашого Ісуса Христа, Який віддав Себе за гріхи наші, будьте витривалими й непохитними, щиро виконуючи святі й животворні заповіді Господні. Ніхто хай не дрімає, щоб на гріху не спіткнутися, ніхто хай не піддається спокусі від звабника-диявола, ніхто хай лицемірно не приховує від нас гріха, одне нам сповіщаючи, а іншим являючись перед Богом, Який наглядає за шляхами людськими та прозирає в потаємне. Не позбавляйте себе належної вам радості в житті вічному, спасайтеся від роду цього норовливого та розбещеного, світ зненавидьте та те, що у світі, всілякі пристрасті, солодкі втіхи, свою волю та самовдоволення. Тут ми перестали бути друзями для світу, тут приступили до страху Божого. Померли для гріха, та не повинні підпускати нічого з того, що відкинули, не бігти слідом за ним, не приймати його. Сюди ти прийшов, утікши від світу і світських — сприйми добре й чудесне рішення віддати себе на служіння послуху та з готовністю все перетерпіти заради Христа, навіть до крові. І це ти вже обіцяв у своєму відреченні перед лицем Бога та ангелів Його. А чи ти такий — це лишень тобі відомо. Але дивись, чоловіче, «з Богом жартувати неможна» (Гал. 6:7). «Коли хтось відкидав закон Мойсея, він немилосердно гинув смертю при двох чи трьох свідках. Оскільки гіршої, подумайте самі, заслужить кари той, хто потоптав Божого Сина й уважав кров завіту, якою освятився, за звичайну, і Духа благодаті зневажив?» (Євр. 10:28-29).
2. Господь за нас переніс страждання; а ти, рабе, хіба можеш страждати так, як твій Господь? Чого ж ти, любий, дратуєшся? Чому спокій втрачаєш? Навіщо обурюєшся? Що? — Облаяли тебе? — Цього і Господь твій зазнавав. У лице вдарили? — А Він хіба не дав Свого лиця на побиття? Поглумились над тобою! — Це було і з Владикою твоїм, бо Він сказав через пророка: «Зневаги зневажаючих Тебе на Мене впали» (Пс. 69:10), а також: «Пробили Мені руки й ноги, всі кості Мої Я міг би полічити» (Пс. 22:17-18). Яке серце кам’яне не зм’якне, помишляючи про животворні страсті Христа Господа та про смерть Його за нас! І ви самі хіба не зважились добровільно приносити себе щодень у жертву за Нього? — А втім, це й насправді, так є та, як я думаю, ви не полишаєте ревності до сказаного, а наслідуєте Спасителя і намагаєтеся страждати разом із Ним, як такі, що будуть прославлені з Ним у Царстві Небесному. Звичайно, хтось із вас є кращим за іншого та перевершує його відповідно до перебуваючих у ньому чеснот. Але хай дарує Господь Бог силу й міць усім вам до міри зросту повноти Христа!
3. Якщо я чимось втішаюся, то хочу, щоб і ви раділи, а коли журюся, то хочу, щоб і ви сумували зо мною. Оце сьогодні немала в мене скорбота через брата Орсисія. Учора він щез із очей наших. І причина тому не щось інше, як гріхи мої, гріхи пастиря недбалого, який наперед не передбачив, не перестеріг і не підлікував немічного. Горе мені! Справедливо я маю підпасти під суд та осудження і бути переданим на муки й тортури. Пожалійте мене, але й себе попильнуйте, щоб не стало моє ігуменство над вами причиною моєї погибелі вічної. Укріпіться кожен у належних правилах та обов’язково постановіть усе відкривати передо мною на сповіді. Кожен нехай залишається в тому, до чого покликаний. Глядіть, ви, начальники, що раніше інших зреклися світу, щоб іще чогось подібного не сталося через ваше безвладдя, бо ви дозволяєте собі виходити за межі належного й не тримаєте у всьому порядку так, як я прагну і як того вимагаю щодо кожного підлеглого. Бо чую, що ви б’єте, а я ж цього не наказував, бо це заборонено Божественним Писанням, хоч воно й допускалося інколи св. отцями з необхідності, та й то лише до декого, проте без шуму, та не особисто, не зганяючи отим свою злобу; ви сварите, і непристойно, до того ж, а в декого це вже звичкою стало. Переконаннями, лагідністю та на прикладах чеснот потрібно підводити братів до належного, бо влада в нас не тиранська, а така, що поважає волю й викликає добровільну покору. Слів же лайливих, як ось: нетямущі галати1, дурні, породження єхидни та їм подібних — нехай не буде чутно серед вас, проте слово суворе, не з обуренням і пристрастю, а ласкаво і з любов’ю сказане, буває спасенним ліком. Бо й лікар користується ланцетом та засобами припікання, якщо потрібно вилікувати якусь хворобу. І мы маємо свої ланцети та засоби до припікання, як епітимії та викривальні слова, ними й маємо користуватися, одне маючи на увазі, щоби той, хто впав, зміг піднятися та щоб знову повернувся до шляху свого та виявив безмір щедрот, а особливо, це стосується недосконалих. Ні у сні, ні в їжі, ні у відпочинку, ані в чомусь іншому не можна ставити на один рівень тих, що вже звикли, із тими, хто ще не такий. Тому-то я бажаю, щоби початківцям давалося полегшення, допоки не звикнуть і самі не почнуть завзято все виконувати. Хіба ж ми маємо братів лише для робіт, для виноградних лоз та маслин? — Далебі, ні; мы маємо допомагати їм творити своє спасіння. Про це старші повинні турбуватися в першу чергу, а потім уже про матеріальне. Кожна душа, смиренна і сокрушенна, за Євангелією, із доброї скарбниці свого серця виносить слова благі, і для такої душі викриття та докір солодші насолоди пиття солодкого, коли вона їх приймає; а серце гордого такі плоди приносить: лайку, слова прикрі та грубі, що супроводжуються лютими поглядами очей, розширенням ніздрів, звіриними гримасами обличчя. Як же вилікується від цього брат, що зогрішив?
4. Моліться, щоб змилосердився над нами Господь і відкрив, де брат наш, бо це навело на мене важкий смуток і стало причиною гірких сліз. Не думайте, що втеча Орсисія — це ніщо, справа неважлива, бо він з останніх. А для мене це велике, бо за нього Христос помер.
1. Галати (грец. Γαλάται, лат. Galatae) — кельтські племена, що спершу жили в Пофлагонії, а потім, у 278-277 рр. до н.е., вторглися до Малої Азії та спустошували її західну частку впродовж 46 років. Відтиснені військами пергамського царя Аттала І (грец. Ἄτταλος Α΄, лат. Attalos I. Soter), вони осіли близько 232 р. до н.е. на території, названій за їхньою назвою Галатією. Головними їхніми містами були: Синопія і Аміс. Галати прийняли грецьку культуру і називалися іноді галло-греками. Основним заняттям галатів було скотарство. Їхня асиміляція проходила повільно, до V ст. н.е. вони зберігали свою мову. Апостол Павло написав до них послання з Риму, а апостол Андрій Первозваний проповідував у їхніх землях та охрестив їх. Страбон (грец. Στράβων, лат. Strabo, бл. 64/63 до н. е. — бл. 23/24 н. е.) пише, що вони походять з Пофлагонії, а російський історик Василь Татіщев називає їх слов’янами, їхні землі ще називались Севастія і Трапезунд, тепер тут територія Туреччини.