У цьому життєписі:
- Дитинство, освіта та перші перемоги в богословських диспутах.
- VII Вселенський Собор та відхід у пустелю Сакудіон.
- Чернечі подвиги та ігуменство в Студитському монастирі.
- Заслання за захист церковних канонів та боротьбу з іконоборчою єрессю.
- Блаженна кончина у 826 році та чудотворні знамення.
26 СІЧНЯ, 11 ЛИСТОПАДА
Преподобний Теодор Студит (грец. Ο ΄Αγιος Θεοδωρος ο Ετονδιτης, лат. Sanctus Theodorus Studita) народився в 758 році в Константинополі в родині збирача царських податків Фотина і його дружини Феоктисти, які були доброчесними християнами. Серйозну й ґрунтовну освіту преподобний Теодор отримав у кращих риторів, філософів і богословів столиці.
У той час в імперії широко поширилась єресь іконоборців1, яку підтримував нечестивий імператор Костянтин Копронім (741–775 рр.). Погляди імператора-іконоборця і його двору рішуче суперечили релігійному почуттю Фотина, ревного прихильника православ’я, і він залишив державну службу. Потім батьки святого Теодора, за обопільною згодою, роздавши свій маєток бідним, розійлися та прийняли чернечий постриг. Їхній син Теодор невдовзі стал широко відомим у столиці, беручи участь у численних тоді диспутах про вшанування ікон. Досконале ораторське мистецтво, вільне володіння термінологією й логікою філософів і, саме головне, глибоке знання християнської догматики, букви й духу Святого Писання незмінно приносили перемогу в диспутах святому Теодору — ревному викривачеві іконоборчої єресі.
Церковний розбрат припинив VII Вселенський Собор, скликаний з ініціативи і під заступництвом доброчесної імператриці Ірини2. Своїми постановами Вселенський Собор, як вищий авторитет у житии Церкви, назавжди засудив і відкинув іконоборство.
Серед отців Собору був блаженний Платон3, вуй преподобного Теодора, який довгий час проводив чернече життя на Олімпі у Віфінії4. Старець високого життя, блаженний Платон по закінченні Собору закликав племінників — Теодора із братами Йосифом і Євтимієм — до чернечого життя в пустелі. Брати із вдячністю прийняли науку досвідченого в духовному житті родича.
Залишивши Константинополь, вони відправилися в містечко Сакудіон, неподалік від Олімпу. Віддаленість і краса того місця, його недоступність для сторонніх людей, сподобалися старцю та його племінникам, і вони вирішили там залишитися. Поступово до храму святого Йоана Богослова5, який побудували брати, почали сходитися ті, що прагнули чернечого подвигу. Так виник монастир, ігуменом якого стал блаженний Платон.
Життя ченця Теодора було направду життям подвижника. Він трудився на найтяжчих чорних роботах, строго дотримувався посту, щодня сповідався у свого духівника — старця Платона, відкриваючи йому всі діла і помисли серця, ретельно виконував його поради та настанови. Щодня Теодор приділяв час для духовних розважань, стоячи перед Богом із душею, не затіненою ніякими життєвими клопотами, якби виконуючи певне таємне служіння Йому. Преподобний Теодор ревно читав Святе Писання і твори святих отців, серед яких найбільш близькі йому були твори святителя Василія Великого6.
Провівши декілька літ у чернецтві, на настійну вимогу духівника, преподобний Теодор прийняв сан пресвітера. Коли блаженний Платон відійшов від справ, брати одностайно обрали преподобного Теодора ігуменом монастиря. Схиляючись перед бажанням свого духівника, преподобний Теодор прийняв це обрання, але разом із тим наклав на себе ще й великі подвиги. Братів він напоумляв прикладом свого доброчесного життя, а також сердечними отчими повчаннями.
Коли імператор переступив через церковні закони, то події світського життя порушили побожну тишу чернечих келій. Преподобний Теодор, сповнившись мужністю, розіслав по монастирях послання, в яких оголосив імператора Костянтина VI7 відлученим від Церкви за руйнацію Божественних установ про християнський шлюб. Преподобного Теодора і десятьох його сподвижників заслали до міста Солуня. І відтіля продовжував звучати викриваючий голос преподобного. На засланні св. Теодор покірно все переносив, втішав стражденних братів: «Богові так угодно, а що від Бога, то все для нашого добра, якщо будемо упокорювати себе у смиренні». Писав він і до Римського Папи, і від нього отримав утішливу відповідь із похвалою за ревність до Бога та непохитну мужність. Свята Ірина, що повернула собі престол, звільнила в 796 році преподобного Теодора, передала йому запустілий за Копроніма Студитський монастир. Незабаром в обителі святого зібралося близько тисячі ченців. Для управління монастирем преподобний Теодор написав устав8 чернечого життя, що отримав назву Студитського. Преподобний Теодор виступав із багатьма посланнями проти іконоборців. За догматичні твори, а також написані ним канони і трипіснці9 блаженний Феостирікт10 назвав преподобного Теодора «полум’яним учителем Церкви».
Коли імператорський престол захопив Никифор11, усунувши з нього побожну імператрицю Ірину, і грубо порушивши церковні правила, прилучив своєю владою до Церкви раніше відлученого пресвітера, то преподобний Теодор знову виступив із викриттям імператора. Після катувань преподобного ще раз відправили на заслання, де він пробув понад два роки. Звільнив преподобного богобоязливий імператор Михайло12, що замінив на престолі вбитих на війні з варварами Никифора і його сина Ставракія13. Їхню смерть задовго перед тим передвістив преподобний Теодор.
Щоб уникнути міжусобного кровопролиття, імператор Михайло поступився престолом своєму воєначальнику Леву Вірменину14. Новий імператор виявився іконоборцем. Святителі й учителі Церкви намагалися напоумити нечестивого кесаря, але безуспішно. Лев заборонив поклонятися святим іконам, віддавши їх на наругу. У відповідь на таке беззаконня преподобний Теодор пройшов із братами хресним ходом навколо монастиря з високо піднятими іконами і співом тропаря15 до Нерукотворного образа Спасителя. Імператор гнівно погрожував святому смертю, але преподобний продовжував відкрито утверджувати віруючих у православ’ї. Тоді імператор відправив преподобного Теодора і його учня Миколу на заслання, спочатку до Іллірії у замок Метопу, потім до Анатолії у Баніту. Але і з ув’язнення ісповідник продовжував боротися з єрессю.
Мордовані катами, яких посилав у Боніту імператор, майже позбавлені їжі й води, покриті виразками, ледь живі, Теодор і Микола усе переносили з молитвою і подякою Господеві. У Смирні, куди мучеників перевели з Боніти, преподобний зцілив від лютої хвороби воєводу — царського племінника й однодумця, звелівши йому покаятися у вчинених іконоборчих злодіяннях. Однак той знову впав у єресь і помер. Лева Вірменина, убитого своїми ж воїнами, замінив, хоча й нечестивий, але віротерпимий імператор Михайло II Травлій16. Новий імператор звільнив з ув’язнення всіх православних отців та ісповідників, однак заборонив шанувати ікони у столиці. Преподобний не захотів повертатися до Константинополя й вирішив оселитись у Віфінії в місті Херсонесі, поблизу церкви святого мученика Трифона17. Незважаючи на важку недугу, преподобний Теодор щодня відправляв Божественну літургію, повчав братів. Передбачивши свою смерть, святий скликав братів і заповів їм берегти православ’я18, шанувати святі ікони та дотримуватися монастирського уставу. Потім повелів братам узяти свічки та заспівати канон на вихід душі. При словах «повік не забуду заповідей Твоїх, бо ними Ти мене оживляєш» — святий Теодор відійшов до Господа у 826 році.
У ту ж хвилину було видіння преподобному Іларіонові Далматському19 — засіяло світло небесне, почувся спів і чути було голос: «Це душа преподобного Теодора, що страждав аж до крові за святі ікони, відходить до Господа».
Святий Теодор при своєму житті та й після смерті вчинив багато чудес — закликаючи його ім’я, люди рятувалися від пожеж, від нападів диких звірів, зцілювалися, дякуючи Богові та Його святому угоднику — преподобному Теодору Студиту.
26 січня святкується пам’ять перенесення мощів св. Теодора Студита з Херсонеса до Константинополя, яке мало місце у 845 році.
1. Іконоборство започаткував візантійський імператор Лев III, відомий як Лев Ісавр (грец. Ο Λεων ο Γ΄ ο Ισαuρος, лат. Leo III Isaurianus; бл. 680–741 рр.), який силою викорінював шанування ікон Християнською Церквою, бо розцінював це як ідолопоклонство (едикт від 726 р.). Син Лева, Костянтин V (грец. Ο Κωνσταντινος Ε΄ ο Κοπρωνυμος, лат. Constantinus V Kopronymus), довів іконоборство до надзвичайно жорстокого гоніння. У церковних істориків до Костянтина пристало прізвисько Копронім («гноєвидний»). По всій імперії нищились релігійні зображення, а до тих, що чинили опір, застосовувалися тілесні покарання та ув’язнення по тюрмах. Пристрасті довкола іконоборства, що насаджувалося зверху, непокоїли Візантію більш як сто літ, політика іконоборства вкрай ускладнила взаємини Візантійської імперії з Папами Римськими і Заходом узагалі.
2. Св. Ірина (грец. Η Ειρηνη η Αθηναια, лат. Irenia Imperatrix Constantinopolitana, бл. 752 р., Афіни — 09.08.803 р., о. Лесбос) — візантійська імператриця в 797–802 рр. Дружина імператора Лева IV Хазара (грец. Λεων Δ΄ ο Χαзаρος, лат. Leo IV), що правив у 775–780 рр.; після смерті чоловіка стала регентшею, а потім співправителькою сина — Костянтина VI. Ірина у 787 р. скликала Вселенський Собор у Нікеї, який відновив шанування ікон. Домоглася проголошення себе єдинодержавною імператрицею. У 802 р. Карл Великий направив у Візантію посольство із пропозицією Ірині вступити з ним у шлюб (для об’єднання обох імперій), однак візантійські вельможі перешкодили цьому. У результаті двірського перевороту Ірина була позбавлена влади. Імператором стал логофет генікона (керівник податкової служби) Никифор I. Ірина була заслана спочатку на острів Принкіпо (сучасна Бююкада в Мармуровому морі), а потім на Лесбос, де вона й померла. Східна Церква канонізувала Ірину за її внесок у боротьбу з іконоборством.
3. Блаженний Платон (грец. Ο Οσιος Πλατων ο Στουδιτης, лат. Plato Monachus) народився в заможній родині, але в тринадцять років осиротів. Роздавши все своє майно бідним, він став ченцем у монастирі Символи біля гори Олімпу (тепер Улудаг) у Віфінії. У монастирі він відзначався працьовитістю, ретельністю до молитви і в 770 році його обрали ігуменом. У 775 р. Платон разом із двома племінниками (святими Теодором і Йосифом) заснував свій монастир у місцевості Сакудіон. Він відмовився від запропонованої йому архієрейської кафедри в Нікомедії, бо за його часів стати архієреєм означало піти на компроміс з імператорською владою. У 795 р. саме Платон і його племінник Теодор відлучили від Церкви імператора, який відправив свою дружину в монастир, а сам обвінчався з іншою. За це блаженного Платона ув’язнили, а коли в 797 р. звільнили, то він пішов у Студитський монастир простим ченцем. У 807 р. він із племінником знову виступили проти імператора теж за порушення ним церковних канонів, і Платона знову ув’язнили й заслали на чотири роки на один з островів Босфору, і звільнили лише після смерті кесаря в 811 р. Він прожив після цього ще три роки і відійшов до Господа на 79-му році життя. За сміливі виступи та захист святых ікон Платона називають Ісповідником. Пам’ять — 18 квітня.
4. Віфінія (грец. Βιθυνια) — історична область на півночі Західної Малої Азії, прилегла до південного узбережжя Чорного моря.
5. Йоан Богослов (грец. Ο Αγιος Ιωαννης ο Θεολογος, лат. Sanctus Ioannes Evangelista et Apostolus) був родичем Ісуса та наймолодшим з апостолів. Написав Євангелію, три послання і єдину новозавітну пророчу книгу Одкровення. Новий Завіт указує, що Йоан був сином рибалки Заведея. Як тільки Господь покликав його, то Йоан відразу попрощався з батьком та з рибальським промислом, і разом із братом Яковом пішов за Христом. Відтоді та аж до кінця земного служіння Господа св. Йоан ніколи Його не покидав. Коли всі апостоли залишили Господа у Його Страстях, то Йоан не відходив від Нього, а стояв разом із Його Матір’ю під Хрестом. Послухавши Господа, він став сином для Пречистої Діви і старанно їй служив та оберігав її аж до її Успіня. Після Успіня Пресвятої Богородиці він зі своїм учнем Прохором проповідував Євангелію у Малій Азії. Працював і жив переважно в м. Ефесі. Натхнена проповідь і чуда св. Йоана привели багатьох до Христа і похитнули самі основи язичництва. Розсерджені язичники схопили його і послали до Риму на суд імператора, який віддав його на муки та бичування. Та ні отрута, яку примусили його пити, ані кипуча олія, у яку його вкинули, не завдали шкоди Йоанові. Переляканий імператор уважав, що він — безсмертний і вислав його на острів Патмос на заслання. Св. Йоан і там продовжував апостольську працю і привів багатьох до Господа. А щонайголовніше — там він написав свою Євангелію, Послання та таємничу книгу Одкровення. Император Нерон (Тиберій Клавдій Друз Нерон Германік Цезар, грец. Ο Τιβεриος Кλαuδιος Νερων Καισαρ Аuγοuοτος Гερмаωικος, лат. Tib. Claudius Drusus Nero Germanicus Caesar, 37–68 р. н. е.; правив з 54 по 68 рр.), коли зайняв трон, то визволив в’язнів, і Йоан повернувся до Ефесу, де прожив ще багато років утверджуючи труди, які раніше розпочав. Одного дня Йоан Богослов попросив своїх учнів винести його за місто і там викопати йому гріб у формі Хреста. Тоді він ліг у нього й попросив учнів накрити його землею. Лице йому покрили полотном, а потім накидали землю. Та коли інші його учні згодом прийшли і захотіли ще раз поглянути на лице апостола, то, відкривши гріб, побачили, що він порожній. Тому день його спочину часом називають днем його переселення із землі на небо. Пам’ять — 21 травня, 3 липня, 13 липня і 9 жовтня.
6. Василій Великий, Святий Василій (грец. О ΄Аγιος και Меγας Вασιλειος, лат. Sanctus Basilius Magnus, 329–379 рр.) — святий, архієпископ Кесарії Каппадокійської в Малій Азії, визначний церковний діяч, один із Отців Церкви, борець проти аріанства, видатний богослов «золотого віку». Походив із вельми заможної і глибоко побожної християнської родини, яка дала багато святих. Під впливом старшої сестри Макрини відрікся від блискучої кар’єри й розпочав суворе монаше життя. Згодом уклав дві збірки «55 Коротших правил» і «313 Ширших правил», які до сьогодні є джерелом правил чернечого життя усього християнського Сходу. Св. Василій заснував декілька монастирів, поблизу яких завжди знаходили притулок тисячі вбогих і знедолених. Згодом це діло милосердя назвали «Василіядою». Ставши архієпископом Каппадокії, Василій рішуче боровся проти різних єресей і залишив нам у спадщину чимало догматичних і аскетичних творів, гомілій та листів. Василій Великий написав св. Літургію, яку до сьогодні відправляють 10 разів на рік. Дні пам’яті: 14 січня і 12 лютого (Трьох Святителів).
7. Костянтин VI Сліпий (грец. Κωνσταντινος ΣΤ΄, лат. Constantinus VI, 771–797 рр.), останній візантійський імператор Ісаврійської династії, правив із 780 до 797 р. Костянтин звинуватив свою дружину Марію у спробі отруїти його і змусив її постригтися й піти в монастир. Сам же одружився на придворній Феодотії, незважаючи на зусилля патріарха Тарасія відрадити його від цього кроку й відмови в благословенні. Пишне весілля, ніким не схвалене, тривало 40 днів, і ще більш знизило престиж імператора і серед знаті, і серед народу.
8. Устав (у перекл. із грец. τυπος — «зразок») — монастирський устав — правила організації чернечого життя; церковний устав — правила, порядок здійснення богослужінь і поведінки в храмі. Останній ще називається Типик (з грец. Тυπικον — «книга зразків») — збірка церк. приписів (рубрик), як відправляти поодинокі денні й нічні богослужіння у тому чи іншому випадку. В Україні від часів св. Теодосія Печерського (1074 р.) уживався Студитський Типик, але від XV ст. його замінив Єрусалимський Типик (із Лаври св. Сави б. Єрусалиму). Рукописні Типики мають назву Устав або «Око церковноє».
9. Тріодь (грец. τριοδιον — «трипіснець») — богослужбова книга для перед- і повеликоднього часу церк. календаря. Є дві Тріоді: Пісна, у якій вміщені пісні переважно покаянного змісту, пристосовані до Великого посту, здебільшого у формі трьох пісень; і Цвітна (або ж Квітна), що охоплює служби пасхальні зі Страсним Тижнем, Великоднем, Зеленими Святами і з Неділею Усіх Святих.
10. Феостирікт, Стирікт (грец. Ο Οσιος Θεοστηρικτος ο εν Συμβολοις, лат. Rheostiriktus Monachus) — преподобний, провадив своє подвижництво в IX ст. у монастирі Символи біля гори Олімпу в Малій Азії. Описав життя свого наставника преп. Микити Медикійського, де згадується і св. Теодор Студит. Пам’ять — 10 листопада.
11. Никифор I Логофет, або Генік (грец. Νικηφορος Α΄, лат. Nicephorus I, пом. 811 р.) — візантійський імператор. За походженням — араб. Прийшов до влади, скинувши імператрицю Ірину. Перед приходом до влади керував фінансовим відомством імперії. Проводив жорстку фіскальну політику. Будучи іконоборцем, намагався обмежити могутність Церкви. Загинув у битві з болгарським ханом Крумом. Із черепа імператора хан зробив чашу для бенкетів, оздоблену сріблом.
12. Михайло I Рангаве (грец. Ο Μιχαηλ Α’ ο Ραγκαβε, лат. Michael I Rhangabus) — візантійський імператор, правив у 811–813 рр. Куропалат Михайло Рангаве був одружений на Прокопії, дочці імператора Никифора I. У жовтні 811 р. він захопив владу, скинувши хворого сина Никифора, імператора Ставракія. На долю Михайла випала тяжка війна з болгарами. Зазнавши поразки, він повернувся до Константинополя, де незабаром добровільно склав із себе владу й постригся у ченці, поступившись престолом Леву Вірменину.
13. Ставракій (грец. Σταуρακιος, лат. Stauracius I) — візантійський імператор, співправитель в 803–811 рр., єдиновладний з 811 року. Син імператора Никифора I (Геніка).
14. Лев Вірменин (вірм. Левон Арцруні, грец. Ο Λεων Ε΄ ο Αρμενιος, лат. Leo V Armenianus; 775–820 рр.) — візантійський імператор вірменського походження. У 815 р. він змістив із правління константинопольського патріарха Никифора та скликав новий іконоборчий собор, скасувавши постанови собору 787 року. 25 грудня 820 р. прихильники Михайла Аморійця вбили Лева під час різдвяної служби в соборі св. Софії.
15. Тропар (грец. Τροπαριον — «обертаючий») — спів на честь Спасителя, Пресвятої Богородиці, святого або свята, який стисло виражає суть події або описує спосіб життя святого.
16. Михайло II Травлій («недорікуватий»), або Аморієць (грец. Ο Μιχαηλ Β΄ ο Тραυλος, лат. Michaelus II Traulos; 820–829 рр.) — візантійський імператор. Оголосив амністію всім засланим за ікони при Леві V. Проте відмовився повністю скасувати іконоборчу систему, намагаючись балансувати між двома таборами заради збереження політичної стабільності. Сучасники описували його правління фразою: «вогонь погас, а дим залишився, зима минула, та весна ще не настала».
17. Святий мученик Трифон Арамейський, Нікейський (грец. Ο Αγιος Тρυφων, лат. Sanctus Tryphon) народився у Фрігії, у селищі Кампсада. З юних літ мав дар зцілення та вигнання бісів. Постраждав за віру при імператорі Деції у місті Нікеї в 250 р. Пам’ять — 14 лютого.
18. Православ’я (грец. Ορθοδοξια — «правильне уявлення») — у контексті першого тисячоліття означає істинну віру і правдиве почитання Бога, спільне для всієї Христової Церкви до великого розколу Сходу та Заходу.
19. Преподобний Іларіон Далматський (Ісповідник) — святий ігумен Далматської обителі, який також ревно постраждав за шанування святих ікон під час гонінь Лева Вірменина. Пам’ять — 19 червня.