Про злопам’ятність
- Монаше життя та гнів: Чому пам’ятізлобство та роздратування цілковито суперечать суті чернечого покликання.
- Уявне примирення: Як гріх злопам’ятності продовжує жити в помислах навіть після того, як людина виконала заповідь і формально попросила прощення (поклонилася).
- Чотири ступені пристрасті: Чітке розрізнення та визначення за отцями понять збентеження, роздратування, гніву та злопам’ятності.
- Образ розпалювання вогню: Дивовижне наочне порівняння, де образливе слово є маленькою вуглинкою, збентеження — димом, роздратування — спалахом полум’я, гнів — палаючим вугіллям, а злопам’ятність — зашкарублим жаром, що роками не гниє.
- Важливість вчасного відсікання: Чому значно легше вирвати маленьку билинку пристрасті на самому початку, ніж викорінювати велике дерево закостенілого гніву.
- Таємне прокляття у псалмах: Духовне роз’яснення слів (Пс. 7, 5) — чому ми несвідомо закликаємо ворога розтоптати наше життя (чесноти) та порошити славу (відання), коли віддаємо злом за зло.
- Приховані форми відплати: Як можна помститися ближньому не лише ділом, а й словом, порухом тіла, поглядом, внутрішнім наріканням чи навіть таємною радістю від його невдач чи журбою від його успіхів.
- Метафора про рану, пластир і камінь: Пояснення того, чому після формального примирення (поклону) старі образи легко оживають від найменшого удару, якщо всередині залишився гній злопам’ятності.
- Молитва за кривдника як ліки: Унікальна формула авви Дорофея для повного зцілення серця через смирення та заклик про допомогу «задля молитов брата».
- Мистецтво з мистецтв: Напуття про те, що духовного життя, як і будь-якого ремесла, неможливо навчитися самими лишень словами без практичного і жертовного духовного труду.
Гнів та злопам’ятність як руйнація монашого покликання
Отці сказали, що монахам не властиво гніватися, також і зневажати кого-небудь, і ще: «Хто подолав гнів, той переміг демонів, а кого поборює ця пристрасть, той взагалі далекий від монашого життя» тощо. Що ж маємо сказати про себе, коли ми не лише не позбуваємося роздратування й гніву, а й поринаємо у злопам’ятність? Що нам робити, як не оплакувати такий жалюгідний і нелюдський стан наших душ?
Отож зважаймо на себе самих, браття, і постараймося з Божою поміччю визволитися від гіркоти цієї згубної пристрасті.
Трапляється, що коли між братами станеться непорозуміння чи виникне невдоволення, один із них поклониться іншому, просячи прощення, але й після цього далі журиться і має помисли проти брата. Такий не має цим нехтувати, а скоро їх відкинути, бо це є злопам’ятність; а вона, як я вже казав, вимагає від людини багато уваги, щоб у ній не закостеніти і не загинути.
Хто поклонився, просячи прощення, і зробив це задля заповіді, той тепер вилікував гнів, але проти злопам’ятності ще не подвизався і тому продовжує нарікати на брата. Бо одне — злопам’ятність, інше — гнів, ще інше — роздратування і ще інше — збентеження; і щоб ви краще це збагнули, наведу вам приклад.
Еволюція пристрасті: від маленької вуглинки до зашкарублого вугілля
Закостеніння гніву та небезпека зволікання
Так само сказав і авва Зосима, коли його запитали, що означає вислів: «Де немає дратівливості, там мовчить ворожнеча». Бо якщо хтось на початку збентеження, коли воно починає, як ми вже казав, диміти й іскритися, поспішить докорити собі й поклонитися (ближньому, просячи прощення), перш ніж розгориться роздратування, то він збереже мир.
Також коли розгориться роздратування, якщо він не замовкне, а буде далі бентежитися й розпалюватися, то він, як ми вже казали, уподібнюється до того, хто підкладає дрова у вогонь, і вони горять, поки, нарешті, утворюється багато палаючого вугілля.
І як палаюче вугілля, коли воно згасне й буде зібране, може лежати кілька років без шкоди, і навіть якщо хтось поллє його водою, не зазнає гниття, так і гнів, якщо зашкарубне, перетворюється у злопам’ятність, від якої людина не визволиться, якщо не проллє своєї крові.
Ось я вам показав відмінність. Чи розумієте? Ось ви самі чули, що таке перше збентеження, а що роздратування, що таке гнів, а що злопам’ятність. Чи бачите, як через одне слово доходять до такого лиха? Бо якби ти відразу докорив собі самому, терпеливо переніс слово брата і не хотів би відімстити йому за себе й на одне слово відповісти два чи п’ять і віддати злом за зло, то визволився б від усіх цих бід.
Тому й кажу вам: завжди відсікайте пристрасті, поки вони ще молоді, перш ніж вони вкоріняться і закріпляться у вас і почнуть гнівити вас, бо тоді доведеться вам багато постраждати від них; тому що одна справа вирвати маленьку билинку, а інша — викорінити велике дерево.
Як ми проклинаємо себе під час співу псалмів
Нічому стільки не дивуюся, як тому, що ми самі не розуміємо, що співаємо. Бо ми співаємо щодня, проклинаючи себе, і не розуміємо цього. Чи не маємо ми розуміти те, що співаємо? Ми завжди говоримо: «Якщо б відплатив я тим, що зло мені діють, нехай упаду від ворогів моїх полишений» (Пс. 7, 5).
Що означає: «Нехай упаду»? Доки хтось стоїть, він має силу чинити опір своєму ворогові: то він поражає, то його поражають, то він перемагає, то його перемагають, але він усе-таки стоїть. Якщо ж йому доведеться впасти, то як він може, лежачи на землі, боротися зі своїм ворогом? А ми молимося за себе, щоб нам не тільки впасти від своїх ворогів, а й «від ворогів своїх бути полишеними».
Що означає: «від ворогів своїх бути полишеним»? Ми сказали, що впасти означає не мати більше сили чинити опір, а лежати на землі; а «бути полишеним» означає не мати нічого доброго, щоб і якимось чином (можна було) встати. Бо хто має силу підвестися, той може потурбуватися про себе і якимось чином знову вступити в бій.
Потім кажемо: «Нехай переслідує ворог і душу мою і досягне»; не тільки «нехай переслідує», але нехай і «досягне»: нехай підкоримося йому, нехай слухаємося його у всьому і в кожній справі, нехай переможе він нас, якщо ми віддаємо злом тим, які діють нам зло. І не тільки про це молимося, а й «нехай затопче в землю життя наше». Що таке «життя наше»? Життя наше — це чесноти, і мы молимося, щоб ворог втоптав у землю життя наше. Нехай будемо цілковито земними, і все мудрування наше нехай буде прибите до землі.
«І славу нашу в порох укине». Чим же є слава наша, якщо не тим віданням, яке здобуває душа через дотримання святих заповідей. Отож, ми просимо, щоб ворог обернув «славу нашу», як каже апостол, «на сором наш», щоб змішав її з порохом і зробив життя наше і славу нашу земними, щоб ми не роздумували ні про що Боже, а все лише про тілесне, плотське, як ті, про яких Бог сказав: «Не перебуватиме дух Мій у людях оцих, бо вони — плоть» (Бут. 6, 3). Бачите, коли ми співаємо це все, ми проклинаємо самих себе, якщо віддаємо злом за зло. А як часто ми віддаємо злом за зло і не переймаємося цим, а залишаємо це без уваги!
Тонкі порухи пристрасті: прояв злопам’ятності у поглядах та почуттях
Віддати ж злом за зло можна не лише ділом, а й словом, і виглядом. Хтось гадає, що він на ділі не віддає злом за зло, а виявляється, що він, як я вже казав, віддає словом або виглядом, оскільки трапляється, що хтось одним виглядом, чи порухом, чи поглядом бентежить свого брата; бо можна й одним поглядом чи порухом тіла образити свого брата, і це також є відплатою злом за зло. Інший намагається не мстити за зло ні ділом, ні словом, ні виглядом, ні порухом, але у своєму серці має невдоволення на свого брата і нарікає на нього.
Чи бачите, яка неоднаковість душевних станів! Ще інший хоча не має жалю на свого брата, але як почує, що хтось зневажив його в чомусь, або його насварили, або принизили, чуючи це, радіє, то виявляється, що і він таким чином віддає злом за зло у своєму серці.
Ще інший не має злоби у своєму серці й не радіє, чуючи про зневагу свого кривдника, навіть сумує, коли того скривдять, однак же не радіє і його благополуччям; але якщо бачить, що того прославляють і тому догоджають, то він журиться; і це є також, хоча й найлегший, однак вид злопам’ятності. Кожен (із нас) має радіти умиротворенням свого брата і все робити, щоб пошанувати його.
Метафора про незагоєну рану та верхню кірку гніву
Ми сказали на початку слова, що хтось, і поклонившись своєму братові, усе ще продовжує нарікати на нього; і говорили, що він, зробивши поклін, зцілив оцим гнів, але ще не подвизався проти злопам’ятності.
Ще інший, якщо трапиться комусь образити його, і вони поклоняться один одному, приміряться між собою, живе у згоді з тим і не має проти нього жодного помислу у своєму серці; коли ж за деякий час тому знову трапиться сказати щось образливе для нього, то він починає пригадувати й колишнє, і бентежитися не тільки про друге, а й про давніше.
Такий подібний до людини, що має рану і наклала на неї пластир, і хоча він на цей час загоїв рану, і вона затягнулася, але місце ще болюче; і якщо хтось кине в нього камінцем, то це місце пошкоджується скоріше за все тіло і відразу починає кровити. Те ж саме зносить і ця людина; була в неї рана, і вона наклала пластир, тобто зробила поклін, і подібно, як перша, зцілила рану, тобто гнів; і почала також ставати проти злопам’ятності, намагаючись не плекати жодного помислу у своєму серці, бо це означає, що рана затягується.
Проте вона ще не цілком загоїлася; є ще залишок злопам’ятності, який становить верхнє покриття рани, і від нього легко відкривається вся рана, якщо людина отримає хоча б легкий удар. Отож слід намагатися очистити цілковито і внутрішній гній, аби хворе місце зовсім затягнулося і щоб не залишилось жодного неподобства та й взагалі, щоб неможливо було впізнати, що на цьому місці була рана.
Дієві ліки: молитва за кривдника та осягнення ремесла чеснот
Як же можна цього досягти? Молячись з усього серця за кривдника, кажучи:
«Боже! Допоможи моєму братові і мені, задля його молитов».
Таким чином людина і молиться за свого брата, а це є ознакою співчуття й любові; і смиряється, просячи собі допомоги задля його молитов; а де співчуття, любов і смирення, що може там досягнути роздратування, чи злопам’ятність, чи інша пристрасть?
І авва Зосима сказав: «Якщо диявол підійме всі хитрощі своєї злоби з усіма своїми демонами, то всі його підступи знищаться і скрушаться від смирення за Христовою заповіддю». А інший старець сказав: «Хто молиться за ворога, буде незлопам’ятним».
Виконуйте це на ділі й тоді добре збагнете те, що чуєте; бо по правді, якщо не будете цього виконувати, не можете одними лише словами навчитися цього. Яка людина, прагнучи навчитися ремесла, осягає його з самих слів? Ні, спершу вона працює і псує, трудиться і знищує свою працю; і так, потрохи, трудами і терпінням навчається ремесла з допомогою Бога, Який споглядає на її труд і бажання.
А ми хочемо мистецтва із мистецтв навчитися самими словами, не беручись за діло. Чи це можливо? Отож будемо вважати на себе, браття, і старанно трудитися, поки ще маємо час. Бог нехай дасть нам пам’ятати й виконувати те, що чуємо; нехай не послужить нам це на осудження в день Господнього суду. Богові належить слава, честь і поклоніння на віки віків. Амінь.