Іван Золотоустий “Повчання”
Велике зло — заздрість. Вона засліплює душевні очі всупереч власній користі самого одержимого нею. Як біснуваті часто обертають мечі на самих себе, так і заздрісні, маючи на увазі лише одне – шкоду тому, кому заздрять, втрачають власне спасіння. Вони гірші від диких звірів, бо звірі нападають на нас, тому що голодні або наперед будучи нами роздратовані; а ті, будучи облагодіяні, часто чинять з благодійниками, як з ворогами. Тому вони гірші від диких звірів і подібні до бісів, а, можливо, і гірші. Бо біси непримиренно ворогують тільки проти нас, і не умишляють лихе проти собі подібних: саме цим Христос закрив вуста юдеям, коли вони говорили, що Він виганяє бісів силою Вельзевула. Але заздрісні не поважають і єдності природи, а також не жаліють і самих себе: бо ще раніше, ніж зашкодять тому, кому заздрять, вони мучать свої власні душі, наповнюючи їх даремно і не маючи в цьому потреби, всякими турботами та невдоволенням. Справді, навіщо ти журишся, бачачи благополуччя ближнього? Журитися, певна річ, треба нам, якщо ми самі зазнаємо зла, а не тоді, коли бачимо благополуччя інших. Тому гріх цей не може мати жодного вибачення. Розпусник ще може вказати на похіть, злодій на бідність, людиновбивця на роздратованість; хоча і ці вибачення пусті та безпідставні, але все ще можуть мати вигляд виправдання. А ти яку представиш причину – скажи? Абсолютно ніякої, окрім однієї надзвичайної злоби. Якщо нам ворогів любити звелено, а ми ненавидимо і люблячих нас, то якого зазнаємо покарання? Якщо люблячий люблячих його нічим не краще язичників, то той, хто злоститься на людей, котрі нічим не образили його, яке може отримати прощення, яке помилування? Послухай, що говорить Павло: “…та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любові, то я не мав би жадної користі” (1 Кор. 13, 3). А що там, де заздрість та ненависть, вже зовсім немає любові, це кожному зрозуміло. Заздрість гірше і від розпусти, і перелюбства; бо ці пороки обмежуються тими, котрі роблять їх; а переважання заздрості звергло цілі церкви та чинило зло всьому всесвіту; вона – матір убивства. Так Каїн убив брата; так Ісав хотів убити Якова; так Йосифа – брати; так усіх людей – диявол. Ти не вбиваєш: та ти чиниш набагато гірше від убивства, коли, наприклад, жадаєш, щоб брат твій зазнав безчестя, коли зі всіх боків розставляєш йому тенета, розладнуєш його труди заради доброчесності, досадуєш, що він угодний Господу всесвіту. Таким чином ти вже ворогуєш не проти нього, а проти Того, Кому він служить; Бога ображаєш, коли власну честь ставиш вище Його честі; а що найжахливіше, ~ гріх цей ти вважаєш неістотним, тоді як він є найтяжчим від усіх інших гріхів. Бо навіть якщо ти давав милостиню, навіть якщо вів невинний спосіб життя, постався – але ти гірший злочинець серед усіх, якщо заздриш брату своєму. Це очевидно з наступного: у Коринтян хтось допустився перелюбу, але був викритий, швидко виправився; Каїн позаздрив Авелю і не виправився; і навіть тоді, як Бог ненастанно нагадував йому про його хворобу, він ще більше потерпав від заздрості, дратувався і зосереджувався на вбивстві. Так, немає нічого настирливішого від цієї пристрасті, і не легко вона піддається лікуванню, якщо ми не будемо уважними. Тому викорінемо її з себе з коренем, уявляючи собі те, що, як ми ображаємо Бога, заздрячи чужому добру, так благодіємо Йому, радіючи іншим, і себе робимо учасниками благ, уготованих людям доброчесним. Тому і Павло наставляє радіти з тими, хто радіє, й плакати з тими, хто плаче, щоби від того та іншого отримати нам велику користь. Отже, пам’ятаючи, що, бодай би ми самі і не трудилися, а тільки співчували працюючому, ми можемо поділяти з ним досягнення його, залишимо всяку заздрість і насадимо в душах наших любов, щоби, радіючи благополуччю братій наших, ми могли сподобитися благ нинішніх і майбутніх.
Б. на Єв. Йо.
