Розділ 3. Про науку правди
Щасливий той, кого правда навчає сама собою, і не образами, не проминаючими й марними словами, а так, як вона є. Наші гадки і думки не раз нас баламутять і вони бувають короткозорі.
Нащо здається велике мудрування над невідомими тайнами, за які ніхто не буде нас обвинувачувати на страшному суді, що ми їх не знали? Це великий нерозум, якщо ми, не дбаючи про те, що корисне і конче необхідне, самохіть звертаємо увагу на речі цікаві, але шкідливі. Маємо очі, а не бачимо.
Чому нас має обходити питання про роди і види речей? До кого віковічне Слово промовляє, тому не треба багато здогадів.
Із одного Слово все постало і про те одне Слово все свідчить: це той Першопочаток, що й до нас промовляє (Йо. 8, 25). Без Нього ніхто нічого не розуміє і не може вірно мислити.
Для кого це Одне є усім і хто все зводить до того Одного і в тому Одному усе бачить, той може бути спокійний у серці і тихо-мирно проживати в Бозі.
О Істино, Боже! З`єднай мене з Собою у вічній любові. Часто мені стає нудно від того, що багато читаю і слухаю: у Тобі є все, чого я хочу і бажаю.
Нехай замовкнуть усі вчені, нехай німіє перед Твоїм лицем усе сотворіння: Ти один промовляй до мене.
Чим більше хтось у собі зосереджується і внутрішньо стає простішим, тим більше і глибше розуміє він без труду високі речі, бо згори дістає світло розуму. Чистий, простий і постійний дух не розсіюється серед численних занять, бо все робить на славу Божу і намагається бути вільним від усякого самолюбства.
Що тобі більше заважає і докучає, як не твоє неочищене серце? Добра і побожна людина спочатку внутрішньо обмірковує ті діла, які має назовні виконувати. І вони не потягнуть її до лихих бажань примхливого єства, але вона сама пригинає їх до вимог здорового розуму.
Хто має тяжчу борню, як не той, хто змагається за те, щоб перемогти самого себе? Це мав би бути наш найперший обов`язок: перемагати себе, з дня на день ставати духовно сильнішим і робити поступ у доброму.
Про істинне знання та людські науки:
- Усяка досконалість на цьому світі має в собі якусь домішку недосконалості, і кожне наше дослідження не вільне від певної темряви.
- Покірне самопізнання — це певніший шлях до Бога, ніж глибокі наукові дослідження.
- Не треба ганити науку ані якесь просте знання речей, бо воно саме в собі добре і від Бога установлене, але завжди треба вище цінувати чисту совість і чесне життя.
Але оскільки багато людей більше намагаються здобути знання, ніж прожити чесне життя, то вони нераз блукають, і майже ніякої користі не приносять, або дуже мало.
О, коли б ті люди докладали стільки праці, щоб викорінити злі нахили і прищепити собі чесноти, скільки ставлять учених питань, не було б у народі стільки нещасть і згіршень, ані стільки неладу в монастирях!
Це певне, що як настане день суду, ніхто не буде нас питати, що ми прочитали, а що ми робили, ані як гарно ми говорили, але чи жили ми за законом.
Скажи мені, де є сьогодні ті вельможі і вчителі, яких ти добре знав, коли вони ще жили і славилися науками? На їхніх місцях вже інші позасідали, і не знаю, чи вони й думають про них. Поки вони жили, їм здавалося, що вони щось, а нині про них навіть згадки не чути.
О, як то скоро минається світова слава! Коби ж то їхнє життя було в злагоді з їхньою наукою! Тоді вони старанно добували б знання і навчали.
Скільки людей пропадає на цьому світі через свою зайву науку тому, що замало дбають про служіння Богові. І оскільки вони воліють радше бути великими, ніж покірними, тому й пропадають у своїх власних думках. Той справді великий, хто має велику любов. Той справді великий, хто сам у своїх очах малий і за ніщо вважає всяку найвищу славу. Той справді мудрий, хто все земне вважає за сміття, щоб тільки Христа придбати (Флп. 3, 8). І той справді дуже вчений, хто виконує волю Божу, а зрікається своєї власної волі.