Зміст повчання:
- Навіщо світ покинули? — Щоб очиститись; і блаженний, хто живе за духом такого життя, особливо, якщо довіряє настоятелеві.
- Приходять до нас у монастир, щоб спастися; тож подавайте приклади чернечого життя і монашої благочинності.
1. Будемо прислухатися до себе, тверезіти, бадьоритися і зноситися помислами своїми до Бога. Якомога частіше будемо звертати й до себе вікопам’ятне звернення Великого Арсенія1: Арсенію, чому ти вийшов звідти? Бо ж і ми вийшли зі світу. А для чого тоді? — Не задля заспокоєння тіла, не тому, щоб зазнавати задоволень, але й не затим лишень, щоб навчитися грамоти й каліграфії, або щоб знань набути, чи стати добрими читцями, також і не через те, щоб утішатися самовільним служінням собі, шукати слави, величатися, вивищуватися над іншими, верховодити — не для того всього й тому подібного, а для чого ж тоді? — А для того, щоб від гріхів очиститися, щоб одягнутися у страх Божий, щоб упокорити себе аж до смерті, а смерті хресної, тобто до зречення своїх душевних прагнень і умертвлення пожадливостей тілесних, щоб воювати із суперником нашим дияволом і боротися «проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви» (Еф. 6:12), щоб не піддаватися розмаїтим тілесним спокусам і, зрештою, щоб отримати сильну віру в провід керівника свого ігумена, а тим, направду, зможемо погасити всі розпечені стріли лукавого (Еф. 6:16). Тепер розкажіть, як у вас із цим справи? Розгляньте, обміркуйте, дослідіть. І блаженний той із вас, чи серед вас, хто дотримується заповідей, хто не віддав себе у здобич продавцям гріха, хто ретельний у послуху, хто просвічується довершеною сповіддю, хто осяюється Богом даною смиренномудрістю й золотосяйною та Христонаслідувальною покірливістю, і хто, ніби пурпуровою мантією, оповитий безсумнівною довірою до свого керівника ігумена, не вагається у справах, ним указаних, нічого не видумує без попередніх його вказівок і нічого не вважає вартнішим на землі для свого спасіння, окрім того, що вважає для нього наставник. Зауважу, що не себе я тут маю на увазі, а тих, які неухильно виконують заповіді Божі.
2. До нас приходять душі, направду, Богом послані, щоби спастися в кіновії нашій. Ось чому заповіді повинні виконуватися в нас у всій повноті і строгості, бо прийшли вони, щоби просвітлитися, а не затьмаритися. Сіяйте ж, браття мои, хоч сам я і темний, просолюйтеся благодатними чеснотами, хоч я проймаюся псуванням. Тож у чому полягає слава наша? — Полягає в тому, щоб поступатися братові в розмові, щоб ніколи не суперечити, ні на що не нарікати, щоб ягнятами бути незлобливими, сумирними, благопокірними Пастирю й Зверхнику нашому Христу, щоб уникати непотрібного сміху й сороміцьких бесід, щоби бадьорими бути на псалмоспівах і тверезіти в молитвах. Тож набирайтеся мудрості, діти мої, очищайтеся ще більше й більше, невинними ставайте, удосконалюйтесь й освячуйтесь, уподібнюйтеся богам, хоч і засміливе це слово, бо обіцяв через піснописця Спаситель, кажучи: «Я мовив: “Ви — боги й сини Всевишнього усі ви”» (Пс. 82:6; Йо. 10:34).
1. Св. Арсеній Великий (грец. Ο Αγιος Αρσενιος ο Μεγας; лат. Arsenius Magnus; 354—449/450 рр.) був вихователем царських дітей, проте висока пошана, якою він був оточений, обтяжувала його душу, що прагнула служити Богу в безмовності чернечого життя. У гарячих молитвах преподобний просив Господа вказати йому шлях спасіння. Господь вислухав його прохання й одного дня він почув голос, що йому говорив: «Арсенію, утікай від людей і спасешся». Тоді, знявши із себе розкішний одяг і надівши паломницький, він таємно покинув палац, потім сів на корабель і поплив у Олександрію, а звідти перебрався в Єгипетську пустелю, прийняв чернецтво і прожив там 50 років, творячи молитвами чуда, так що сучасники назвали його Великим. День пам’яті в Східній Церкві 8 травня, у Західній — 19 липня.