Зміст повчання:
- Пробувши серед суєти світу, віддав я подяку Богові, що ми з вами втекли звідтіля.
- Становище монаха — найблаженніше, бо мета його — небесне.
- Заклик до любові та славослов’я Бога; необхідність посиленого бігу до кінця змагань.
- Потрібно впокорювати тіло та уникати всього, що розпалює пристрасті.
1. Учора за велінням владики нашого вийшов я з монастиря, прийшов у патріархію, а звідти до царської канцелярії. Весь день я там пробув, і перед очима моїми проносилися постаті та особи, круговороти світських справ і метушня, що сюди й туди людей ганяє, людське багатослів’я, клопоти та світські змови — і все це у дні чесної і святої Чотиридесятниці. Відхилило це мене від звичного настрою, до вух моїх доносилися чудні слова, а очі розбігалися від розмаїття всякої дивини. Я це ще й досі відчуваю, тож користаюся нині слушною нагодою, щоб вам про це розповісти. Як із хмар, що згустилися, падають краплини дощу, так у скрусі серця капали сльози з очей моїх, і я, зітхнувши із глибини душі та стишивши хвилювання помислів своїх, віддав подяку Господеві молитовним сходженням угору і втішився вами, що вийшли ви із середовища таких людей, відреклися навіть від самого дотику до нечистот світу й перебуваєте на поприщі підкорення, щоденно боретеся у випробуванні вашого терпіння та в дусі сходите на висоту чеснот богоугодним настроєм і поводженням.
2. Що є блаженніше, що бажаніше і що прекрасніше від стану і становища вашого? Ви, направду, діти Христові, слуги Бога і Отця, що відреклися від тіла і крові. Мета світських людей у земному, а ваша мета — в небесному; для них головне — світ, а для вас — небо. Їм властиво втішатися тутешнім без справжньої радості, тутешнім збагачуватися без відчуття наповненості, тутешнім насолоджуватися, не заспокоївши прагнення насолоди. А у вас — радість, виплекана надією на прийдешній вік: при бідності в минулому — збагачення у вічному, при скорботній здержливості — куштування неуявних благ духовних. Тож не будемо нічому іншому годити, на ніщо інше не звертатимемо погляду та уваги, нічого іншого не бажатимемо, окрім того, що нам даровано за вишнім присудом і на що послав нам ласку Дух Святий.
3. Прийдіть — і віддамо славу Тому, Хто покликав нас. Прийдіть — і полюбимо Того, Хто нас так полюбив. Прийдіть — і, як раби, послужимо Йому, щоб удостоїтись панування над усім. Прийдіть — і побоїмося Його, щоб світ нас боявся та полюбили хори ангельські. Прийдіть — і очистимося від злих діянь і помислів, щоб Він — правдиве світло неприступне — освітив нас блискавицею Духа та вивів на високу гору божественного життя. Чи ви чули, що говорить один із святих отців у Геронтиці? Якщо вшануємо Єдиного, тобто Бога, то всі нас шануватимуть, якщо ж зганьбимо Його гріхами своїми, то стрінемося з протилежним! Ви це вибрали й полюбили, відгукнулися на поклик та прийшли. Але ще не кінець подвигам, не межа ще для бігу, потрібно посилено бігти, допоки не закінчився час змагань. Хіба не чуємо, що говорить Павло, світло світу, вселенський апостол: «Тож і я біжу, та не як навманці; веду кулачний бій, не як повітря б’ючи, а умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним» (1 Кор. 9:26–27)?
Бачиш, що прорік чоловік Божий? Потрібне умертвлення та владне підкорення цього невтримного «тілесного коня». Тож стримаймо його і приборкаймо. Прошу вас про це, щоб не закусив він вудил і не скинув вершника — розуму. Будемо уникати урвищ, щоб бігти безпечніше. Горе лукавому зору, бо він впускає в душу гріховну отруту! Горе окаянному зухвальству, бо воно швидко палить дім чеснот! Горе взаємним усмішкам, бо вони за одну мить звергають нас у долішні краї пристрастей! Горе насиченню черева та спанню досхочу, бо вони породжують та помножують злоплідне насіння пожадливості! Горе тим, які гуртуються і заводять таємні бесіди, особливо коли наважуються при цьому відкривати один одному сороміцькі помисли, нібито для взаємної вигоди, бо серед них не Христос, а сатана! Але ви огородіться страхом Божим та ще більше й більше здіймайтеся у небесному сходженні вашому.