Повчання 13

1. Тож будемо жити за встановленими для нас правилами й порядками, спонукуючи себе бути старанними в усьому — і в малому, і у великому.

Як тільки вдарять у дзвін, радісно всі поспішайте зібратися в церкві, наче ви ангелом покликані, з Богом поговорити та послужити Йому піснеспівами й у нагороду за це отримати не щось скороминуче й дочасне, а дари від Бога для душі живодайні.

Як прийдете до храму, у єдиному зверненні суголосно просурміть хвалу Господу Богу, а потім прислуховуйтеся до співу псалмів та пильно слідкуйте за читанням, щоб збагатившись тим та іншим, у радості доброплідно перебувати на Богослужінні та осоромити диявола. Але не забувайте при цьому щиро молитися у своїй душі, щоби чистими побачив вас Чистий, щоби просвітленішими, а не затьмареними, вийшли ви із храму.

Закінчилося правило; тихо й мирно виходьте з дому молитви. Потім один нехай візьметься за науку, стараючись при цьому не втратити через марнослів’я зібраних скарбів на псалмоспівах, а навпаки, додати до цього добра і те, чого тепер навчився. Інший, якщо хоче й має потребу, то й відпочити може, уклавшись на постелі; тільки й тут, осінивши себе хресним знаменням і благопристойно прилігши, нехай у душі своїй промовляє який-небудь псалом із розважанням, щоб не піддатися спокусі від ворога спокусника. Бо люблять демони після Богослужіння збурювати наші душі недобрими порухами, щоби помститися за поразку, завдану їм уважним і благоговійним перебуванням у храмі й учинити так, щоб негодно ми промарнували те, що належно зібрали із церковного співу та читань, а тому затуманюють наші помисли, роблять непокірним тіло, через його втому під час псалмоспівів, і викликають непотрібні почування й погодження. Але, звичайно, краще чинить той, хто стримується від сну й займається або мисленим заглибленням у псалми, або якоюсь іншою справою, а не падає зразу на ліжко, якщо не хилить його непереборно до цього сон — бо тоді він вільний від спокуси.

Так провівши цю пору, нам усім потрібно бути рухливими і не відставати один від одного, поспішаючи на проведення першого часу — бо навіщо нам втрачати свою винагороду й обтяжувати совість?

Після цього, молячись Богові, нехай Він «стверди діло рук наших» (Пс. 90:17) і щоб увесь день пройшов у добрих справах, приступайте до праці, що кому буде розподілено, чи кожен, зокрема, до своєї, чи всі гуртом до однієї, як виникне така потреба. Нехай будуть труди ваші та праця із псалмами на вустах, із молитвою й добрими помислами, чи трудитися будете на полі, чи у винограднику, чи на кухні, чи буде щось інше, що зазвичай чиниться в певні години — усе хай виконується добросовісно зі славослів’ям на вустах.

2. Слово ваше нехай завжди буде про речі належні, чи то стосовно життя тілесного, чи духовного, скажімо, якого-небудь тропаря, чи якоїсь роботи. Допомагайте один одному в доброму. Кожен із вас має свої позитивні риси, але якої комусь бракує, нею наділений інший: у нього нехай він і переймає її, мов та добра бджола, що працелюбно збирає мед із квітів. Заспокоєність хай буде далеко від вас, а лінь нехай буде прогнана. Гарячими будемо до Бога й витривалими в подвизі; та ніщо хай не стоїть, наче стіна, між нами і любов’ю нашою до Господа: ні піст, ні чування, ні холод, ні спека, ні обмови, ані брак необхідного; але, все вважаючи другорядним, надаватимемо перевагу насамперед спасінню нашому.

3. Будемо все добродушно переносити, пригадуючи, які страшні страсті перетерпів заради нас Господь. Як же порівняти раба із Владикою? Тож, щоб ми не перетерпіли — ніщо воно. Але, добрий Господь із милосердя Свого приймає й невелике добре бажання наше, близько є до всіх, які до Нього взивають, як написано (Пс. 145:18), відкривається тим, що шукають Його; якщо постукаємо — відчинить нам, якщо наполегливими будемо — прийме нас, та приведе до радості Своєї пренебесної та до нерукотворних весільних палат Царства Небесного.

4. Волаю до вас, закликаючи у свідки небо і землю, та ангелів святих — не нехтуйте спасінням вашим, не відкидайте ані однієї заповіді, не ходіть у темряві затаювання (помислів), цурайтесь їсти потайки, не поєднуйтеся з насолодами, не пронизуйте мечем душ ваших, тобто не вкидайте до них вогню шаленства, навіть щодо власних членів ваших, пам’ятаючи, що вони, по суті, є Христовими, а тому варті пошанування, не лихословте та не запалюйтеся гнівом один на одного, не затаюйте в собі заздрості, злом на зло не відповідайте, не шукайте верховенства, не бажайте передчасно ступенів у клірі і не втішайтеся тим у думках своїх, але добровільно все відкриваючи (отцям своїм духовним), тим і оздоровляйтеся, через це здоровими будьте й від щирого серця в усьому слухняними. Ось і священство, і священнодійство, і боготворіння!

5. Хто відверто відкриває перед моєю покірністю свою душу, хто невисокої думки про себе, хто вважає себе нижчим від усякого творіння і не шукає нічого понад те, що отримав від моєї покірності — ось, як на мене, висока й гідна похвали особа! А позирати на мої розпорядження й обговорювати їх на свій лад, або вирішувати, чому це я одному дав такий послух, а другому інакший, чому того ввів до кліру, а того до іншого приставив — некорисно це для вас та й непристойно. Господь і Бог наш, Який виводить достойне від недостойного, «що з гною бідного підносить» (Пс. 113:7), дає покірним розум і благодать та підперізує силою немічних (Пс. 18:33), нехай упорядкує вас, хай заспокоїть і прийме вас до Своєї частки, нехай надасть вам життя благе й укріпить вас у всьому на діло досконале, на виконання заповідей, Йому на службу, на наслідування ангелів задля успадкування Царства Небесного.