IV. У вигнанні (404-407 рр.)
Прогнавши святителя зі столиці, Євдоксія робила все для того, аби й сліди перебування Йоана в цьому місті затерлись. Навіть в ув’язненні був Йоан страшний для неї, отож вона віддала дозвіл вої¬нам, що супроводжували його у вигнання, обходитись з невільником якомога суворіше. Охорона сповна скористалась наданими їй повно¬важеннями. Посадивши супроводжуваного на коня, вони за один день долали відстань, що звичайно вимагала щонайменше двох днів. Не даючи Йоанові жодного спочинку вдень, на ніч вони зупинялись у брудних готелях, у корчмах, а часом навіть у будинках розпусти, влаштовуючи сороміцькі оргії прямо на очах засудженого. Коли ж просив їх, аби йому дозволено помолитись у церкві, то наражали на ще більші кпини і знущання. Та кривду Йоанові чинили не лише грубі, неосвічені охоронці: коли їм траплялося минати міста, де були прихильники Теофіла Олександрійського, цього давнього Йоаного недруга, то й пастирі часом поводили себе негідно: деякі зов¬сімне впускали бранця до міста, а деякі навіть заохочували охоронців поступати з ним ще більш немилосердно. Один із Йоанових супро¬тивників, єпископ КесаріїКападокійськоїФаретрій, відомий своєю пристрастю до мисливства, запросивши Йоана до осібного дому, намовив монахів напасти на той дім. Рятуючись, Йоан поночі виїхав з міста,але у темряві мул під ним спіткнувся. Йоан упав і вдарився так сильно, що довго пролежав без пам’яті. У всіх цих хвилинах хіба безмежнеуповання на Божий промисел підтримувало гнаного бранця, що весь час повторював: «Слава Богу за все». Втіхою для нього було те, що в деяких місцях його зустрічали з глибоким співчуттям як єпископи, так і прості люди. Особливо зворушливо це було в Таврокиликії, де назустріч йому вийшло багато дівиць, які або чули колись його бесіди, або, принаймні, читали його твори про дівицтво. Ця зустріч до глибини душі зворушила вигнанця.
Місцем заслання для Йоана було вибрано далеке село Кукусос у Малій Вірменії, розташоване серед долин дикого Тавру, де знай¬шло свій осідок неспокійне плем’я ісаврійців. У тому закутку і мав проживати колишній патріярх столичного міста. Його вороги, зда¬валося, могли заспокоїтися. Але вістка про несправедливість, вчи¬нену у Константинополі, дійшла до Заходу і схвилювала всіх. Папа Інокентій І, довідавшись про подробиці справи, повідомив про все імператора Гонорія і просив його заступитись за гнаного святителя перед братом-владоможцем, якому теж адресував сильного і зво¬рушливого листа. «Кров брата мого Йоана, — писав він, — взиває До Бога на тебе, царю, як колись кров Авеля праведного взивала на братоубійцю Каїна. Й вона буде відомщена, тому що ти в часі миру став переслідувати Церкву Божу, прогнав її праведного пастиря, прогнавши разом з ним і Христа, а стадо вручив не пастирям, а на¬йманцям». Гонорій, зі свого боку, також писав до брата, докоряючи йому за нерозумну жорстокість, і вислав посольство для розглядусправи. Та Аркадій, вважаючи справу завершеною, а також зважа¬ючи на позицію Євдоксії, поставився до посольства брата без на¬лежної уваги.
Поміж тим Константинополь стали навідувати одне нещастя за іншим: у вересні 404 року над містом пронеслася велика буря і страшний град геть понищив поля і сади. Разом з тим сталося кілька підземних поштовхів. 6 жовтня того ж року у великих муках під час пологів померла Євдоксія. За нею смертельні нещастя спіткали й інших учасників засудження Золотоустого. Не фізично, а моральностраждав імператор Аркадій, котрий, позбувшись тиранії дружини, шукав полегшення у молитвах пустельників. Та коли він звернувсяізпроханням молитись за нього до відомого синайського пустель¬ника Нила, то отримав таку відповідь: «На якій підставі хочеш ти, аби престольне місто не навідували страшні землетруси, коли в ньо¬му стільки пороків і переступів, несправедливість безперешкодно вводиться як закон, а стовпа Церкви, світило правди, трубу Хри¬стову, блаженного єпископа Йоанапрогнано? Як можеш просити, щоб я підносив до Бога палкі молитви за нещасне місто, на якому тяжить справедливий гнів небес, коли я сам гину від скорботи і коли моє серце розривається від злочинів, здійснених перед твоїми очима проти всіх законів?
А в тому самому часі великий угодник Божий, притримуючись християнської засади, що «блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне»45, знайшов для себе Кукусосі всі умови для пу¬стельного життя, що принесло йому спокій і втіху. Там у нього знай¬шлись і прихильники в особі місцевого єпископа Адельфія і жителя того ж села Діоскура, який відступив святителеві свій дім і всіляко піклувався про нього. Не забували вигнанця і старі приятелі, багато з них навідувало його навіть із Константинополя й Антіохії. Особ¬ливо зі щирим співчуттям поставились до прогнаного святителя антіохійці, для добра яких він так багато потрудився. Коли вістка про заслання Йоана дійшла до Антіохії, то звідтам до Кукусоса потя¬гнулись каравани прихильників, отож маленьке вірменське сільце стало місцем паломництва. Сам святитель теж не забував своїх дав¬ніх приятелів і духовних дітей, вів з ними жваву переписку, зокрема з дияконисоюОлімпіядою. На третьому році свого заслання, дові¬давшись про намагання Інокентія І скликати собор, Йоан вислав до Папи листа з подякою за батьківську опіку, запевняючи його, що любов і прихильність Уселенського Архиєрея буде для нього завжди великим скарбом, джерелом радості і підтримкою у подальших ви¬пробуваннях. «Що тільки було в силі Вашого Благочестя, — писав Золотоустий, — Ви все зробили, щоб спокуси були відкинені, у цер¬квах встановився мир і спокій, справи велись належним чином, апорушення закону і нехтування постанов Отців покарані… Немало втішає і підбадьорює нас Ваша постійна прихильність, відвертість і щира любов. Се для нас — наша стіна, наша твердиня, наша при¬стань, наш скарб, наша радість і вдоволення. І якби хотіли нас знову перевезти звідси в сторону ще більш пустельну, ми пішли б, заби¬раючи зі собою ту велику втіху у наших стражданнях» .
Йоан також переписувався із багатьма єпископами, як східни¬ми, так і західними, й усі ті листи засвідчують, що він залишався таким самим: забувши про свій стан, піклувався про добро Церкви шХристової. Перебуваючи на засланні, він, подібно як апостол Пав¬ло, піклувався про спасения інших. Зараз у полі його уваги була Феникія. Він утверджував раніше засновані там церкви і думав про ске¬рування туди нової місії. Недалеко була й Персія, що становила вдячний ґрунт для поширення Євангелія, але тоді християни там переслідувалися як вороги держави. Багато християн власною кров’ю довели свою відданість вірі. Святитель надавав усяку мож¬ливу допомогу переслідуваним християнам. Думав він і про поши¬рення світла євангельської правди серед напівварварськихґотів, які У тодішньому їх стані становили загрозу для християнського світу, а прийнявши католицьку віру, могли влити до нього багато нового. Таким способом маленьке вірменське сільце, досі мало кому знане, тепер стало осереддям апостольства.
Діяльність скинутого із престолу патріярха в далекому Кукусосі врешті занепокоїла його недругів, що ще зберігали за собою значний вплив у столиці.. Вони побоювались, що Йоан може знову вернутись на константинопольський престол і, як вони собі гадали, належним чином розквитається з ними. Це здавалось тим імовірнішим, що його наступник Арсакій невдовзі помер. Вирішено було вжити заходів, аби геть цілком ізолювати Йоана. Відтак з’явився наказ щодо переведен¬ня Йоана з Кукусоса до Питіоса. Це було найбільш віддалене місто держави, що лежало поміж Понтомі Колхидоюна березі Чорного моря, в дикій і пустельній стороні, майже цілком заселеній варва¬рами. Як тільки наказ дійшов до Кукусоса, святителя забрали воїни і, не давши йому навіть попрощатись з жителями, негайно рушили в далеку і важку дорогу. Йоан був уже вкрай ослаблений випробами, що випали на його долю, і численними недугами, тому та подорож була йому не під силу. Та він не падав духом, не ремствував, цілком упо¬ваючи на промисел Божий, і був готовий перенестись на нове місце свого заслання, але сили стали швидко полишати його. Коли по трьох місяцях виснажливої дороги воїни зі своїм бранцем прибули до Комани в Понті і зупинилися за містом, недалеко від церкви св. Васи¬лиска, Йоан ослаб настільки, що не міг уже йти сам. Вночі йому явив¬ся св. Василиск — єпископ, замучений заМаксимина, — і сказав: «Кріпися, мій брате Йоане, завтра будемо разом!» Наступного дня вранці святитель, відчуваючи повну знемогу, попросив воїнів бодай на кілька годин відкласти дальшу подорож, але його не послухали. І лише коли переконались, що хвилі життя бранця уже почислені, вер¬нулись назад, до церкви св. Василиска. Зібравши останні сили, Йоан увійшов до церкви. Далі він попросив церковні ризи, а дорожні речі роздав присутнім. Відслуживши Божественну Літургію, він прийняв Святе Причастя. Потім став гаряче молитись. Осінивши себе хресним знаменням, великий Божий угодник передав свого духа Богу .
Це сталося 14 вересня 407 року . Було йому тоді 60 літ.
Вістка про смерть великого святителя розлетілась по всіх око¬лицях, і звідусіль — зі Сирії, Киликії, Понту і Вірменії — збирались священики, дівиці, пустельники, а з ними множество народу, і всі з побожністю приходили до гробу померлого владики, аби поклонитися його мощам. Тіло його поховано в церкві, поруч із мощамисвященномученикаВасилиска, який у навечір’я покликав його до себе — до перебування разом у світозарному царстві слави небесної. Коли новина про смерть золотоустого учителя дійшла до Антіохії і Константинополя, то й там вона всіх сповнила горем і смутком.
Лише коли пристрасті над могилою страждальця трохи вгомо¬нилися й коли винуватці його поневірянь, підкорившись наказові Вселенського Архиєрея, прийняли ім’я ЙоанаЗолотоустого в спис святих (тільки за цієї умови Інокентій І погодився знову прийняти їх до церковного сопричастя, від якого їх було відлучено ще 404 р.), тоді мощі великого святителя урочисто перенесено до церкви в Царгороді (27 січня 438 р.). І як колись при поверненні золотоустого владики із його першого заслання, так і тепер, по багатьох роках, численні товпи вірних, на човнах, що покрили весь Босфор, зі щи¬рим жалем і побожністю стрічали останки архипастиря. Мощі ви¬несено із корабля. За домовиною йшов імператор ТеодосійII, син Євдоксії, патріярх Прокл і багато-багато звичайного люду. Коли до¬мовину внесли до церкви, імператор приступив до неї, діткнувся чолом її віка і «гаряче молився за своїх родичів, щоб милосердний Господь, за заступництвом свого святого слуги, простив їм гріхи, які вони у своїй нерозсудливості щодо нього вчинили» . Так останки були перепоховані у Константинополі у тій самій церкві св. Апо¬столів, із якої колись АрхиєпископаЙоана було прогнано.
Ось так завершився земний шлях великого вселенського учи¬теля Церкви, св. ЙоанаЗолотоустого. Життя його назавжди стало світлим прикладом християнського самозречення, терпіння і по¬кірності Божій волі. Це дорога істинних християн, про яку сказано: «У світі страждатимете» . Та саме вона відкриває джерело істинної радості. Тайну тієї радості ЙоанЗолотоустий розкрив у своїх творах. Читаючи їх із належною увагою, кожен зможе з повним серцем промовити вслід за автором:
